Культурна інвалідність

Що заважає зробити кіно доступним для незрячих і нечуючих глядачів?

Культурна інвалідність
Досі найтитулованішим українським фільмом залишається знятий мовою жестів фільм «Плем’я», де грають нечуючі актори

Доступність культурних подій, потреба у мистецтві, є однією із базових потреб людини. Чи може людина з інвалідністю без проблем піти до музею, театру чи подивитися кіно? Попри те, що Україна долучилась до Конвенції ООН про права людей з інвалідністю, у якій, зокрема, йдеться про доступність культурного оточення, на практиці доступ до культури виглядає не рівноцінним.

ZAXID.NET проаналізував, наскільки доступними в Україні є різні види мистецтва для людей з інвалідністю. Насамперед поговоримо про найпопулярніший, мабуть, вид, а саме про кіно. Також ми спробуємо дослідити, якими є шляхи зробити кіно доступним для усіх верств населення, зокрема, для незрячих та нечуючих глядачів, і розкажемо, скільки це коштує.

Увага, спойлер: в Україні такого кіно дуже і дуже мало. І це попри те, що досі найтитулованішим українським фільмом залишається знятий мовою жестів фільм «Плем’я» Мирослава Слабошпицького, де грають нечуючі актори.

Проте нещодавно завершився прокат фільму Аґнєшки Голланд «Ціна правди», а вже 17 січня на екранах стартує комедія «Мої думки тихі». Ці фільми мають тифлокоментар та субтитри, які за допомогою спеціального додатку можна дивитись у будь-якому кінотеатрі. Але про все по черзі. Отже, як можна адаптувати фільми та вистави для людей з інвалідністю?

Основним способом адаптувати фільм для незрячих – це створити для нього додатковий словоопис, який ще називають тифлокоментарем. Тифлокоментування – стислий закадровий опис візуальної частини фільму для незрячих глядачів – існує у світовій практиці вже понад 30 років. Це додаткова аудіодоріжка, яка тлумачить, що відбувається на екрані у форматі аудіо.

Щодо адаптації фільмів для нечуючих – то тут найкращим є варіант із субтитрами. Адаптовані субтитри – формат доступності фільму для нечуючих людей, у якому діалоги та звуки передаються шляхом написів та символів.

Створення тифлокоментаря чи субтитрів вимагає професійної підготовки та, звичайно, коштів.

Професійно їх створенням займається агенція «Доступне кіно», на рахунку якої уже понад 20 українських та закордонних фільмів. Саме «Доступне кіно» створило тифлокоментар та субтитри для «Ціни правди», «Мої думки тихі» та «Dzidzio перший раз».

«Створення тифлокоментаря та субтитрів не є дорогою технологією, якщо ми співвідносимо вартість із загальним бюджетом фільму. Це коштує приблизно 2 тис. євро. Це невеликі кошти для того, аби зробити фільм доступним для великої кількості глядачів», – розповіла ZAXID.NET Вікторія Лучка, співзасновниця «Доступного кіно».

Проте проблема головним чином полягає у способі демонстрації фільму. Адже фільм з тифлокоментарем чи адаптованими субтитрами показувати у загальному прокаті неможливо, оскільки вони заважатимуть глядачам, яким такі додаткові опції не потрібні.

Є п’ять шляхів вирішення ситуації, але на практиці в Україні використовують лише чотири з них:

  • обладнати кінотеатри спеціальною апаратурою, яка дозволить слухати тифлокоментар в окремому навушнику;
  • влаштовувати спеціальний показ для незрячих або нечуючих глядачів та транслювати фільм безпосередньо з тифлокоментарем та субтитрами як один цілісний продукт;
  • влаштовувати показ, під час якого в кінотеатр приносять спеціальну апаратуру, а незрячим глядачам роздають спеціальні плеєри, через які вони слухають тифлокоментарі;
  • транслювати доріжку тифлокоментаря чи субтитри на смартфон незрячого глядача;
  • розміщувати фільми з тифлокоментарями та субтитрами в інтернеті.

