Наймолодший доктор медицини, що народився за ґратами і створив «еліксир життя»

На честь Олександра Богомольця названо один з найкращих медичних університетів країни, а також вулиці у багатьох містах України. Однак багато українців не знають про роль цього видатного вченого у історії. Він розробив «сироватку Богомольця», яка прискорювала загоювання ран, зрощення переломів, яку вважали ледь не «еліксиром життя».

Розповідаємо цікаві факти із життя видатного українця Олександра Богомольця.

***

Олександр Богомолець народився 24 травня 1881 року у Лук’янівській в’язниці у Києві. Саме у цій тюрмі чекала вироку його матір Софія Богомолець (Присецька) за участь у революційній боротьбі. Вона була однією з лідерок української революційної організації «Південно-російський робітничий союз», яка славилася своїм «українофільством». Софія Богомолець отримала смертний вирок, який замінили на 10 років каторги у Сибіру.

Олександр Богомолець бачив свою матір лише двічі: немовлям після народження і перед її смертю. Мати називала свого сина «Сашком». Хлопчик зміг побачити її у дев’ять років. Разом із батьком вони приїхали у Сибір до Карійської каторги, де Софія Богомолець відбувала покарання. Жінка важко хворіла на відкриту форму туберкульозу і померла невдовзі після цієї зустрічі.

Олександр Богомолець у 6 років (фото із колонки Ольги Богомолець для «Української правди»)

Єдиним подарунком, який Сашко отримав від матері на Карі, був маленький «Кобзар». На палітурці книжки, зробленій з тюремної мішковини, Софія вишила декілька квіток. Софія Богомолець перед смертю просила, щоб її поховали в Україні, але дозволу рідні так і не отримали.

«Занадто небезпечною була навіть пам'ять про Софію та її бунтарський дух. В "старій добрій" Російській імперії людина не мала права розпоряджатись собою навіть після смерті. Тож моя пра-прабабуся похована у Сибіру, на Карійській каторзі. Але точне місцезнаходження її могили невідоме», – згадує Ольга Богомолець у колонці для «Української правди».

Пізніше Олександр згадував про свою матір так: «Десять років справжнього каторжної режиму не змогли зломити волі цієї дуже тендітної жінки, не вбили в ній віру в перемогу соціалізму, не викликали ані хвилини жалю за життя, віддане ідеї. Вона померла замученою, але не переможеною».

Олександр Богомолець із дитинства обожнював читати та був спраглий до знань. Він також хворів на туберкульоз, що позначалося на його здоров’ї. Його виключили із Кишинівської чоловічої гімназії за «вільнодумство», після цього рідні змогли влаштувати його у 1 Київську чоловічу гімназію, яку він закінчив із відзнакою.

У студентські роки Олександр Богомолець брав участь в акціях протесту, через що опинявся на межі виключення з університетів.

Олександр Богомолець захопився медициною, особливо ендокринологією і нервовою системою, під час навчання в Одеському Новоросійському університеті.

«Сміливість і почуття гумору були завжди притаманні Олександру Олександровичу. Ще в студентські роки від них «постраждав» не хто інший, як ректор університету. Одного разу ректор, який любив сидіти за своїм столом без взуття, влаштував черговий «наганяй» старанному студенту за те, що він знову захищав вільнодумних товаришів. І пообіцяв доповісти жандармам. На це Богомолець зухвало відповів: “Ви тільки туди босим не йдіть, а то раптом не повірять”», – розповідає Бібліотека НМУ імені Олександра Богомольця.

Олександр Богомолець опублікував свою першу наукову роботу на другому курсі університету, а до кінця навчання уже мав п’ять наукових робіт. У 28 років він захистив докторську дисертацію, ставши наймолодшим в імперії доктором медицини. Всесвітньовідомий фізіолог Іван Павлов позитивно оцінив докторську дисертацію молодого вченого, наголошуючи, що новаторські ідеї відкриють «нові, набагато ширші перспективи в медичній науці».

Цікаво, що спершу Олександр Богомолець не хотів пов’язувати своє життя із медициною. Він мав намір стати адвокатом-криміналістом, тому спершу навчався на юридичному факультеті Київського університету Святого Володимира, але розчарувався у юриспруденції.

Олександр Богомолець мав також абсолютний слух, музичну пам'ять та грав на скрипці. Родичка науковця Ольга Богомолець зауважує, що він був майстерним попри хворобу Рейно, що проявлялась у судинних спазмах пальців рук.

«Сироватку Богомольця» успішно застосовували для лікування інфекційних ускладнень ран і переломів (фото із колонки Ольги Богомолець для «Української правди»)

У 1918 році Олександр Богомолець заснував перший медичний науково-дослідний заклад в колишній Російській імперії – Державний інститут мікробіології та епідеміології Південно-Східної Росії («Мікроб»). Цей заклад «успадкував» розробки проти чуми, холери, сибірки, які проводили в Петербурзі, в так званому Чумному форті – все обладнання і препарати звідти були перевезені в Саратов. Завдяки його зусиллям через п’ять років відкрили першу в СРСР протималярійну лабораторію.

Із липня 1930 року Олександр Богомолець став президентом української Академії наук. У Києві він створив і очолив Інститут експериментальної біології та клінічної фізіології, де розроблялися проблеми патологічної фізіології. У Києві Богомолець завершив ґрунтовне наукове дослідження – тритомний посібник з патологічної фізіології.

Вчений заснував геронтологічну школу, де вивчав процеси старіння, одним із перших почав вивчати гіпертонічну хворобу. Опублікував понад 150 наукових праць з ендокринології, порушення обміну речовин, імунітету та алергії, раку, патології кровообігу, патогенезу, шоку, механізму дії переливання крові, старіння організму. Створив школу патофізіологів.

Олександр Богомолець був президентом української Академії наук (фото із колонки Ольги Богомолець для «Української правди»)

Олександр Богомолець працював над першим у світі підручником з патофізики. Науковець також зробив свій найважливіший винахід – створив імунну цитотоксичну антиретикулярну сироватку, яка прискорювала загоєння ран і активізувала імунну систему людини. «Сироватку Богомольця» успішно застосовували для лікування інфекційних ускладнень ран і переломів.

«Його винахід набув слави ледь не "еліксиру життя". Через це його пошта була завалена листами з проханням прислати цю сироватку не лише з різних регіонів СРСР, але також з Європи, Азії, обох Америк і Австралії. Академік не встигав навіть їх читати», – пише Ольга Богомолець.

Здобутками вченого цікавився Сталін, який хотів продовжити тривалість свого життя завдяки цій сироватці. Після передчасної смерті Олександра Богомольця його наукову спадщину репресували.

Ольга Богомолець пише, що у 1950 році ідеї академіка про роль сполучної тканини у формуванні імунної системи людини назвали такими, що не відповідають лінії партії і є «антинауковими». При цьому не було наведено жодних наукових аргументів.

«Цькування очолив радянський фізіолог, генерал-майор медичної служби Костянтин Биков. Він виявився звичайним кон'юнктурником – коли культ особистості Сталіна було розвінчано, Биков приїздив вибачатися до дідуся, сина академіка, Олега Олександровича Богомольця», – додає родичка науковця.

Олександр Богомолець помер 19 липня 1946 року у Києві. Йому було 65 років. Причиною смерті стало загострення туберкульозу. Вченого поховали в дендропарку (зараз Дендропарк імені Олександра Богомольця), який він висадив разом зі своїми учнями. До місця поховання Богомольця везли з військовими почестями, хоч він ніколи не служив в армії.

На честь науковця названо Національний медичний університет, а також вулиці у різних містах України.

При підготовці матеріалу використано інформацію з колонки Ольги Богомолець для «Української правди», Українського інституту нацпам’яті, бібліотеки НМУ імені Олександра Богомольця.