Не треба боятися залишати щось на наступний рік

На цьому дереві шеврони, серед яких кожен може знайти свої, свою бригаду, знайомий символ рідної людини.

Дуже цікаво спостерігати, як люди шукають і знаходять. А якщо ні – то дарують свої.

За кілька годин до 2025-го це може читатися доволі дивно, але все найкраще, що могло з нами статися цього року, насправді сталося.

Вчора додому з російського полону повернулося ще 189 українців.

У Львові цього року 110 дітей знайшли те, що важливіше за все на світі – нову сім’ю.

Роман Олексів – хлопчик, який вижив після ракетного удару по Вінниці, днями зняв маску. Тепер ми впізнаватимемо його не за синім кольором тканини, яка оберігала спечене обличчя, а за чудовим танцем.

Просто є країна, яка запускає ракети, а є Україна, яка береже кожного.

Яна Степаненко три роки тому втратила ноги, а у квітні пробігла дистанцію на Бостонському марафоні. Не всі тут взагалі знають, що таке Бостонський марафон, а дівчинка змогла.

Моя Катерина створила хор із жінками-переселенками, і вони цього року їздили на гастролі у Бібрку й не тільки у Бібрку. Така маленька наша перемога, яку хочу собі тут залишити. Але загугліть це місто – воно варте уваги :)

Ми з командою теж багато наїздили цього року. І ці кілометри буквально відображені у мільйонах доларів гуманітарної допомоги для міста, яке лікує.

Львівʼяни разом із «Повернись живим» відкрили збір «Зброєносці». Він довго й важко йде. Але його ми теж закриємо, правда, вже в наступному році.

Взагалі не треба боятися залишати щось на наступний рік. Байдуже на всі забобони. Треба думати про життя. Його так мало в нас останнім часом.

Але спершу не забудемо згадати про тих, хто не дожив до цього дня. Хай на небі знайдеться місце для всіх, хто в нашій памʼяті тепер назавжди.

А найкраще наше бажання вже загадала Крихітка:

Мій
Різдвяний
Вішліст
Складається
З назв
Українських
Міст.

З прийдешнім! Дякую!

Оригінал