Мамо, я вже вдома!
Суспільство

Мамо, я вже вдома!

Для чого 100 дітей з львівського інтернату повернули у сім’ї?

Катерина Родак, 19 лютого 2937 0

Понад 60 років у центрі Львова працювала міська школа-інтернат №2. Більше сотні дітей постійно жили разом у корпусі на вулиці Просвіти, при цьому майже 90% дітей мали сім’ї, які забирали їх лише на вихідні та свята.

Протягом 2018 року в інтернаті пройшла реформа деінституалізації, тобто перетворення інтернату у звичайний навчальний заклад. Більшість дітей вдалося повернути у сім’ї, частина все ще чекає на возз’єднання із родинами. З вересня у новостворений ліцей «Просвіта» вперше вступили не «інтернатські» діти, і їхня кількість постійно зростає.

У Львівській області це перший приклад успішного закриття інтернату, до 2026 року подібне перетворення чекає на усі інтернати країни. ZAXID.NET відвідав львівський ліцей «Просвіта» і розповідає про те, як вдалося змінити усталений інтернатський режим і перемогти стереотипи, пов'язані із поняттям «інтернат».

* з етичних міркувань ми змінили імена дітей, з якими спілкувалися.

***

Вівторок, обідня пора. З дверей ліцею вибігає дівчинка років 8-ми, розпатлана, з великими очима:

– А ви тут робите [працюєте]?

– Ні, не тут. Я журналістка.

– А, ну то заходьте.

«Діти соромилися, що вони тут вчаться»

На першому поверсі школи пахне смачним картопляним пюре і котлетами. Усі стіни розмальовані яскравими фарбами, а одразу біля входу розташована капличка. Сивочолий охоронець просить записати свої дані і проводить на другий поверх до директора. У кабінеті директора Андрія Закалюка – дитячі малюнки, спільні фотографії з учнями та багато дитячих нагород.

Андрій Закалюк пригадує, як прийшов працювати в інтернат у 2014 році. Тоді корпус на вул. Просвіти був виключно спальним, діти тут не навчалися. Уроки проводилися у приміщенні на вул. Короленка, 7 – цю будівлю Львівська облрада зараз намагається продати на аукціоні.

«У січні 2014 року, коли я прийшов сюди працювати, тут навчалося 126 дітей, і 95% з них тут проживали. У цьому корпусі на Просвіти жили всі: діти-сироти, діти позбавлені батьківського опікування, з багатодітних та малозабезпечених сімей», – розповідає директор школи.

Рішення провести в інтернаті реформу та повернути дітей у сім’ї було непростим, але його вимагали усі: від дітей до учителів, згадує Андрій Закалюк.

«Серед дітей та вчителів чомусь великою проблемою був отой шлейф стереотипу «інтернат». Діти соромилися, що вони тут вчаться, вчителі цього соромились. Якийсь загальний людський досвід зводився до того, що це щось погане. І, повірите мені, коли ти 11 років живеш і вчишся у місці, про яке 90% людей з вулиці думають, що це щось жахливе, то це дуже впливає на долю дітей. І будемо відверті – діти виходили звідси і відчували несприйняття суспільства. Тому ми просто вже більше не хотіли бути інтернатом», – пояснює директор ліцею.

Ми піднімаємося на третій поверх – тут колись були спальні кімнати, а тепер облаштували шкільні класи. В одному із таких класів зібрали після уроків на перегляд мультфільму учнів молодших класів. Процес кіноперегляду зриває поява у класі журналістського диктофону: такого захвату у дітей не було, мабуть, з часу появи у ліцеї 3D-принтера.

Після уроків діти можуть відвідувати гуртки або збиратись разом у класі, щоб, наприклад, подивитися мультик (усі фото Євгена Кравса для ZAXID.NET)

«Я тут з 1-го класу. Колись тут ночував, але зараз мене брат забирає додому до дідуся і бабусі. Мама з татом ночують окремо, бо вони живуть ближче до роботи… Але вони тепер мене іноді забирають до себе, бо бабуся і дідо захворіли», – розповідає 9-річний Ярослав.

У ліцеї створили кілька відпочинкових зон для дітей

Реформа в інтернаті розпочалась ще задовго до перетворення у ліцей. За допомогою міськради, благодійників та волонтерів тут відкрили понад 20 різних гуртків, придбали мультитач-панелі, 3D-принтер, зручні меблі. У 2017 році львівський інтернат взяв участь у програмі «Школа 3.0», під час якої у вчителів забрали указки і навчили змінювати підхід до навчання дітей.

«Ми тоді створили команду активних вчителів і почали ставити пріоритети, що треба міняти і навчанні, вихованні. Тепер ми і вчимось, і відпочиваємо разом з дітьми. Ми кардинально змінили норму проведення уроків, у нас постійно відбуваються «інші» уроки, наприклад, в музеях, на вулиці, за горнятком чаю, часом поєднуємо дві-три дисципліни разом», – розповідає вчителька хімії 49-річна пані Наталія.

Уже готуючись до перетворення інтернату у ліцей керівництво школи зіткнулося з важчою проблемою: необхідно було переконати рідних більше 100 учнів забирати дітей після уроків додому. З липня 2019 року у школі могло жити не більше 25 дітей – цього вимагала реформа.

«Це не так просто змінити те, що 60 років було усталено. Не просто новій школі знайти себе в освіті, бо у радіусі кілометра навколо нас є більше п'яти шкіл, а центр міста не є густонаселений. Але найскладніше і найголовніше питання було не нашкодити дитині. Тому треба було тверезо, мислячо аналізувати кожну сім’ю, кожну дитячу історію. І розуміти, чи ми здатні хоч частину дітей повернути у сім’ї, а що робити з тими дітьми, яких не можна повернути додому? – розповідає Андрій Закалюк. – Ви просто не можете собі уявити, що це таке, коли наприкінці навчального року ти заходиш у клас до дітей, які не один рік вчилися в інтернаті і говориш їм, що тепер вони учні ліцею. Це фантастика! Це ніби просто зміна вивіски, але це міняє дітей».

Колись на третьому поверсі школи жили діти, тепер тут облаштували навчальні класи (на фото директор Андрій Закалюк із учнями)

Разом із фахівцями з ГО «Львівська освітня фундація» директор та вчителі інтернату їздили до кожного дому, спілкувалися з батьками, дідусями і бабусями. В інтернаті неодноразово проводилися батьківські збори, під час яких кожну маму намагались переконати забрати дитину додому.

«Виходить дуже двояка ситуація: з однієї сторони держава вирішила, що вона готова допомогти сім’ї і забрати дітей у школу-інтернат. Але це дуже ведмежа послуга. Бо ми забираємо дітей у мами, і ця мама перестає бути мамою. Ті діти, які до неї приїжджають на суботу-неділю, за рік-два-п’ять стають квартирантами, у мами вбиваються усі батьківські почуття. І це не означає що вона погана мама, просто є природні речі, на які ніхто не впливає», – розповідає Андрій Закалюк.

Після місяців постійної роботи з батьками вдалося досягти майже неймовірного результату: 100 сімей погодилися забрати своїх дітей додому. Діти, які бачилися із рідними лише на вихідних, уже півроку щодня ночують вдома. За словами Андрія Закалюка, ситуації вдома контролюють і соціальні працівники, і шкільні вихователі.

«Ми чудово розуміли, що 80% дітей, які тут жили, є мешканцями Львова. І ці діти у нас залишаються у школі зараз. У травні офіційно 100 дітей від нас вийшло, і за майже рік я не чув ні одної скарги ні від дитини, ні від батьків, що ми зробили їм гірше», – радіє директор ліцею.

Діти розповідають про те, як їм подобалось жити з друзями в інтернаті, але не приховують, що вдома з сім’єю стало краще.

«Нас мама має забрати, але я не знаю коли»

Попри те, що більшу частину дітей вдалося повернути у родини, в інтернаті залишились і такі, чиї історію не стали настільки успішними. Зараз у ліцеї все ще проживає 24 дитини, яких поки що не готові прийняти у сім’ю.

Діти живуть на 4-му поверсі ліцею, тут створили «Центр підтримки дитини», де намагаються створити умови проживання, максимально наближені до домашніх. Тут облаштовано 8 кімнат, кожні три дитини мають свого вихователя. Діти разом готують, прибирають, живуть без інтернатських графіків та режиму. У вільний час можуть відвідувати гуртки, а можуть просто відпочивати.

Лише 24 дитини з понад сотні залишились жити в новоствореному ліцеї, їх згодом теж віддадуть у сім'ї

«Центр підтримки дитини» працюватиме у ліцеї постійно, сюди продовжують приймати нових дітей, які не можуть жити у сім’ї. Але кількість таких дітей не може перевищувати 25 учнів, на більшу кількість тут тепер просто не вистачить місця.

Наприклад, 9-річна Настя разом із молодшим братиком поселились на четвертому поверсі у вересні 2018 року, вже після завершення реформи. Через певні сімейні труднощі матір більше не могла жити разом з дітьми. Дівчинка пригадує, як востаннє їздила додому на Різдвяні свята – колядувати.

