Неліпино: один із найдавніших курортів Закарпаття з липовим парком

Неліпино – у минулому відомий курорт Закарпаття Hársfalvai fürdő часів Австро-Угорщини, один з найдавніших. Початок будівництва купелі біля Сваляви у Мукачівському районі датується ще 1798 роком.

Село в документах за 1641 рік називалося Нолліпена, давньою русинською мовою це слово означало «липа». Ще задовго до заснування села на берегах річки Вичі росли липи, під якими й жили перші поселенці цих земель. Археологи виявили там матеріал часів неоліту (IV тисячоліття до н. е.) та бронзи (11 тисячоліття до н. е.). «З цих дерев вони зробили собі й промисел: липу рубали, кололи на скалки, сушили та ставили у посуд з олією. Після цього утворювались так звані гніти, які ввечері палили в хатах для освітлення. Люди із довколишніх поселень, коли йшли за “освітленням із лип”, казали: йдемо на липино. Через це місцину і назвали Неліпино», – пишуть на сторінці ОТГ. Під час угорського панування село називалося Hársfalva.

Ще в 1755 році граф Шенборн надіслав до Відня для аналізу води Неліпинського і Сусківського джерел. Хімічний склад вод вивчав професор хімії й ботаніки медичного факультету Угорського університету Пауль Китайбель. У 1800 році в Неліпині відкрили перший курорт з дерев’яною водолікарнею і кількома приміщеннями для помешкань.

Джерело Стефанія (фото Balatoni Múzeum)

«На початку роботи із сервісом тут було ще зовсім скромно. Кухня працювала під відкритим небом. Купити продукти і вино було досить проблематично. Поступово інфраструктура розросталась – до 1880-х рр. облаштували дві купальні зони із 24 ваннами. Відкрили готель та кілька гостьових будинків. Прилеглі території облагородили прогулянковими доріжками та альтанками», – розповіли автори-дослідники краєзнавчого проекту «Туристика Закарпаття» Богдана Носа та Віктор Суліма.

У 1802 році приміщення колишнього спиртового заводу, яке орендували під житло, переробили на комфортабельний готель «Єлизавета». Хліви поблизу лікарні переробили на їдальню. «У 1805 році власник готелю Шустер Ференц отримав дозвіл на оренду купелі за сто форинтів при умові, що він буде забезпечувати відпочивальників кавою, шоколадом, пуншем та лікером», – пише сайт Uzhgorod.net. У готелі була більярдна, але торгівля спиртним була заборонена. Тому ним торгували підпільно, але через виявлені випадки пияцтва та дебошів тогочасну власницю готелю зобов’язали припинили діяльність.

Через відсутність орендаря обслуговувати купіль взявся власник неліпинської лісопильні, для євреїв виділили окреме приміщення та окрему кухню. Орендарі купелі часто змінювалися, часом це були лісничі, часом – лікарі.

В 1830 році в пансіонаті збудували ще один корпус, він нараховував 68 житлових приміщень та 22 водолікувальні. 1839 року у пансіоні збудували душові, перекрили будову кегельбану, відремонтували танцювальний зал. Вишукані інтер’єри та екстер’єри, місця відпочинку та прогулянок були влаштовані за швейцарським типом. Неліпинська купіль була однією з десяти купелей лікаря Лайоша Карловського. Багато приміщень, їдальня та естетично обладнана купель розташувалися безпосередньо біля липового парку.

Курорт у 1916 році (фото Balatoni Múzeum)

У 1887 році курорт значно розширився – відкрито водолікарню на 24 ванни, а житловий фонд налічував 90 спальних кімнат. Наприкінці ХІХ ст. курорт приймав близько 400 відвідувачів. Вони не тільки лікувались, а на дозвіллі прогулювалися берегами ріки Вича з великою кількістю форелі, долиною Оси, Ждимирською долиною, дехто полював.

Відпочивальний сезон тривав від травня до жовтня. Санаторій функціонував на базі двох мінеральних джерел: гідрокарбонатно-натрієвого «Стефанія» з вмістом вуглекислоти та «Залізистого джерела» з вмістом заліза. Мінеральну воду брали на глибині 1,9 м, вона мала температуру +8°. Вода сприяла травленню, допомагала при розладах шлунка, гінекологічних захворюваннях, при проблемах сечовідних шляхів, порушеннях функцій печінки, жовчі, при ожирінні, наявності у нирках каміння.

Липова алея в Неліпині, якої сьогодні не існує (фото Apacha Poss)

Під час Першої світової війни значну частину курорту знищили, а в 30-ті роки ХХ ст. він перестав існувати. Липовий гай, який був символом Неліпина, проіснував до закінчення Другої світової війни. Радянська влада в одноповерховому готелі розмістила школу, а із палацу зробила звичайний господарський склад. У 1956 році Свалявський завод продтоварів розпочатий розлив води із свердловини №21 Неліпинського родовища мінеральних вод. А у 1999 році – зі свердловини №20 під назвою «Поляна Неліпинська».