Коли копняк нижче спини не впливає на вираз обличчя

Якщо у вас шкіра трохи тонша від шкіри бегемота чи носорога, то вам немає сенсу йти в політику, казав, здається, британський прем’єр Чемберлен. Про нього також розповідали, що якщо би він стояв у Букінгемському палаці з келихом шампанського в руці на дипломатичному прийомі в оточенні найвищих світових лідерів і коронованих осіб, а комусь би заманулося непомітно підкрастися до нього ззаду і завдати йому найболючішого копняка в дупу, на його обличчі ви б нічого не побачили.

Така напевно доля всіх справжніх політиків – «вміти тримати удар», «робити добру міну при поганій грі» або «ти плюй йому у вічі, а він каже – дощ іде». Це все для більшості з них речі звичні й нормальні, утім Кацапія в цьому стосунку, як і в усьому іншому, ексклюзивна і неповторна.

У рейтингу путлера «ти плюй йому у вічі» на перше місце мабуть варто поставити «загрозу з боку НАТО». Це було головною доктриною і концепцією усієї зовнішньої політики країни боліт останніх тридцяти років, а ще перед тим п’ятдесяти років існування СРСР від завершення Другої світової війни. «НАТО складає найбільшу геополітичну загрозу для Радянського Союзу а потім і для Росії», «НАТО нахабно розширюється, нахабно підбирається до кордонів Росії», вигадали навіть легенду, що нібито у 1989 році, коли окупаційні війська СРСР залишали Східну Німеччину, США разом зі своїми євроатлантичними партнерами обіцяли чи навіть клялися (звичайно, що усно) в жодному разі не розширюватися в бік Росії, а тут – на маєш – вся Східна Європа і вся Балтія раптом вступають до НАТО. Яка неймовірна зрада й підла підступність – обіцяли і не виконали. Це все, звісно, повна вигадка і блеф, ніхто нікому нічого не обіцяв, утім напередодні повномасштабного вторгнення в Україну, якась дрібна шавка Путіна, дрібний слимачок на прізвище Рябков (заступник Лаврова) виголосив сакраментальне: «забирайте свої манатки до кордонів НАТО 1997 року».

А також і однією з головних інформаційних «причин» повномасштабної агресії проти України була маячня про те, що ось, мовляв, хохли вступлять до НАТО, і відстань від Чернігова до Москви стратегічна зброя західних агресорів здолає за 4 чи 5 «махів», Путін особливо любив вживати ці «махи», зробивши з них фобію. Тобто вторглися в Україну превентивно, аби відбити у неї бажання вступати до НАТО і геополітично загрожувати країні боліт. Те, що від Естонії, тобто того самого НАТО, до Пітера нуль «махів», це нікого не повинно хвилювати. Те саме НАТО в Естонії чи Латвії, це не те жахливе НАТО, яке теоретично може бути в Україні.

Вдерлися в Україну, розпочали велику війну, і одразу виконали головне геополітичне завдання – НАТО вже нікуди розширюватися не буде. Але одного чудового дня вийшла якась дивна заковика – чомусь ніхто нікуди «манатків» не забрав, а навпаки присутність НАТО і відповідно його загроза на кордонах з Росією з якогось дива збільшилась рівно-рівнесенько удвічі і навіть трохи більше – Фінляндія вступили до євроатлантичної спільноти.

Завдяки «мудрій» політиці болотного керманича відбулося геніальне втілення народної приказки «за що боролись, та те й напоролись». Стався повний провал усієї тієї політики і міжнародної доктрини, якою народ дерев’яних туалетів годували тридцять років. А що ж обісраний з голови до ніг «мудрий керманич»? А нічого, нічого поганого не сталося, все норм, лише він «не розуміє, навіщо вони це зробили». Були ж із фінами такі «ідеальні відносини», «у нас там і військ не було, ми всі війська звідти забрали», а тепер треба війська там тримати. «Нравітся – нє нравітся – НАТО расширяєтся». А тепер поки що теоретичний варіант, який так само одного чудового дня може перетворитися на практичний – вступ України до НАТО – неминучий.

Також і у рейтингу найбільшої ганьби, яку коли-небудь в історії міг зазнати верховний головнокомандувач країни, що наступає на полі бою – це історія з відступом російських військ з-під Києва у лютому-березні 2022 року. «Переможна» кацапська «ковбаса» впевнено рухалася на Київ, вже були фактично захоплені Буча і Гостомель, російські ДРГ вже нишпорили на Оболоні, вже «Татаров з Малюком вбивали чеченців на вулицях Києва», і до перемоги «другої армії світу» залишалося зовсім нічого. Але раптом з якогось дива кацапські війська відступили. Ашожтакоє?! Виявляється це був «жест доброї волі», бо велися якісь там переговори в Стамбулі. «Мудрий» болотний керманич, замість того, аби стрімким бліцкригом одразу досягнути «всі цілі СВО», дотиснути «нацистів і наркоманів» у їхньому лігві, бо залишалася зовсім дрібничка, і встановити «вічний мир» в Україні, чомусь вирішує зупинити наступ і «передислокувати» свої війська «на більш вигідні позиції». Внаслідок цього «мудрого» кроку через два роки загине вже понад 600 тисяч російських орків, а могли б і не загинути, якби тоді «дотиснули» українців.

Героїчна оборона Києва 2022 року і найвищою мірою ганебна поразка гидотних кацапських окупантів золотою сторінкою увійде у майбутні підручники з військової справи. А Путін, замість того, аби цю ганьбу замовчувати, і досі чомусь доволі часто її згадує, нарікаючи на «підступність» України, яка нібито зірвала якісь неіснуючі домовленості. Ну хто може повірити, що країна, яка тридцять років готувалася до війни з Україною, а в останній рік до повномасштабного вторгнення ретельно накопичувала війська і озброєння, готуючись захопити Київ «за три дні», а коли вони вже фактично були на околицях української столиці, раптом через «жест доброї волі» відмовилися від головної мети свого загарбницького плану.

Та ж сама історія з «демілітаризацією» і «денацифікацією». Ще в березні 2022 року Путін разом із Шойгу запевняли, що Україна вже демілітаризована, бо повністю знищена українська авіація, артилерія, ППО. Одна з головних цілей війни проти України виконана, але ось іще вийшла заковика: якщо Україна демілітаризована, то як же вона воює і воює успішно? Днями й тижнями палають російські НПЗ, нафтобази, склади з боєприпасами, летовища – це все нічого, головне, що Україна демілітаризована. І, до речі, денацифікована теж, це нещодавно підтвердив рупор Путіна Лукашенко – «денацифікацію» повністю завершено. Вже нацистів в Україні не залишилося. Отож, усі головні цілі СВО виконані, тобто Росія, за логікою її ж самої, вже перемогла.

А ще болотний фюрер дуже переймався тим, аби Україна не перетворилася на «антиросію». За його логікою таки не перетворилася, бо як він міг допустити те, чого найбільше боявся? Всі його дії були спрямовані на те, аби українці якомога дужче полюбили своїх болотних «братів» і зрозуміли, що вони з ними «адіннарод». І він таки цієї мети досягнув – Україна насправді вже не «антиросія», а «антиросія» в квадраті, чи радше в кубі. Так що і ця мета виконана. Все чудово, все о’кей. Нацистів нема, любов українців до кацапів аж кипить і палає, так палає, що їх пачками спалює…

Захоплення військами ЗСУ цьогоріч у серпні значної частини Курської області, тобто канонічної території Росії, з точки зору російської конституції не є чимось новим і небаченим. Як казав Кучма: «це вже ж було». З точки зору України і всього цивілізованого світу - так, це вперше з часів Другої світової війни Росія втрачає свою канонічну територію. Утім з точки зору російської конституції аж зовсім ні. Бо українці вже у вересні і листопаді 2022 року звільнили майже всю Харківську область, частину Донецької (зокрема Лиман) і правобережжя Херсонської включно з Херсоном, а на цих територіях Росія, окрім Харківської області, провела фейкові «референдуми», і згідно зі своїми законами це її «канонічна територія», така ж сама, як і Курська область, Москва чи Владивосток.

Росія ж не така несолідна держава, аби у неї були території «трьох сортів», як в Україні під час Помаранчевої революції. Скажіть росіянам, що у них є першосортна, другосортна чи третьосортна Росія, то зразу образяться. Бо в них є лише дві Росії: Москва - і все решта, хоча насправді Курщина – це точно третьосортна болотна територія, бо вже російські КАБи стирають з лиця землі Суджу разом із будівлями мирних мешканців, дитячими садками і льодовими палацами.

І нема чого дивуватися, що болотний фюрер, як і 2022 року не прореагувавши на втрату Лимана, Куп’янська і Херсона, фактично не прореагував і на втрату частини Курщини. Не царська це справа колупатися у таких дрібничках, лише назвав цей болючий копняк в дупу «провокацією», а цю «провокацію», виявляється, вчинили «бандити». Замість того, аби визнати, що армія НАТО (вони ж кричать, що воюють не з Україною, а з НАТО) вторглася на територію Росії і захопила її, путлер вдає, що це просто якась дрібничка, «провокація». Наші військові аналітики прямо кажуть, що на Курщину зайшла техніка НАТО і не абияка, а найкраща з того, що має зараз ЗСУ, це вже давно ні для кого не секрет. А Путін далі «провокація».

А що ж таке у міжнародних відносинах справжня провокація? Це коли, наприклад, підбурені кремлівським і лукашенківським режимами мігранти штурмують польський кордон, або коли китайська розвідувальна повітряна куля залітає на територію США, або коли китайські військові катери у Південнокитайському морі таранять філіппінські риболовецькі човни, це зрештою коли російські літаки наближаються і навіть деколи перетинають кордони країн НАТО. А коли регулярна армія сусідньої держави вдирається і захоплює твою територію, то яка ж це провокація? Ну провокація провокацією, а що далі? Та нічого, бо болотному фюрерові треба їхати до Алієва а потім до Кадирова цілувати Коран, а згодом зовсім подалі – до Монголії - це справи набагато важливіші.

Усі російські воєнні доктрини, починаючи від доктрини Герасимова, передбачають застосування ядерної зброї при загрозі територіальній цілісності Кацапії. Ці «червоно-коричневі» лінії вже так затерті нашими героїчними військами і далекобійними дронами, що їх навіть і не видно. На найболючіший копняк в дупу ніхто на реагує, але ж треба хоч якось реагувати.

І тут на сцену знову виходить блазень з оголошення бажань і намірів царя, бо сам цар соромиться це робити, знову реанімували (ні, не Лаврова), а головного спеціаліста із «забирання манатків» Рябкова. Він урочисто оголошує, що зараз триває процес «уточнення» доктрини застосування Росією ядерної зброї і «процес доведення відповідного документа, однак про конкретні терміни його завершення говорити ще зарано». Утім, якщо до справи береться головний спеціаліст у галузі «манатків», повний провал його потуг гарантовано.

Росія неодмінно йтиме курсом розвалу СРСР, бо історія інших варіантів не знає. Коли розвалювався Совок, тобто коли сталася «найбільша геополітична катастрофа XX століття», ніхто навіть не пошкробався, не зморгнув і вухом не повів, коли ж розвалюватиметься болотна імперія, тобто коли вона отримає «найболючіший копняк XXI століття», на її обличчі ми знову нічого не побачимо, скажуть: все прекрасно, все чудово, все як треба.

На титульній фото карикатура Ross Hendrick/Dribbble