Олімпійський спорт в Україні: перемоги на тлі безгрошів'я

«Що не так» із підготовкою олімпійців?

СпортZAXID.NET, 13 березня, 20:16 8420

«Золотий» спорт, який не приносить золота. Що не так? Про це сьогодні говоримо із гостями студії, вітаю їх. Юрій Турянський, голова відділення Національного олімпійського комітету у Львівській області, а також Тарас Гарцула, старший тренер національної збірної України з санного спорту.

***

Усі ми з вами вболівали на зимовій Олімпіаді за наших спортсменів. Та для того, щоби ставати чемпіонами, потрібно мати хороші умови. Подивимося, в яких умовах тренуються наші спортсмени.

Маряна Романяк: Глянемо, що тут. Холодно вже, скажу вам чесно.

Тарас Гарцула (старший тренер національної збірної України з санного спорту): Оце приміщення за санним спортом рахується з 1980-х років. Загалом наші тренування відбуваються тут, в цьому залі по загальній фізичній підготовці. Усе, що тут є, весь спортивний інвентар – це видно, що зроблено… Самі десь в гаражі зварили турнічки, поставили тренажери – все вручну самі зробили.

Маряна Романяк: Ойой, ця гантелька, напевно, віком старша за мене…

Антон Дукач, олімпієць: Досить холодно витримувати такий стан. З приходом весни, літа – досить приємно. Не лише від умов залежить наш результат – дуже велику роль якраз грає, яке в нас технічне оснащення, які сани, на якому рівні вони будуть підготовлені. Тому з приходом хороших саней, хороших механіків наш результат буде рости навіть у таких умовах.

Тарас Гарцула: В літній період, щоби зекономити кошти, у нас тренування з санного спорту відбувається в місті Кременці – один-два збори. Це на літніх санко-роликах. А осінній, зимовий період ми вже виїжджаємо за кордон. Здебільшого тренуємося в Латвії, бо дешевше проживання.

Значить, треба щось обмежувати, щось обдумувати. Наприклад, в цьому сезоні в нас була така ситуація, що команда виїхала на три місяці. Чому, Бо тренери порахували, що кожна поїздка додому – це витрати до 1000 євро. 1000 євро – то краще потренуватися за ті гроші, в нас нема так, щоб їх тратити. Але це психологічно важко для кожного спортсмена – три місяці бути в одній команді – ні сімї, нічого не бачити.

Чотири роки по нормальній програмі має тренуватися подвійний склад команди, який попадає на Олімпійські ігри. На це все просто не хватає фінансування – тому, відповідно, ми зрізаємо команду. А оскільки лише шість спортсменів отримує заробітну плату, то всі молоді юніори, які доходять до віку 18–20 років, йдуть на роботи, «зав’язують» зі спортом і пропадають. Тому важко створити конкуренцію, щоби показувати результат.

***

Пане Тарасе, розпочнемо з вас. Чи правда, що про олімпійський спорт (і загалом про спорт) згадують тільки перед Олімпіадою – раз в чотири роки?

Тарас Гарцула: Ну, загалом ситуація така. Тим, хто слідкує за спортом, відомо: навіть ситуація з придбанням інвентарю в санному спорті відбувалася 29 жовтня, а команда виїхала на підготовку до Олімпійських ігор по льодовій підготовці за кордон вже 25 вересня – тому цей інвентар був придбаний дуже пізно.

Хоча дякуєм за то, що нам його придбали, але бажано це робити завчасно – так як пишуть цільову програму за чотири, три, два роки, щоб її встигли підготувати. З тих трьох саней, що цього сезону придбали, підвели двоє санок – і це на відсотків 50–60. Їх просто не встигли фізично підготувати, під кожну трасу перевірити, вдосконалити. Тому просимо, щоби за нас пам’ятали всі чотири роки, весь олімпійський цикл, а не останні лише.

Пане Юрію, чому так – чому пам’ятають раз в чотири роки? В чому проблема?