Перший спосіб є дуже затратним для кінотеатрів, а рівень добробуту людей з інваліднстю в Україні є не настільки високим, щоб вони могли часто відвідувати кінотеатри. Тому ця інвестиція може окупитися через дуже тривалий час. Або ж не окупитися взагалі.

«Минулого року знаковим для нас проектом був показ фільму “Dzidzio перший раз”. Фільм показували в усіх кінотеатрах країни, але з тифлокоментарем його можна було побачити лише у Львові, Києві та Харкові. Чому? Тому, що в інших кінотеатрах просто відсутнє відповідне обладнання», – пояснює Вікторія Лучка.

Другий спосіб взагалі ізольовує незрячих від решти глядачів, і, до того ж, такі спецпокази відбуваються часто за межами кінотеатрів та лише один раз. Відтак багато незрячих змушені пропускати такий сеанс через те, що їм, наприклад, не підходить час показу, а інші взагалі на нього можуть ніколи не потрапити, бо живуть за межами міста, де таке кіно показують.

«Люди, які не бачать або не чують, повинні мати можливість прийти до кінотеатру, сісти серед людей, які бачать та чують, разом дивитися кіно. Бо коли людей з інвалідністю везуть автобусом на спеціальний закритий показ, це не є дуже доброю практикою», – вважає директорка компанії Dzidziofilm Діана Юраш.

Третій спосіб мало чим відрізняється від другого. Він трохи прогресивніший, бо незрячі глядачі сидять поряд з усіма іншими, але такі покази теж відбуваються вкрай нерегулярно і лише в зручний для організаторів час.

Також мінусом такого способу є обмежена кількість плеєрів, що робить його взагалі неефективним.

Однією із перших ластівок таких показів став у 2014 році фільм Олеся Саніна «Поводир», який був адаптований для незрячих глядачів. Тоді організатори звернулись до кінотеатрів з проханням надати інформацію про кількість незрячих глядачів під час демонстрації фільму в кінотеатрі для того, аби забезпечити достатню кількість технічних засобів для перегляду. До слова, тифлокоментар до «Поводиря» створила у Львові актриса Олександра Бонковська.

Тифлокоментар до «Поводиря» створила у Львові актриса Олександра Бонковська

Четвертий спосіб є найновішим, найсучаснішим та одним з найдоступніших. Він передбачає, що тифлокоментар чи субтитри транслюватимуться на смартфон незрячого або нечуючуго глядача. Це дає змогу переглядати фільм, для якого є тифлокоментар, будь-де та будь-коли. При цьому якогось дуже дорогого смартфона не потрібно – підійде і якийсь найдешевший «бюджетник». Мінімальні системні вимоги – це Android 6 чи iOS 9.

Обов’язкова умова – до смартфона має бути підключено навушники, бо в інших випадках коментар заважатиме іншим глядачам або ж перешкоджатиме нормальному сприйняттю самого фільму. Пристрій треба розташувати так, щоб він «чув» кіно з джерела звуку (колонок у кінотеатрі, динаміків телевізора чи комп’ютера). Наразі в Україні широко відомо про два таких додатки – російський і нідерландський. Українські тифлокоментатори вирішили працювати з нідерландським.

«Для цього додатку створені звукоописи та субтитри, і кіно можна дивитись будь-де. Жодної прив’язки до кінотеатру немає. Додаток сам синхронізую зображення з тифлокоментарем», – пояснює Вікторія Лучка.

П’ятий спосіб найдоступніший, але, на превеликий жаль, більшість того, що є в інтернеті з тифлокоментарями – переважно російськомовне і поширюється через платні відеосервіси. Деякі фільми з тифлокоментарями у відкритому доступі були розміщені на сайті проекту «Відчинилося життя» львівської незрячої активістки Оксани Потимко.

Одним із прикладів такої адаптації була робота над музичною комедією «Шляхетні волоцюги». Коментар до фільму начитав соліст гурту «Піккардійська терція» Ярослав Нудик.

Тифлокоментар до фільму начитав соліст гурту «Піккардійська терція» Ярослав Нудик.

«Ми спочатку передивляємося фільм із заплющеними очима. Людина вийшла, людина зайшла. Хто зайшов, хто вийшов? Хто з ким спілкується? Це дуже, в принципі, прецизійний процес і дуже кропіткий», – пояснив Ярослав Нудик принципи роботи над звуковою доріжкою.

«При виборі фільмів, над якими ми будемо працювати, ми насамперед орієнтуємося на бажання глядачів. А оскільки ми працюємо із різною цільовою аудиторією, то і фільми в нас дуже різні. Але насамперед глядачі хочуть бачити нові фільми, зняті рік-два тому. Також варто враховувати, що не кожний фільм можна адаптовувати для незрячих людей, є фільми де немає пауз для коментаря, натомість є дуже динамічний відеоряд. Дуже важко адаптовувати фантастичні фільми, адже важко пояснити, як виглядає щось, чого не існує в природі. Такі фільми, як «Шляхетні волоцюги» також було досить складно адаптувати. Але в нас вийшло», – розповіла Оксана Потимко.

Минулого року було адаптовано сім фільмів. Скоро їх можна буде побачити на сайті.

Створення тифлокоментаря вимагає певної професійної підготовки, адже фахівці, які його створюють, доповнюють звуки, які є у фільмі, додатковим описом, щоб створити цілісну картину того, що відбувається на екрані.

«При записі звукоопису важливо зважати на багато елементів: не сказати, що відбувається зашвидко, не подавати власну думку стосовно героя, не спотворювати сам фільм, називати кольори. А у підсумку має вийти цілісний твір, де все є зрозумілим у аудіо-форматі. Існує дуже багато правил, про які не можна забувати», – наголошує Вікторія Лучка.

Також вона розповіла, що «Доступне кіно» працює лише із офіційними правовласниками, а також займається насамперед актуальним кіно, тобто такими фільмами, які мають виходити на кіно- або телеекрани. Також важливо не обмежуватись суто фестивальними фільмами, а й приділяти увагу популярному глядацькому кіно, вважає вона.

«“Dzidzio перший раз” став першою українською комедією з тифлокоментарем та субтитрами. Крім того, це був перший фільм, на який ми отримали спеціальні прокатні посвідчення для фільму з тифлокоментарем та окреме прокатне посвідчення для фільму з субтитрами. Для Держкіно це також стало подією. З тифлокоментарем ми випустили відразу і трейлери фільму. Я вважаю, що кіно, створене за державний кошт, має бути з тифлокоментарем та субтитруванням. В нас переважно дають гроші на документальне кіно, не думаючи, що люди, може, просто хотіли б розважитись. Коли Dzidzio запросили знятися у серіалі “Відморожений”, то ми запропонували відразу запускати серіал з тифлокоментарем. Я думаю, що вже за пару років це стане правилом доброго тону для всіх українських фільмів», – вважає Діана Юраш.

Проте лише добрий тон та ініціатива кіновиробників й активістів не зможуть зробити кіно загально доступним.

«На жаль, нам бракує достатнього законодавства у цій сфері. Ми вважаємо, що для фільмів, які фінансуються з державного бюджету, робити кіно доступним мало би бути нормою. Це реально закласти в бюджет фільму ще на етапі пітчінгу», – вважає Вікторія Лучка.

Проте наразі це питання ніяк не вирішується саме на законодавчому рівні. І попри те, що кіновиробники все більше приділяють уваги доступності кіно для усіх глядачів, таких фільмів все ще є недостатньо. Декілька картин ніяк не можуть задовільнити культурні потреби незрячих та нечуючих людей у повному обсязі.

«Мої думки тихі» стартують у прокаті 16 січня

Але завершимо на оптимістичній ноті. У січні-лютому чекаємо на екранах українські картини «Мої думки тихі» та «Пульс», а також французький фестивальний хіт «Портрет дівчини у вогні».

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук