Між «Фальконом» і «Градом»
IQ

Між «Фальконом» і «Градом»

Чи готова Україна до майбутнього, яке творить Ілон Маск?

Григорій Швець, 8 лютого21582

Вчора мільйони людей спостерігали онлайн за запуском ракети Falcon Heavy – чергового дітища Ілона Маска. Подія вартувала уваги – як заявляють у компанії SpaceX, це найпотужніша ракета-носій, здатна вивезти на орбіту до 64 тонн вантажу. Для першого разу, до ракети помістили електрокар Tesla Roadster з манекеном-водієм. «Марс наш!» – радісно коментували подію українські глядачі. Частка правди в цьому є, адже деякі комплектуючі ракети перевозили літаком АН-124 «Руслан». Хай там як, радіти за колективні успіхи людства – річ цілком природна і прогресивна. Але не слід забувати, що потрапити до зоряного майбутнього, яке наближає Маск, українці мають дуже невеликі шанси. А от стати жертвою прийдешніх змін, не вписавшись у повороти світових тенденцій, ми можемо вже в наступному десятилітті.

Несправедливо стверджувати, що Україна не докладає жодних зусиль, аби змінитися. Попри всі проблеми і неуспіхи, за останні чотири роки справді зроблено більше, ніж за всі попередні роки незалежності разом. І що б там не казали «зрадофіли», західні партнери бачать ці зміни, а тому продовжують нас підтримувати. Але добрі наміри і проміжні досягнення ще не означають успіху, в даному випадку – готовності до майбутнього. Аби розставити все на свої місця, експерти Всесвітнього економічного форуму підготували окремий звіт під назвою «Готовність до майбутнього виробництва», презентувавши його у січні у Давосі. За висновками укладачів документа, лише 25 передових країн світу готові до викликів Четвертої промислової революції, а решта – тобто 90% країн світу – є різною мірою неконкурентоздатними.

Зрозуміло, що у списку 25 щасливців України нема, але ображатися нам ні на кого – нас оцінювали за об’єктивними критеріями. Головними двигунами розвитку економіки майбутнього будуть технології та здатність до впровадження інновацій, людський капітал, якість інфраструктури, відкритість до міжнародних інвестицій та торгових стосунків, потенціал ринків збуту, а також надійність державних інституцій. Виходячи з цього, справи в України вимальовуються кепські: у рейтингу зі 100 країн, представлених у звіті, ми зайняли 67 місце. Передбачувано, найслабшим місцем України виявились інституції – приховати те, що країною давно керують у телефонно-ручному режимі, неможливо навіть від давоських аналітиків, які поставили нас на 94 місце зі 100 можливих. Відсутність незалежного суду та ефективного законодавства, політизованість і корумпованість чиновницького апарату та інші загальновідомі лиха – це не просто «проблеми», а запорука нашого неуспіху у майбутньому.

Погано в Україні зі стійкими ресурсами (88 місце) та технологічним рівнем (74 місце), посередньо – з потенціалом ринків та залученістю до міжнародних торгово-інвестиційних зв’язків (58 та 59 місця відповідно). Лише за двома показниками Україна увійшла до першої п’ятдесятки країн: за якістю людського потенціалу (34 місце) та за готовністю до виробництва складної продукції (41 місце). Прямо кажучи, це означає, що зараз Україні «світить» статус трудового придатку розвинених країн. Не просто «світить», але вже і «гріє», зважаючи на масштаби українського заробітчанства по світах. Однак, стати європейським Китаєм Україна не зможе. По-перше, замало ресурсів та забагато безладу, який відлякує потенційних інвесторів. А по-друге, цінність робочих рук неухильно знижується через розвиток автоматизації праці. І йдеться не про кумедних людиноподібних роботів, яких регулярно презентують інженери Boston Dynamics – навіть наш агросектор давно звів ручну працю до мінімуму. У найближчі десятиліття прогнозується бум автоматизації і наслідки будуть дуже відчутними, про що давно і відкрито говорить той таки Маск.

Чи зможе Україна вирватись до когорти передових країн? В осяжному майбутньому наші шанси мізерні на рівні статистичної похибки. Те, що стане «зоряним майбутнім» для одних країн, для нас буде смугою перешкод – соціальних, економічних та політичних криз. Застряглі на технологічному рівні середини ХХ (а подекуди – кінця ХІХ) століття, ми не зможемо стрибнути вище власної голови і будемо змушені прийняти на себе удар прийдешніх змін. Втішно, що з нами страждатиме статистична більшість населення планети, напханого у таких же неефективних, корумпованих і непривабливих державах, якою є теперішня Україна. Однак, це не значить, що на цьому наша історія закінчується. Так чи інакше, ми входимо до політичної орбіти євроатлантичного світу і поступово стаємо однією з його військово-політичних опор в регіоні. Ставши вартовими західної цивілізації, ми можемо розраховувати на її допомогу – не від надлишку любові, а тому, що під дулами російських танків жодні «Фалькони» не злітатимуть.

А оскільки вартовий – професія, що вимагає повної дієздатності, є шанс, що західні партнери подбають і про те, щоб реформи в Україні таки відбулися. А значить, у боротьбі з нашою пострадянською олігархією українці мають могутнього союзника. З націоналістичної точки зору все це виглядає неоднозначно: називатися вартовими Європи приємно, але перебування під її м’яким, але прискіпливим інструктажем зачіпає гордість. Але на даному відтинку історії Україна перебуває у становищі, коли гордість є розкішшю: без підтримки світових лідерів нас розчавлять – якщо не російські танки, то вал майбутніх змін. А тому, поаплодувавши Маску, давайте поаплодуємо тим, хто допомагає нам (або нашим дітям) дожити до світлого, інноваційного, космічного і глобалізованого майбутнього.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Пропозиції партнерів
Останні новини
Залиште відгук