Юрій Турянський: Власне, підготовка спортсмена – це олімпійський цикл, це чотири роки. Про спортсмена треба пам’ятати не лише за півроку до Олімпійських ігор, і не лише нагороджувати за «золото», «срібло» і «бронзу». Так, у нас гарні нагороди, і уряд нашої держави запропонував дуже гарну винагороду матеріальну за перше місце – це 120 тисяч доларів, відповідно за друге місце, за третє місце… Але що робити протягом олімпійського циклу?

Що робити?

Юрій Турянський: У нас на сьогоднішній день є лише Кременець – це старезна база, побудована ще в кінці 80-х – на початку 90-х, якраз встигли побудувати до розпаду Союзу. На сьогоднішній день вона в такому стані, що там (розмовляючи з фахівцями санного спорту) може тренуватись лише спортсмен-початківець – а вже для того, щоби здобувати вершини майстерності, цього явно недостатньо.

Тут є проблема, ми це вже зрозуміли. Але чи є якесь вирішення? Чому згадують про спортсменів тільки перед Олімпійськими іграми і чому вони тренуються в підвалі, який самі облаштували?

Юрій Турянський: Вирішення цього – це повинна бути державна стратегія, мусить бути національна програма стосовно фінансування. Зараз ми з вами говоримо в тій студії про зимові види спорту – про сани і про гірські лижі, так? Але взагалі така тенденція у всіх видах спорту. Сьогодні спорт у нас занедбаний, немає державних національних програм стосовно його відродження. Сьогодні наш спорт в Україні тримається по інерції до того, що було створено десятки-десятки років тому, а саме на дитячо-юнацьких спортивних школах. Якщо говорити про Львівщину, ми маємо таку гарну навчальну базу, як Львівське училище фізичної культури і, відповідно, Львівський державний університет фізичної культури ім. Боберського. І завдяки цьому фундаменту, який закладений багато-багато років тому, ще функціонує спорт. Але ми не можемо показувати надзвичайних результатів. І те, що Олександр Абраменко отримав «золото» з фристайлу…

Ми знаємо, що 33 спортсмени-українці були в Пхьончхані, і з них троє – один чоловік і дві жінки, які представляли повітряну гірськолижну акробатику, власне фрістайл – це феномен. Тобто те, що він показав цей результат, – це всупереч тому, що в нього було вкладено, які умови були в нього створені і так далі. Тобто цей миколаївський спортсмен – це, в принципі, феномен.

Повернімося до наших хлопців, до санкарів і, зокрема, справді до умов тренування. Пане Тарасе, чи ви відчули, що є якісь зміни? Так, ми розуміємо, є проблеми (пан Юрій нам ще раз нагадав про них), але чи ви відчуваєте, що ці проблеми якось вирішуються? Що зараз із роботою нового міністерства, з роботою Національного олімпійського комітету? Вас підтримують, вам допомагають, вам сприяють? Чи нічого нема і навпаки – все в іншу сторону?

Тарас Гарцула: Хочу зауважити, що на посаді старшого тренера збірної команди України я вже працюю шість років. Якщо я готував за два роки до Олімпійських ігор в Сочі – в нас ніякого придбання не було. І я є тренером на балансі збірної – не маю ні одної санки. Цього року я маю перших три санки на балансі збірної команди України. До цього спортсмени їздили на санях, які були куплені навчально-спортивними школами, Федерацією. На рівні міністерства в нас придбань до Сочі на Олімпійські ігри не було – лише от зараз.

Пане Юрію, а чи можете ви як представник Національного олімпійського комітету сприяти тому, щоби санкарям придбали санки, щоб їх фінансово підтримали?

Юрій Турянський: Мар’яно, ну, по-перше, Національний олімпійський комітет – це громадська організація. І я, очолюючи відділення Національного олімпійського комітету на Львівщині, роблю все для того, щоби якісь кошти зібрати і поділитися зі спортсменами, простимулювати той чи інший вид спорту. Але це робиться всупереч будь-яким державним потугам і державним програмам, тому що відділення Національного олімпійського комітету Львівської області на сьогоднішній день жодної копійки з будь-якого бюджету не отримало. Це кошти меценатів, це кошти тих людей, які небайдужі до спорту.

Що треба зробити? По-перше, щоби розвивався санний спорт (ми почали з санного, так, Мар’яно?) – перше: потрібна санно-бобслейна траса. Така траса коштує десятки мільйонів євро. Тобто я не бачу, щоби сьогодні на це були можливості, і жодних коштів (навіть близько до таких) не закладено в жодному бюджеті – ні в державному бюджеті, ні в регіональних бюджетах цього немає.

Друге. Щоби така траса працювала і виправдала себе, вона повинна круглорічно працювати, і мусить бути база для наших спортсменів. Нонсенс, що сьогодні санкареві необхідно для того, щоби утвердити свій рівень, їхати за кордон на тренувальні бази. Майже те саме ми маємо в гірських лижах.

Так як ви їздили в Латвію на тренування?

Тарас Гарцула: Не лише в Латвію. Ми по Європі їздимо. Просто з останніх часів у нас стала така проблема (останні три роки), що перебування на території Європи – 90 днів у півріччя, і цих днів нам не вистачає для нормальних тренувань. Якщо ми їдемо на повноцінні тренування, беремо участь в Європі – то не можемо виступати на всіх етапах кубка світу, який там відбувається. І ми чимось починаємо жертвувати: або беремо участь в етапах, або це.

Хоча до цього ми можемо готуватися – є траси і Америки, і Канади, є траси в Росії, Японії, Кореї, але по фінансах ми туди не можемо їхати. Європа ближче плюс транспортом перевезти – це не багажем відправляти, а просто забрали в машину – і поїхали.

Ми також поспілкувалися ще з одною нашою олімпійською спортсменкою – з львів’янкою Олею Книш, яка була на Олімпіаді, та з її тренеркою і запитали, на чому їм доводиться економити під час підготовки до Олімпійських ігор. Пропоную послухати.

***

Юлія Шепіленко, тренерка: Наші виїзди за кордон – переважно на навчально-тренувальні збори – потребують, звісно, досить серйозних фінансових розтрат. У нас невеличка команда, і коли ми їздимо рік, другий, третій поспіль – то вже порозуміння досить непогане в нас складається, і ми завжди радимося між собою. Наприклад, якщо в нас піднімаються якісь гострі питання, нестача якихось коштів – ми узгоджуємо на нараді внутрішній, чи можемо ми пожертвувати: наприклад, зменшити харчування або ще якісь такі нюанси. Так, є такі, на жаль, в нас питання. Ну, а якщо вже зовсім погано – то переходимо до наступної стадії: докладаємо своїх коштів.

Мар’яна Романяк: Яка зарплата у спортсменів і у тренерів?

Оля Книш: За сім тисяч.

Мар’яна Романяк: І як тобі – вистачає?

Оля Книш: Ну, як сказати... Мені би, можливо, хотілося потратити ці гроші на нові спіднички і так далі, але всі кошти йдуть або на збори, або на допоміжне харчування. Тобто всі гроші, які я заощаджую, – вони йдуть в спорт.

Юлія Шепіленко: Ну, в мене ще менше. Так як я працюю офіційно на півставки в Мінспорту, то навіть не хочу озвучувати цифри. Це дійсно смішно.

Мар’яна Романяк: Чого найбільше вам бракувало під час підготовки до Олімпійських ігор?

Юлія Шепіленко: Звісно, завжди болюче питання – це інвентар. Його постійно не вистачає, його постійно треба оновлювати. Ми всі весь час крутимося навколо питання, що це має бути державне фінансування – і так далі, і так далі… Але ми можемо з будь-якою країною нормальною, в якій є хороші спортивні здобутки, порівняти – і я більш ніж впевнена, мало хто знайде інформацію, що це є державне фінансування.

Але для того, щоби вийти з тих рамок, то, звісно, треба робити реформи стосовно меценатства, стосовно спонсорської діяльності, надавати можливість людям проявити себе в тому і підтримувати спорт, як вони цього хочуть.

І третє – це професійний склад, тренерський склад. От тут, напевно, держава має, все ж таки, якось обличчям повернутися до того, щоби вкладати кошти не тільки у спортсменів, а власне й у тренерів, в їхню освіту – не базову, а власне професійну, вже спеціалізовану. Тому що, на жаль, воно в нас дуже примітивно виглядає.

Маряна Романяк: Олю, тебе це не демотивує далі займатися спортом?

Оля Книш: Ні. Якби це мене не мотивувало, я би, напевно, вже давно не займалася цим спортом. Напевно, ще коли з дитинства їздила на лижах на Тростяні (де, чесно кажучи, я могла би займатися могулом, а не гірськими лижами), але щось надихнуло мене, щось сподобалося мені в гірських лижах, що я продовжила далі.

***

Така щира розмова Олі насправді викликала в мене багато емоцій. Я сама задумуюся: чому в нас бізнес не спонсорує спорт, не є партнером? Чи, можливо, варто якось змінити цю програму державного фінансування? На вашу думку, пане Юрію, чи є у нас фандрейзери, які допомагають спорту?

Юрій Турянський: Я вже більше трьох років займаюся громадською діяльністю в царині спорту. І стикнувся з тим, що бізнес дуже і дуже важко йде на меценатство, на спонсорство – немає в нас ще тієї культури меценатства. Тобто суспільство ще не готове. Напевно, не так легко тому середньому бізнесу заробляються кошти – ще є той момент. Бо ми маємо багато стрибків валюти національної і т. д., багато таких несприятливих умов. Можливо, якби багатший був середній бізнес, то і спорт тоді б більше відчув підтримку цього самого бізнесу.

Пане Тарасе, на вашу думку, чому спорт не спонсорується приватним бізнесом? І чи, можливо, ви стикалися з тим, що вас підтримували, не підтримували, відмовляли?

Тарас Гарцула: Ще коли я був спортсменом, до 1999 року, я тоді в ці справи так не вникав – але знаю, що на той час бізнесмени, які платили податки, могли 4% від загального податку віддавати на меценатство на спорт. Я ще як був спортсменом (1997–1998 рік, навіть 1999-ий), в нас були такі маленькі вкладення: на ті часи спонсор давав по 300 доларів.

А яке то все за кордоном? Тому що там бізнес підтримує спорт.

Тарас Гарцула: За кордоном по-різному. Навіть найближча до нас європейська країна, яка в санному спорті розвивається, – це Латвія. В них іде фінансування від Національного олімпійського комітету, який отримує фінансову підтримку з держбюджету. Також є спонсорська частина – перший нюанс.

Другий нюанс. Якщо взяти Польщу – в Польщі санний спорт фінансується через міністерство молоді та спорту. Просто в них дають на федерацію – і федерація розподіляє кошти. Німеччина – там варіант такий, що по федерації получають кошти від держави мінімальні, решта йде за рахунок спонсорства. Плюс, якщо в Німеччині взяти санний спорт, то їм легше спонсорів зацікавити, бо на кожних змаганнях (це етапи Кубка світу, Чемпіонат Європи, Чемпіонат світу раз в два роки, раз в три роки проходять) рекламу вони свою бачать, її показують на цілий світ. Їм легше з рекламою.

Плюс кожен спортсмен має індивідуального спонсора місцевого – мале якесь відділення місцевого банку спонсорує. Я не знаю, які вони від цього мають премії, дивіденди від держави, але воно є.

І це найголовніше – значить, воно працює. Пане Юрію, ви сказали на початку програми, що всіляко намагаєтеся допомагати і фінансово спорту, шукати якісь гроші… Можливо, наведете нам приклад із чогось останнього? Що було зроблено?

Юрій Турянський: Наприклад, це не співпадіння, напевно, що найкращою спортсменкою у січні місяці в нас була Олена Стецьків – і вона поїхала виступати на Олімпійські ігри, вже будучи нагородженою відділенням Національного олімпійського комітету у Львівській області, і пан Тарас брав участь у цьому нагородженні як найкращий тренер січня місяця. Нагородження такі в нас відбуваються щомісячно вже протягом трьох останніх років – ми робимо грошову винагороду спортсмену, тренерам, збираємо громадськість спортивну.

Здебільшого це відбувається у визначних місцях Львівщини, як Львівська опера. Сьогодні відбулося, наприклад, нагородження найкращого спортсмена за спортивними результатами грудня місяця 2017 року. Це один із заходів я назвав. В нас є безліч програм – таких, як OlympicLab, Олімпійський день, спортивний Олімпійський тиждень і різноманітні нагородження, підтримка.

Ми виїжджаємо щотижня один-два рази мінімум протягом всього календарного року в середні школи, в дитячо-юнацькі спортивні школи, в інтернати.

Робите свято гарне спортивне.

Юрій Турянський: Тобто здебільшого це свято – це підтримка спортсменів, це активізація і народження в наших дітей, в підлітків любові до спорту, спортивного способу життя, спортивного способу мислення.

На жаль, маємо обмежений час, підбиваємо підсумки. Те що зачепило нас, всю знімальну групу – це інфраструктура. Тому що ми також побували влітку й у Ворохті, подивилися, як там тренуються стрибуни з трампліна. Ми були і в інших місцях, де тренуються наші спортсмени, – і розуміємо, що це проблема загальна. І всюди є свої нюанси. Дуже шкода, що в нас гори – на відстані години дороги, але наші спортсмени їздять за кордон тренуватися. Пане Тарасе, що зробити, щоби Ворохта, Тисовець й інші бази почали працювати?

Тарас Гарцула: Вкласти гроші, зробити бази. Бо якщо на сьогодні взяти Буковель – там дуже дорогі готелі. Навіть якщо там зараз створять базу – говорять, що держава хоче базу біатлонну і лижну зробити, гірськолижний курорт, центр олімпійської підготовки лижних видів спорту...

Є другий нюанс – я знаю, що фінансування на школи обмежене, і вони не можуть влазити в ліміт проживання в цих готелях. А дешевших готелів – наскільки я шукав, щоби навіть з сім’єю виїхати – це дуже проблема. І чи зможуть діти на тих базах тренуватися – для мене також питання.

Щоби стати майбутніми чемпіонами, це точно.

Тарас Гарцула: Тому краще, моя думка, бази робити до тих місць, де більше дітей є. Не так, що зробити в Тисовці базу – і відпускати автобус, щоб половину Карпат об’їжджав і збирав тих дітей, аби привезти їх на тренування. Звичайно, що і там потрібно їх зацікавлювати, але треба буде більше скупчення дітвори.

Дякую. Пане Юрію, ваша думка – чи чекати нам поліпшення у спорті?

Юрій Турянський: Безумовно, я завжди залишаюся оптимістом. І знаєте, кожен повинен починати з себе для того, щоби зробити свій внесок. Безумовно, що на тлі того безфінансування, безгрошів’я щось треба робити. І те, що наші спортсмени досягають гарних результатів, і те, що Антон Дукач став 23-м з величезної кількості учасників – це сталося всупереч тому, а не завдяки чомусь. І те, що наша гірськолижниця Оля Книш, в якої ви брали інтерв’ю дуже гарне і цікаве – вона привезла нам золоту середину з Олімпійських ігор, тобто з 80–90 учасників у різних дисциплінах (бо є слалом-гігант, інші дисципліни) вона привезла середній результат. Тобто це надзвичайно гарний результат.

Ви задоволені цими результатами?

Юрій Турянський: Я скажу, що такі результати, які привезла наша збірна, на тлі того, як профінансований наш спорт – це добрий результат.

Дякую вам за вашу думку. Юрій Турянський, голова відділення Національного олімпійського комітету у Львівській області, а також Тарас Гарцула, старший тренер національної збірної України з санного спорту. Успіхів вам усім у вашій роботі. Мене звати Мар’яна Романяк, це програма «Що не так?» – побачимось за тиждень.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук