Майже весна або Один день з історії України

Один день з історії України потягнув би на товстезну збірку новел. Чого вартий тільки лютий підрозділ забезпечення зі стрілецькою зброєю, який зачистив Охтирку.

А як вам відважні і вперті прикордонники Зміїного, які після цілого дня оборони ціною власного життя послали нах*й у прямому ефірі «руSSкий корабль»?

З другої половини дня ми переживали за моторних парубків, які у запеклому бої зачистили Гостомель і позбавили недонаполеона його наполеонівських планів якнайшвидше завоювати Київський престол.

А ще є учасники битви за Каховську ГЕС і перетягування канату ініціативи на цій важливій ділянці фронту.

Мер Геніческа в якості пресловутої «української гниди».

Бездоганно рішучий і трохи наполегливий МЗС, у першу чергу, в особі пана Кулеби.

Завзяті, бадьорі і надихаючі козаки з Генштабу та Міноборони. Навіть боюся представити, який тягар ліг на їхні плечі. Яка історична місія по збереженню цивілізованого світу малюється на їхніх стратегічних мапах.

Президент з ознаками триденного недосипання на обличчі, який раптом з безяйцевого Бубочки перетворився на Залізного Клоуна.

Міжнародні партнери з їхніми різнотемповими і неоднозначними еволюціями поглядів на ситуацію.

Неочікуваний виступ УПЦ МП і Онуфрія особисто.

Гротескний образ Хуйла. Адже такі люди більше за все бояться бути посміховиськом і терпілою.

Невтомні волонтери, пильні/ласі до фейків блогери і журналісти.

Полонені російські тінейджери в якості грізної армії.

Бізнес, який тягне на потреби армії різні матеріали, вироби, продукти тощо, обираючи залишатися і працювати в Україні до останнього.

Машиністи метро, водії таксі і потягів, які намагалися робити свою справу у цей дивний і страшний день.

Продавці в супермаркетах, які вийшли на роботу попри вранішні ракетні атаки.

Прості люди, які, долаючи страх і паніку, заспокоювали дітей і пояснювали їм, що таке війна і чому їм треба сидіти у бомбосховищах.

Ми всі - Україна. 24 лютого Україна вистояла.

Я б назвала цю книжку «Майже весна».