«Мама дуже хотіла мене побачити, останні гроші за коляду мені давала, я сказала їй «нєа». Нас мама має забрати, але не знаю коли. Мама заради безпеки перевела мене сюди і вона хоче добитися, щоб забирати нас на вихідні», – каже Настя.

«А я теж можу розказати», – викрикує 8-річний Дмитро. Хлопчик уже другий рік живе на четвертому поверсі: спочатку в інтернаті, потім в ліцеї. «Я їхав в Америку в першому класі – так прикольно було. Там багата сім’я! Мені подарували планшет!», – хизується хлопчик.

Кількох дітей з ліцею дійсно щороку забирають улітку в США чи в Італію на оздоровлення волонтери. Окрім того, старшокласники можуть безкоштовно відвідувати курси, навчатися, наприклад в ІТ-академіях.

«Інтернат – це не установа, інтернат – це в голові»

З четвертого поверху знову спускаємося на другий. Тут, в одній із кімнат відпочинку, можна присісти на крісла-гойдалки, почитати книжку чи поспілкуватись з друзями. Окрім відпочинкових зон, у ліцеї облаштували кілька кімнат для дитячих хобі – усюди є зручні дивани, подушки, щоб учні почували себе комфортно. З техніки ліцею також нічого не бракує – учні мають можливість всебічно розвиватись.

16-річний десятикласник Тарас Мельник, наприклад, уже другий рік безкоштовно навчається у академії компанії SoftServe.

«Мені дуже подобалися комп’ютери, і вчитель інформатики постійно мене відправляв на олімпіади, добре мене підтягнув. Торік я ходив в ІТ-академію вчитися програмуванню і зараз продовжую навчання, планую стати девелопером», – розповідає Тарас Мельник.

Хлопця перевели в інтернат у семирічному віці батьки через постійну занятість на роботі. В інтернаті уже жила його старша сестра, яка доглядала Андрія.

«Спочатку мені було дещо некомфортно вчитися в інтернаті, бо в першій школі мене щодня після групи забирали додому. А тут я кожен день у школі, ночую тут, без мами, без тата, було ніяково. У дитинстві навіть плакав за мамою», – пригадує Тарас Мельник.

Тарас Мельник повернувся додому у віці 16 років

Згодом Тарас Мельник звик до інтернатського режиму, здружився із однокласниками і почав сприймати новий спосіб життя за норму. Однак уже в 16-річному віці хлопець знову почав жити вдома – він один зі ста учнів, батьки яких погодились забрати дітей до себе.

«Для нас це трохи було спонтанно. Ще ось недавно тут був інтернат, а за одне літо вже ми стали ліцеєм «Просвіта». Насправді стало краще, бо діти тепер на 9 годину приходять на уроки, а після цього ідуть додому до батьків. Колись у нас все було за графіком: наприклад, п’ятиразове харчування в їдальні з наперед складеним меню, тобто що нам зготували, то ми і їли. А тепер ми можемо купити собі все, що хочемо. Розширився вибір, і це не лише про їдальню», – каже хлопець.

Під час нового навчального року до ліцею прийшло близько 100 нових учнів. Це діти, які ніколи не жили в інтернаті. Більшість з них навіть не здогадується, що на четвертому поверсі школи живуть діти. За словами директора Андрія Закалюка, між новими учнями і колишніми жителями інтернату складаються гарні стосунки.

«Раніше нас була школа-інтернат з кльовими умовами, чудовими вчителями, хорошою матеріальною базою, купою проектів. Але ви ніколи свою дитину не могли сюди віддати, якщо ви не зловживаєте алкоголем чи наркотиками. А цього літа до нас вперше прийшло 120 нових дітей. Між дітьми прекрасна комунікація, чудова підтримка. І якщо ми з вами, дорослі, не заважаємо дітям, не починаємо їм розказувати, мовляв, ти з нормальної сім’ї, а ти - інтернатський, то у них ця різниця не виникає. Діти не ділять цього», – переконаний Андрій Закалюк.

Андрію Закалюку подобається результат дії реформи, а дітям подобається вчитись у ліцеї, а не в інтернаті. І якщо колись інтернат №2 був одним із найкращих інтернатів в Україні, то тепер метою є стати найкращим ліцеєм в Україні. І, судячи зі щасливої та натхненної атмосфери, якою пронизаний кожен квадратний метр цієї школи, все вдасться.

«Інтернат - це не установа, інтернат – це в голові. Звідти то треба вибити, і тоді все у всіх буде нормально», – резюмує розмову Андрій Закалюк.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук