Карантин змінив умови працевлаштування українських заробітчан за кордоном

Від старту карантину в Україні без роботи залишились 250 тисяч людей. І це лише за офіційною статистикою Державної служби зайнятості. Цей показник майже на 80 відсотків вищий за минулорічний. Тож усе частіше українці дивляться у бік європейських кордонів.

Найпопулярнішим напрямком серед українців залишається Польща. Зараз там потребують робітників у сільське господарство — на збір полуниці, спаржі та чорниці. А ще — сортувальників і комплектувальників.

Директор із рекрутингу агенції «We work» Богдан Федик розповідає: «Оплата праці, якщо взяти полуницю, порівняно з минулим роком зросла на 10-15%. Так само і оплата за збір чорниці».

Однак в інші галузі коронавірус вніс добрячі корективи. До прикладу, готелі не працюють на повну потужність, тож вакансій там поменшало. Очікують, що невдовзі набере обертів автомобілебудування, яке було майже паралізованим. Але туди насамперед найматимуть громадян Польщі. Богдан Федик пояснює: «Деякі заводи зачинялися. Деякі тільки скоротили українців, залишили поляків. Інші —залишили тільки тих українців, які мали річні візи».

Попри зростання безробіття українці воліють їхати на заробітки після завершення карантину, кажуть рекрутери. Координатор проектів агенції «We work» Ігор Гангур зазначає: «Якщо до карантину їхали на роботу 10 працівників, то тепер їде тільки 2».

За дорогу тепер треба заплатити вдвічі-втричі дорожче. Також стримує людей обов’язкова двотижнева обсервація після прибуття в Польщу, за порушення якої чекає солідний штраф. Ігор Гангур пояснює: «Штрафи починаються від 5 тис. злотих, якщо людина усвідомлює проблеми, які створила, і до 30 тис. злотих».

Серед тих, хто таки їде на заробітки в Польщу, — Нуґзар Калічава. Розповідає: «У Миколаєві я вирощував огірки в теплицях. В день міг заробити 250 гривень. На своєму прикладі можу впевнено сказати, що в Польщі на схожій роботі буду отримувати в 4-5 разів більше, ніж тут. Хоча там працювати тяжко».

Віталій Власюк із Волині додає: «Краще так: заробив гроші, дітям-жінці віддав— і все. Зараз не до романтики. Зараз на роботу в Україні повертатися не збираюся. Нема сенсу. Якби хоча якихось 10-15 тисяч платили, то ще можна було би».

Уляна Воробець з Львівщини живе в Польщі уже кілька років. Вона — журналістка, експертка з легалізації працевлаштування і волонтерка. Каже: до березня ринок належав працівникам. Пояснює: «Працівники змінювали працедавця, як шкарпетки. А зараз ринок належить роботодавцю. І щоби зберегти робоче місце, то треба добре постаратися. А знайти нове взагалі дуже складно».

Натомість кожного літа львівські комунальні підприємства переживають кадровий голод. Їхні працівники звільняються і на кілька місяців їдуть на сезонні роботи за кордон. Бригадир ЛКП «Львівводоканал» Володимир Бутинець підтверджує: «Часто таке було. Люди виїжджали, бо були кордони відкриті».

Керівниця служби управління персоналом ЛКП «Львівводоканал» Наталя Яцків додає: «Ми не можемо в таких випадках ні звинувачувати працівників, ні мати якісь претензії до них. Тому ми приймали і приймаємо таких людей повторно».

Але якщо у попередні роки у «Львівводоканалі» в цей період з’являлося до 160 вакансій, то зараз є лише 100. Комунальників стримує зростання зарплат і ускладнення виїзду через карантин.