Історичний стрибок

Чемпіонат світу, який вчора завершився в Іспанії, став значною подією баскетбольного року. Втім, варто зауважити: в так званому «міжнародному баскетболі», на відміну від футболу, повелося, що КС не є головним турніром. Пріоритет за Олімпіадою: саме туди приїздять абсолютно всі зірки, а пропускають Ігри лише з дуже поважної причини.

Кубок Світу, як це не дивно звучить, є турніром прохідним – він відбувається за два роки до Олімпіади й за рік до чемпіонату Європи, який є відбором на Олімпіаду. Зважаючи на щільний графік клубних сезонів та втому, що накопичується рік за роком, значна кількість зірок вирішила відпочити від змагань збірних цього року.

Про дебют збірної України, чинного чемпіона, гучні перемоги та несподівані поразки читайте у матеріалі ZAXID.NET з місця подій.

Гідний український дебют

Це не стосується збірної України – дебютанта подібних форумів. Рік тому, на чемпіонаті Європи у Словенїї, наші хлопці стрибнули вище голови, зайнявши шосте місце, яке гарантувало перепустку на Кубок Світу. Тоді потенційна гра США-Україна була не більше, ніж недолугим жартом. Зараз – це реальність. Головний тренер збірної Майк Фрателло взяв до Іспанії 11 з 12 гравців, що кували нашу славу в Словенії. Виключенням став лише Святослав Михайлюк – наймолодший гравець на турнірі (17 років), найталановитіший гравець в українському баскетболі.

Всі розуміли, що просто збірній не буде – нашим хлопцям відверто бракує досвіду в порівнянні з, на перший погляд, достатньо екзотичними збірними Нової Зеландії чи Домініканської Республіки. Але ці команди давно в еліті, грають у справжній чоловічий баскетбол та здатні приголомшити будь-кого з фаворитів. Втім, ми сподівалися на виконання реалістичного плану – виходу з групи – й сподівання ці було підкріплено результатами товариських зустрічей.

Україна гарно стартувала, вже в перший день здобувши історичну перемогу над  Домініканською Республікою. Другий матч, з фінами, автоматично ставав ледь не ключовим. Вже у першій чверті Україна втратила одного з лідерів команди – після невдалого приземлення на ногу фінського гравця залишив паркет захисник Сергій Гладир. Саме Гладир був одним із творців стартової перемоги, його навичок та досвіду нам не вистачило. Травма Сергія суттєво скорегувала ротацію захисників, примусивши тренерський штаб оперативно шукати заміну. Довелося навіть випускати на поле 17-річного Михайлюка: він хоча й непогано проявив себе в матчі з Фінляндією, в інших зустрічах не зміг вловити потрібний ритм. Фіни, які грали у Більбао за шаленої підтримки ледь не десяти тисяч власних фанів, – теж новачки світових турнірів. Але команда Хенріка Деттмана скористалася проблемами українців та змогла перемогти. Єдиний позитив – ми зберегли гарну різницю очок, програвши лише в п’ять балів, 76:81.

Після вихідного – ще один, фактично вирішальний матч, проти збірної Туреччини, віце-чемпіонів світу. Було складно, але влучні кидки Олександра Мішули та Ігоря Зайцева в заключній чверті шокували турків й вони не змогли знайти гідної відповіді. Здавалося б, справу зроблено – залишався матч із Новою Зеландією, яка до того програла всі три зустрічі. Але новозеландці, які перед кожним матчем виконували свій етнічний бойовий танок «Хака», відомі перш за все своїм характером. «Тол Блекс» змогли нав’язати нашій команді незручний баскетбол, влучили свої кидки, а також мали більш ніж значну перевагу на підбиранні – 48:25. Стара баскетбольна істина «Хто виграє підбір, той виграє матч» спрацювала – вже за 3-4 хвилини до кінця зустрічі стало зрозуміло, що Україна в цей день програє.

Тож потрібно було мінімізувати різницю очок, яка є першим додатковим показником за рівної кількості перемог/поразок у кількох команд. «-12» – це був мінімум, що залишав нам хоча б якісь шанси на вихід з групи. Наша доля опинилася в руках Фінляндії, Туреччини та Нової Зеландії. Ми з затамуванням подиху слідкували за наступними іграми фінів. «Суомі» в драматичному поєдинку поступилися Туреччині (73:77) – це означало, що наступного дня перемога фінів виведе з групи не лише них, а й нас. Поразка – залишіть обидві команди за бортом турніру. Фіни вкрай погано почали зустріч проти Нової Зеландії, але добре перебудували захист в другій половині, та за несамовитої підтримки фанів практично відіграли 20-очковий гандикап. За 25 секунд до кінця «біло-сині» програвали одне очко, але не використали дві вирішальних атаки. Новозеландці встояли та пішли далі, знову показавши свій незламний характер. Фінляндія та Україна поїхали додому…

Залишався ще матч проти збірної США, перемога в якому виводила нас з групи. Втім, всі розуміли, що переграти зіркових американців нам допоможе лише велике-велике диво. Ще до турніру ми сподівалися, що підійдемо до гри з американцями вже в статусі учасників плей-офф. Не склалося. В історичному двобої команда Фрателло навіть виграла першу чверть, але десь з 13-14-ї хвилини клас американців почав брати своє. Україна поступилась гідно, але цього для виходу з групи не вистачило.

Питання оцінки результату виступу нашої команди постало одразу ж. Невихід з групи – це невдача. Перед турніром іноземні журналісти та експерти як один пророкували нам місце в 1/8, а деякі – навіть далі. Не сталося. Травма Гладира, який так і не встиг відновитися до кінця групового раунду, обійшлася нам дорого – за відсутності Сергія мляво виглядав натуралізований американець Пух Джетер, не змогли відповідно замінити його інші захисники. Дуже невдалий турнір провели наші центрові, особливо це стосується Кирила Натяжко – основного «бігмена» команди. З точки зору фізики ми також не були ідеальними, на відміну від словенського Євробаскету. Сукупність цих факторів й коштувала «жовто-блакитним» місця в плей-офф. З іншого ж боку, дві перемоги над досвідченими та сильними збірними, гідна гра проти США, це зовсім не провал для дебютантів КС, однієї з наймолодших команд на турнірі за середнім віком. Українська збірна довела, що має майбутнє. Вже за рік, на Євробаскеті-2015, ті ж самі хлопці матимуть змогу показати себе ще раз.

Кубок Світу: престижно, але не дуже гучно

Україна свої матчі проводила в Більбао, на «Біскайя-Арені» - найбільший з арен, що приймали Кубок Світу. Загалом, турнір відбувався у шести містах: Більбао, Гран Канарія, Гранада та Севілья на першому етапі, Барселона й Мадрид – на фінальному.

Більбао – столиця Країни Басків – в першу чергу асоціювався з фінським нашестям. До міста прибули 8,5 тисяч (за іншими даними – 10) фінських вболівальників. Дуже чемні, відкриті, спокійні в житті, фіни ставали несамовитими на трибунах. Навіть коли «Суомі» програвали збірній США з різницею в 60 очок, фани продовжували підтримувати команду. Чи можна собі уявити таке в Україні? Журналісти цікавилися: «Звідти ж такий інтерес до баскетболу в суто зимовий країні?». Виявилось, що баскетбольний КС – перший в історії країни не хокейний турнір на рівні збірних, куди потрапила національна команда Фінляндії.  «Ми в хокей любимо грати, а баскетбол – дивитися», – пояснювали фіни. Люди в білих та синіх футболках фактично окупували місто – вони були в усіх хостелах, готелях, вагонах метро та кафе. Фіни зробили місту гарну касу: за офіційної інформацією, Більбао заробив під час турніру €35 млн. Нема сумнівів, що значна частина з цих грошей – фінська.

Українські вболівальники в Більбао теж були. Десь більше сотні – як іспанських українців з Більбао, Мадриду чи Барселони, так і туристів. Підтримка нашої команди була непоганою, на деяких матчах наших фанів було чути дуже гучно. Майоріли прапори, лунали пісні, потім гравці щиро дякували за підтримку. Проте, не обійшлося без ексцесів: на одному з матчів стюарди примусили двох українських вболівальників зняти або перевдягти футболки з надписом щодо президента країни агресора. Це ледь не спровокувало скандал, бо на перший погляд, подібна вимога – пряма підтримка дій тієї самої країни. Лише коли стюарди під тиском значної кількості наших уболівальників, ледь не благаючи, почали казати, що це не їх позиція, а наказ FIBA (жодної політики на трибунах), українці перевдяглися або гарно замоталися в національний прапор.

Зустрічаючи українців, європейці цікавилися ситуацією в нашій країні. Словенці навіть перевіряли в нас факти – мовляв, не прийшли зараз до влади ультраправі? Фіни дискутували найбільш гаряче, підтримуючи Україну. «Ми це [конфлікт за Росією] вже пройшли на початку 20-го сторіччя, і бачите, де ми зараз», - казали нам хлопці, переповідаючи історії, почуті від бабусь та дідусів. Не залишився осторонь й найбільш зірковий гравець минулорічної Суперліги, центровий збірної Литви Даріуш Лавринович. Зустрівши українських журналістів в Барселоні, екс-гравець «Будівельника» одразу ж спитався: «Що там у вас в країні? Бо я як почитаю інтернет, аж кепсько стає».

Невихід Фінляндії до другого етапу змагань суттєво відбився на відвідуваності матчів у Барселоні. Фіни викупили значну кількість квитків і там, а коли не пішли далі, просто поїхали додому. Тому аншлаги в «Палау Сан Жорді»  (арені, що приймала баскетбольний турнір на Олімпіаді-1992) збирали лише матчі збірної США. Гучними були словенці і литовці, чиї збірні були зупинені на шляху до фіналу американцями.

Півфінальна гра США-Литва – мабуть, найяскравіший спогад барселонської частини турніру. Це повернення в той самий 92-й рік: тоді Америка вперше привезла на Олімпіаду команду справжніх зірок НБА, а Литва вперше грала в баскетбол не в складі СРСР. Литовці той матч програли, але згодом здобули головну перемогу на турнірі – переграли «Об’єднану збірну» в матчі за бронзу. Навіть зараз литовські ветерани згадують той матч з особливим настроєм – від результату тієї гри проти команди росіян та українців залежало майбутнє новоствореної литовської держави.

Загалом, інтерес до турніру в Іспанії не був дуже значним. У Більбао його «розмалювали» фіни, в Барселоні – місті більш масштабному та величному – цього було зробити нікому. Паралельно стартував як ніколи зірковий сезон футбольної «Ла Ліги», проходила велобагатоденка «Вуельта» - культова подія для всієї країни. Організатори кулуарно відзначають зниження рейтингів трансляцій, хоча наповненість арен була на рівні. Іспанці, які полюбляють наголошувати на тому, що в країні криза, на багатьох речах зекономили. Ті ж самі журналісти не мали права на безкоштовний проїзд в громадському транспорті, розваги для вболівальників на аренах теж були достатньо бюджетними. Хоча баскетбольна атрибутика, перш за все, майки гравців збірних, в Іспанії продавалися за дуже значними цінами – €75-80 за майку.

Безапеляційний чемпіон

Перед стартом турніру його фаворити були відомими: США та Іспанія. Дві найсильніших команди світу, найбільш зіркова збірна та господарі турніру. Незважаючи на те, що головні зірки американців відмовилися від участі на КС, американці привезли до Іспанії достатньо зірковий склад, на 100% складений з гравців НБА, та сильним тренерським штабом на чолі з легендарним Майком Кшишевські. Іспанія зібрала найкращий склад. Організатори зробили все, щоб фінал Іспанія-США став реальністю, і «розвели» збірні по різних боках турнірної сітки так – вони ніяк не могли перетнутися до фіналу. Ніхто навіть не пропонував жодних інших варіантів на фінал, але Іспанія свій шлях закінчила у чвертьфіналі, сенсаційно поступившись французам. Самі ж «Трикольорові» у півфіналі склали зброю перед командою Сербії – мабуть, головною несподіванкою турніру. Паралельно з цим збірна США трощила всіх опонентів з різницею мінімум в 20 очок та легко кваліфікувалася до вирішальної гри.

Початок фіналу дав усім нейтральним глядачам неабиякий оптимізм, бо серби почали жваво та відірвалися в рахунку на 7 балів. Все закінчилося дуже швидко: спурт американців 22:0, «+14» за підсумками першої чверті, майже 30 очок переваги за підсумком першої половини. Протягом турніру американці мали проблеми з реалізацією дальніх кидків, як у фіналі видали 11 точних спроб з 16 за 20 хвилин. Решта гри перетворилася на формальність.

Збірна США захистила свій чемпіонський титул, а з ним – й статус головної баскетбольної команди світу. Найціннішим гравцем турніру було визнано захисника американців Кайрі Ірвінга, до символічної п’ятірки також увійшов його партнер по команді Кеннет Фарід. Дуже молодий, порівняно з попередніми, склад, але фантастично мотивований, спраглий до великих перемог й тренерський штаб із чотирьох дуже сильних спеціалістів. 12 зірок НБА, які змогли поділити ролі, розібрати зони відповідальності та згуртуватися навколо спільної ідеї - ось він, рецепт успіху. За два роки, на Олімпіаді в Ріо-де-Жанейро, Америка буде ще сильнішою, в той час як головні конкуренти, іспанці, елементарно постарішають. Інших країн, здатних кинути виклик американським зіркам, Кубок Світу-2014 на жаль не виявив. 

Усі фото: Олександр Прошута