Країна парадоксів: чи наважаться в Україні на рішучі зміни?

Країна парадоксів: чи наважаться в Україні на рішучі зміни?
Віталій Ковтун

За всі роки незалежності довіра до банківської системи в Україні, втім, як ідо інших державних інституцій, повільно зазнавала краху. Відтак економіка країни, яка просто не може функціонувати без «міцних» банків, також усі ці роки котилася у прірву. Про складну ситуацію в економічній та політичній сфері, а також можливі шляхи її вирішення говорили у прес-центрі Leopolis під час зустрічі з членом політради політичної партії «Сила Людей» Віталієм Ковтуном. Участь в обговоренні взяли також громадські діячі та журналісти.

На переконання політика, Україні потрібен «квантовий стрибок» та сильний захищений середній клас, який отримуватиме від держави певні гарантії щодо своєї діяльності. При цьому Віталій Ковтун наголошує, що тільки ліберальні підходи зможуть допомогти у вирішенні складних політичних та економічних питань, які стоять на порядку денному в Україні.

«Сила Людей» сповідує ліберальні погляди

«Сила Людей» – це політична партія, яка почала формуватися з початку 2013 року. Передусім це була ініціативна група, у форматі якої ми пропрацювали цілий рік. Ми їздили із презентаціями по усіх обласних центрах та низці районних центрів. Говорили з людьми про те, що може вплинути на суспільство, яка потрібна інституція для формування влади, просування демократії, змін та реформ в Україні. Так у події Майдану ми увійшли, ще не маючи своєї партійної структури, але ми всюди казали, що будемо партією. Ми не хотіли підміняти поняття: створювати громадську організацію, яка в один момент перетвориться у партію. Весною 2014 року провели установчий з’їзд, тому засновниками партії були делегати з усієї України. Після з’їзду партійці роз’їхались по всій Україні і почали збирати підписи. Це відбувалося прозоро, відкрито, без якихось технологій. Так, у серпні 2014 року Мін’юст зареєструвало політичну партію «Сила Людей». Після цього ми увійшли у виборчу кампанію і, не маючи великих бюджетів та медійних майданчиків, отримали свій перший політичний досвід. На сьогодні у партії «Сила Людей» є близько 4 тисяч членів та 300 депутатів місцевих рад. Дискутуючи на тему, до якої ідеології ми більше схиляємось, вирішили, що це ліберальна ідеологія, бо це стан душі. Це переконання, що треба міняти дуже багато, все і відразу.

В Україні партії нормально функціонують до того моменту, допоки не приходять до влади. Після цього відбувається заміна деяких процесів. Представники від партії у владі починають домінувати і не виконувати замовлень партії. А партія стає заручником цих публічних осіб, які мають доступ до трибуни. Натомість партія повинна бути замовником у своїх представників, а не навпаки. А ідеологія – вищою за все інше.

Ринок землі в Україні штучно заблокований

Я вважаю, що ринок землі є вкрай необхідним, тому що всі популістичні гасла, які ми чуємо з трибуни парламенту, не вирішують питання земельних відносин. Адже пайовики, які є власниками землі, і, які позбавлені права її продавати, разом з тим здають її в оренду різним аграрним структурам, котрі добре заробляють на цьому. Це парадокс. Порівняймо з ринком нерухомості. Ринок нерухомості уже відбувся. І важко уявити ситуацію, щоби власник квартири, здаючи її в оренду, отримував низькі неринкові прибутки. Натомість на ринку землі право на оренду коштує більше, ніж сама оренда, яка виплачується власнику. Тобто, в нас штучно заблокований ринок землі. Чому його не підтримують правлячі партії? Думаю, це питання складової певного популізму та лобізму з боку аграрного лобі.

Банківська система

За різними підрахунками, в українців на руках знаходиться 100 мільярдів доларів, а після оприлюдненого е-декларування, можливо, ця сума й вища. Люди просто не довіряють банківській системі. Я сам мав негативний досвід співпраці з банком – втратив свої певні заощадження.

Вважаю, що схема з поверненням вкладникам банків, які банкрутують, до 200 тисяч гривень, це підміна понять, бо незрозуміло, де різниця, якщо банк і роздає кредити, і залучає депозити – цим руйнується довіра до банків і всієї фінансової системи загалом.

Амністія капіталів

З точки зору ліберального мислення, а я дуже сильний ліберал в економіці, не бачу швидкого механізму повернення довіри до всієї банківської системи. Це декларують навіть самі чиновники. Керівник Нацбанку не довіряє системі, регулятором якої знаходиться. Це парадокс. Це, по суті, деградація всієї країни, бо без банківської системи держава не може функціонувати, оскільки не має доступу до ресурсу. Це своєрідне дно. Тут, що не зроби – все одно важко це все реанімувати. В мене є одна думка з цього приводу. Ключова річ для всіх перетворень в економіці країни і вихід на позитивний тренд –два варіанти вирішення цього питання. Слід забрати у всіх олігархів і перерозподілити між громадянами, або зробити вольовий серйозний крок, запровадивши амністію капіталів, тобто, що не показали – забираємо. Це логічний розвиток всіх подій і без цього, до речі, всі інші політичні ігри, це просто танці, розмова ні про що.

Потрібно зрозуміти, що довготривалий латентний перерозподіл майна нищить всю країну. Амністія капіталів не означає всім пробачити все, це означає пройти процес оподаткування, який стане ресурсом для проведення всіх нормальних реформ в країні.

Ця амністія стане передумовою для формування нового суспільного договору – згоду всіх жити за правилами. Ми не зможемо зробити глибокі реформи в економіці і в політичному житті без певних соціальних груп, як без пенсіонерів, такі без олігархів. Тому, якщо ми почнемо черговий перерозподіл власності, то можемо втратити країну.

Земля – гарантія безпеки капіталів

Для громадян України гарантією відновлення довіри до фінансової системи могла би бути земля. Чи можемо ми піти на такий крок – це дискусійне питання. Проте, на моє переконання, можемо. Таким чином ми зробимо передумови для формування ринку землі. Наприклад, якщо мені дають гарантію, що я отримаю земельну ділянку за те, що внесу свої ресурси у фінансову систему України, це буде хорошим стимулом. Потім не важливо, з яких причин у мене є гарантія, що ця земля буде моєю. А держава у цей момент може сплачувати дивіденди. Ознакою того, що мої гроші зникли, буде припинення виплати дивідендів. Такий підхід позбавляє нас ризику проведення різних псевдоприватизацій дев’яностих років, бо це конкретний і чіткий товар.

Ми можемо сто разів говорити про популізм, про мораторій на продаж землі, але хіба ми зараз маємо вплив на цю землю, яка піддана мораторію, і хіба держава з цього багато заробляє?! Цього немає. Це неефективне використання всіх земельних ресурсів в Україні.

Не тільки олігархи, але й будь-який підприємець, який в певний момент розуміє, що йому є що втрачати, виводить свої кошти. Ми часто говоримо, що саме олігархи у всьому винні, що вони привели до побудови цієї системи, в якій ми знаходимось, але питання гарантій для всіх учасників – ключове, без цього ми просто будемо гасити пожежі і не зможемо вивести країну на траєкторію успіху.

Згода усіх жити за правилами

Ключова проблема того, що у нас в країні відбувається – це відсутність гарантій та ризик втрати свого майна. У нас питання приватної власності не виведене законодавчо достатньою мірою. Через це будують такі величезні паркани, якими, на мою думку, можна зробити нормальні дороги, якщо перетворити їх у асфальт. Тож перший крок в удосконаленні законодавства, починаючи від амністії капіталів, і стане передумовою для формування нового суспільного договору. Суспільний договір – це згода усіх жити за правилами. Ми можемо навіть не змінювати Конституцію, але, отримавши згоду усіх жити за правилами, матимемо суспільний договір. А наразі круговою корупцією зачепили усіх, і ми з тим живемо. Нам треба наважитись зробити перший крок.

Дочасні вибори: зло чи добро?

За Верховну Раду треба боротись. Один із елементів підготовки партії – це канали комунікації з виборцями, щоб донести до суспільства, що ліберальна ідеологія – то не щось страшне, від чого треба тікати, а навпаки – вона розкриває персональні можливості кожної людини, зрештою, дає їй величезну енергію для самореалізації у суспільстві. Тому, звісно, треба боротися за владу. Але наразі я не бачу позитивних трендів, які б дозволили нам пройти через це вушко голки. Мені однаково, хто проводитиме реформи – прем’єр, фракція чи хтось інший, головне, аби вони робилися.

Якщо ми апелюємо до наявності війни у нашій країні і кажемо, що дочасні вибори – це зло, то давайте робити хоча б якісь кроки, щоб ці вибори стали добром: змінювати правила гри, виборчий кодекс... Нічого ж не заважає, більшість у парламенті є. Коли ми говоримо, що у нас в країні війна і через це не можна проводити вибори, то рухаємось в напрямку до диктатури.

Про силу Революції Гідності

Протягом 25 років незалежності України питання відносин з Росією було платформою для усіх політиків. Просто треба було прийняти позицію: ти за Росію, чи проти, і ти ставав політиком, зайнявши якусь свою електоральну нішу? На щастя, після Революції Гідності це питання відпало і є потреба продукувати відповіді на інші. Але ми не використали всю енергію і відкотилися назад. Українці готові до змін. Ба більше, згідно з опитуваннями, проведеними два роки тому, багато хто казав, що готовий понести якісь персональні незручності від певних перетворень. Але їх нема зараз. Є важливі, системні, але косметичні речі. В прагненні змін та економічного чуда Україна єдина. Але їх зараз немає.

* публікація підготовлена прес-службою партії «Сила людей»

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук