Наввипередки з вітром

Мастаки даунхілу ‒ це ті, хто вміють і люблять швидко і видовищно велосипедом промчати лісистим схилом. Але перед тим, як вийти на старт, слід подумати про безпеку. Адже синці і травми ‒ візитівка велосипедиста.

Назар Прінь, який займається даунхілом у категорії «любителі», зізнається: «Можна, як у фільмах, мірятися кількістю шрамів. А ще зламані ключиці є дуже поширеною проблемою велосипедистів».

Вразливими місцями райдерів є й коліна. Тож важливо одягти екіпірування на них. А ще ‒ не забути про рукавички, окуляри та шолом. Для «агресивного» катання рекомендують шолом «full face».

«Він закриває обличчя повністю для того, щоб ви були максимально захищеними. Але це суто для найагресивніших дисциплін. Ви не будете в цьому шоломі по місту кататися, оскільки не будете бачити автомобілів», ‒ розповідає Володимир Слободян, який займається даунхілом у категорії «еліта».

Трюки на пагорбах зможе показати не кожен «сталевий кінь». Двоколісний для даунхілу заточений лише під швидкісний спуск. Для комфортного підйому він не створений. Володимир Слободян зазначає: «Відрізняють мій велосипед, насамперед, широкі колеса з агресивним протектором резини. Тут широке кермо. Майже всі елементи дуже продумані в плані міцності. Він довгий і тяжкий. Важить 17 кг. Це все для того, щоб на спуску вас не перевертало».

Даунхільна траса наповнена екстремальними родзинками: крутими поворотами або контрнахилами, трамплінами, ямами і коріннями дерев. Слободян розповідає: «Контрнахил створений так, щоб вас тримало на швидкості. Швидкість має бути доволі великою, інакше вас просто буде нести по нижній частині повороту».

Поширеними елементами дистанції є і трампліни. Тут, як і на повороті, ‒ головне підібрати оптимальну швидкість. Володимир зізнається: «Повністю розслабитись на ньому достатньо важко. Хіба, якщо тренуватися день у день, багато стрибати. Тоді той трамплін стає уже для мене комфортним. І можна навіть якісь фігурні елементи робити».

Райдери радять брати зі собою на тренування друга. І не лише для приємної компанії. А через те, що даунхіл ‒ таки небезпечне заняття. І якщо ви травмуєтесь, товариш допоможе.

Та попри всі ризики, ці хлопці не уявляють свого життя без пригод на байках, від яких у стороннього глядача часом холоне кров. Відчайдухи люблять свою справу, бо вона дарує дещо особливе: драйв, атмосферу, друзів та підтримку.

Тим, хто хоче почати займатися даунхілом, хлопці рекомендують не шкодувати грошей на надійний і якісний інвентар. Тренуватися під наглядом досвідчених колег.

«А ще майте стримання, якусь міру», ‒ радить Назар Прінь.