Парадоксальні результати розгрому Путіним Донбасу
IQ

Парадоксальні результати розгрому Путіним Донбасу

Розсипався на друзки міф, що «Донбас всіх годує»

Тарас Возняк, 7 грудня 2014 26559 26

Російська агресія на Донбасі відбувається на тлі надзвичайно важливих для України процесів, ухилитися від яких вона не може.

По-перше, нарешті Україна підійшла до неминучої трансформації своєї застарілої економіки, яка родом ще зі сталінської епохи. В усьому більш-менш розвиненому світі вже майже завершився процес переходу від індустріальної до постіндустріальної економіки. По-простому – перехід від примітивного індустріального вугільно-сталевого виробництва до сучасних високих технологій.

По-друге, нарешті Україна підійшла до прискореного творення сучасної громадянської чи, якщо хочете, політичної спільноти, яка називається політичною нацією. Впродовж 23 років незалежності цей процес теж ішов. Але повільно. З багатьма помилками – як-от спроби (а точніше провокації) творити політичну спільноту тільки на етнічних чи мовних принципах, що пригальмовувало і майже зупиняло процес консолідації нації. Сьогодні в українському суспільстві склався консенсус щодо принципів консолідації. І ніякі етнічні, мовні, релігійні чи расові детермінанти при цьому не грають істотної ролі. Українська громадянська нація базується на лояльності до держави, на громадянстві у його прямому розумінні. Це прискорення консолідації українства у громадянському сенсі є результатом українського політичного досвіду, який породив Майдан Гідності та російсько-українська війна.

Не можна сказати, що при цьому немає девіацій і що всі частини українського суспільства на осінь 2013 року пройшли до кінця цей шлях – шлях до української політичної нації. Результати парламентських виборів 2014 року, які викинули з Верховної Ради ВО «Свобода», а на мажоритарних округах дали їхнім лідерам треті місця, показали, що навіть захід України, включився саме у формування громадянської нації, відійшов від криптонаціоналістичних ілюзій. Чому крипто-, а не клепто-, запитаєте ви? І я відповім так: крипто-, бо клепто-…

Та вернімося до проблемних регіонів. Їх наразі є два: Крим і частина Донбасу.

Крим є особливим казусом. І не лише тому, що й сам не відчув, як опинився у російській політичній конструкції. Всі ми розуміємо, що не без участі багатьох мешканців Криму. Однак все відбувалося так блискавично, що навіть самі фігуранти цієї анексії незчулися.

Цікавішим є казус Донбасу. Тут процес виявився довгим і болючим. А відповідно, є час подумати. Подумати всім – і з обох боків протистояння. Про російських окупантів мову не веду.

Вже тепер можна сказати, що на наших очах відбувається розгром Донбасу. Але не тільки розгром, але і суїцид – у різних сенсах.

Щонайперше кілька парадоксів, які пов’язані з ідеологічними аспектами інтервенції та заколоту на Донбасі. Бо йдеться саме про інтервенцію росіян і про заколот місцевих сепаратистів – а є і такі, не лише російські окупанти.

Отож, ідеологічні парадокси:

Перше, що можна констатувати, це те, що на нинішньому етапі протистояння значна частина Донбасу (не вся, і, що цікаво, з обох сторін фронту – хоча у різних пропорціях) випала з процесу творення нової політичної спільноти – української громадянської нації. Вони навіть не зауважили зміни якості консолідаційних процесів, яка відбулася за останній рік. Але ж саме про політичну націю волали розумніші з лідерів регіону впродовж 23 років! А коли справа дійшла до творення цієї республіканської спільноти – вони з цього процесу просто дезертирували. Це парадокс. Однак лише на перший погляд. Очевидно, що республіканізм по-донбаськи, якщо так можна сказати, донбаська «совєтчина» була чимось зовсім іншим. І ось чим.

Друге – чомусь ніхто не бачить очевидної речі: «совєтська» спільнота Донбасу, яка збилася в ядрі регіону (про ядро – далі), впала у крайній російський націоналізм з елементами фашизму. По-різному можна це називати – і рашизмом, і путінізмом, однак не можна не бачити того, що основою ідеології сепаратистів є їхнє іншування у бік «русскости» саме в етнічному сенсі слова. Байдуже, що багато цих новітніх путінських «русских», властиво, етнічними росіянами не є. Радше «совками». Таким чином можемо констатувати другий парадокс – тоді, коли більша частина країни прискорено будує нову політичну спільноту на громадянських, республіканських засадах, донбаські заколотники скотилися до вульгарного російського націоналізму чи навіть фашизму (з огляду на методичність та лють, з якою вони нищать усе українське).

Третє – зазнав краху патерналізм по-донбаськи. Цей патерналізм як ідеологія і принцип структурування донбаського суспільства пронизував його, як шампур. Зверху всемогутні і жахливі януковичі-ахметови, знизу – народ. Могутність донбаських кланів зруйнував і Майдан, але так само – агресія Путіна. Путін недарма періодично відстрілює безголових отаманчиків сепаратистів. Але головне не те – головне, що розсипалася на друзки віра у «пахана», «батю», який все за нас зробить, всім видасть пайку і визначить його місце. Донбас втратив пахана. Сподіваюсь, тепер усі розуміють, що Єфремов з Ахметовим сильно підупали. Своїми стараннями, звичайно. Тепер одна надія – на Путіна. Однак він не спішить ставати Паханом на Донбасі. Парадигма неначе й працює. Але любов народу та Пахана якась одностороння, нерозділена. От не бере Путін Донбас в Росію, і все тут. Теж парадокс. Для «народу, який так любить Путіна».

Четверте – прискорився процес ідентифікації «населення на території Донбасу». Воно два десятиріччя ухилялося від цієї ідентифікації. Ховалося за своєю «совєтськістю». Голосувало за те, щоб було, як при сталіні-брєжнєві. Тепер заховатися від цього важко. Або ти переїжджаєш на вільні від окупантів землі – і тим самим вільно чи невільно входиш у цей український громадянський проект. Або втікаєш до Росії чи береш у руки зброю і жорстко позиціонуєшся як «русский». Відбувається процес іншування. Рветься пуповина між імперським совєтсько-російським проектом і республіканським українським проектом. І що найважливіше – це іншування не йде по лінії етнічні українці проти етнічних росіян чи російськомовних. По-суті, це іншування – по лінії українських республіканців проти російських імперців. Відбувається відштовхування від проекту, запропонованого російським імперським центром. Хоча частина мешканців Донбасу цілком і повністю асоціює себе з ним – активно йде процес сепарації. Ба більше – процес відштовхування від України теж прискорився. І він має різні наслідки. І негативні, і, знову парадокс, позитивні – настає ясність позицій. На силу милим не будеш. Він може закінчитися і сепарацією частини донбаської спільноти, яка бачить себе в «русском мире», разом з частиною території, і сепарацією з подальшим виштовхуванням/еміграцією сепаратистів з України, але, і що найгірше, сепарацією у внутрішньому гетто. Про останній варіант мріє Путін. Це один, внутрішньо український, аспект цього парадоксу. А є й інший.

П’яте – вперше після громадянської війни 1917-1922 рр проти російського неоімперського центру з боку українських республіканців воює не тільки безліч російськомовних, але саме етнічних росіян. Росіян, які беруть активну участь у творенні української громадянської нації. Хоча фактично в очах Путіна і російських націоналістів «русские воюют против русских» – парадокс. Причому перспективний. Це парадокс, який ще дасться знати в самій Росії. На схилку кар’єри Путіна. Але цей чинник надзвичайно важливий щонайперше для самої України і свідчить про те, що вона може мати добру перспективу.

Шосте – це дуже неприємний для українців-традиціоналістів парадокс. Чи не нагадують вам усі ці донбаські попандопула – захарченки-пушиліни-мозгові – наших славних отаманів: Махна, Зеленого, Ангела, Григор’єва і т.д.? Серед останніх, звісно, було багато українських патріотів – так як вони розуміли своє українство – у межах свого села. Але я не про патріотизм – на Дону та на Кубані були свої патріоти «за царя и Отечество». Згадайте, які козачки допомагали анексовували Крим – чи не наші братчики-кубанці – кусали Неньку-Україну? Перебранці по-путінськи – з нагайками та шликами… Витонченого садизму у нього не відбереш. Але я знову не про те, а про народну стихію. Таку, яка й виродилася на Донбасі у мафіозну отаманщину – війну всіх проти всіх. Я про отаманщину як таку, про політичну культуру вирішення суспільних проблем. Ці угрупування нічим не нагадують строгу й у чомусь навіть похмуру структуру УПА. Бо інша політична культура. Так, зараз на Донбасі рубаються між собою десь близько 50 мафіозних угрупувань. Згадайте «весілля в Малинівці». Одним словом – парадокс це чи ні, але це теж гримаса нашого козацького минулого з його отаманами, яке так підвело нас у Перших Визвольних змаганнях 1917-1921 рр. Це я любителям реконструкції козаччини. І останнє, щоб зовсім вже кинути у ступор опонентів: а з нашого боку фронту немає таких отаманів? Всіх наших славних комбатів. З усім тим негативом, який тягнеться не лише з патріотичної традиції українства, але й з «Весілля у Малинівці». З погрозами в умовах російської агресії розвернути добровольчі батальйони на Київ. То хто з ким б’ється? Ото ж бо…

А тепер економічні парадокси:

Перше – розсипався на друзки міф, що «Донбас усіх годує». На Донбасі доходить до гуманітарної катастрофи. Решта України скрипить, однак живе. Донбасу нарешті виставили рахунки – пояснили, скільки решті України коштує дотування видобутку вугілля, виплавки сталі, закупівлі для нього «дешевого» російського газу коштом національних інтересів і т.д. Парадокс – Донбас, годівник України, не годує, а фактично голодує. І саме тут перед Україною, як завжди, відкрилася величезна перспектива. Як не смішно, це знову сільське господарство, що виходить на стратегічні позиції в умовах перенаселення світу та екологічних загроз людству. Де-де, а в Україні перспективи для сільського господарства просто величезні. Саме час пересісти з індустріального коника на аграрного – на новому витку розвитку технологій, звичайно. Тут індустріальне ядро Донбасу просто випадає.

Друге – Путін не стільки «рятує», скільки руйнує Донбас. Руйнує свідомо і методично. Це теж мав би бути парадокс для «народу, який так любить Путіна».

Третє – знищуючи індустрію на Донбасі, а значна частина цієї індустрії застаріла і нерентабельна, Путін разом з місцевими колаборантами з донбаських «совків», виконує ту роботу, яку рано чи пізно мав би виконати Уряд України. Тобто Уряд України, якщо він хотів би модернізувати українську економіку, мав би позбутися обтяжливих для бюджету країни виробництв. Найбільшим із них і є індустріальний комплекс Донбасу. Не весь, звичайно. А те, що дотувалося з центрального бюджету – щоб розкрадали вугільні та сталеві барони, звісно. Цей шлях пройшла Німеччина, коли ліквідовувала Рурський індустріальний комплекс, Велика Британія, яка ліквідовувала свою вугільну промисловість, Польща з Шльонським вугільним басейном і т.д. Однак ці реформи могли робити або політики-смертники, або надміцні політики, як-от Маргарет Тетчер. У нас таких не бачу. Але маємо наступний парадокс: Путін, сам того не усвідомлюючи, знімає з шиї України камінь, який не давав їй здійснити ривок в економічній сфері. Парадоксальним чином він розчищає шлях для українських реформаторів. Якщо такі знайдуться…

Четверте – індустріальний комплекс Донбасу – це не лише виробництва, але й величезна міська агломерація. Це друга проблема, з якою стикнулися реформатори у цих країнах. Їхній досвід показав, що працівники копалень та сталевари важко надаються на те, щоб стати програмістами. Навіть у другому поколінні. Є країни, де це не було проблемою, як у США – цьому сприяла велика мобільність населення. Але є країни з дуже осілим населенням. Ми – посередині. Але було б гірше, якби біда не допомогла. Теперішній конфлікт є повномасштабною локальною війною. І тому населення втікає із зони бойових дій. Наразі і в межах України, і за кордон перемістилося до одного мільйона населення. Завершення конфлікту не видно. Значна частина переміщених осіб залишиться на нових місцях. Все це – людські трагедії. Однак це процес, який іде. І називається він розосередженням величезного скупчення людей, яке звіз туди ще Сталін для роботи.

То що ж – було б гірше, якби біда не допомогла? Для людей, які не можуть дивитися на світ широко відкритими очима, маленьке пояснення: парадокс – від грецького παράδοξος – незвичайний, неймовірний, дивний погляд. Може, це вас потішить.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів

Дискусія 26

Для того, щоб залишити коментар, необхідно увійти
  • Христина Гнатик 14 грудня 2014, 13:41

    Вражаючий Авторе, запрошую на Галицьку кавусю!!! ВСе -- буде добре! А буде -- ще краще все!!!!!!!!!

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Гість 10 грудня 2014, 09:37

    Частично Тарас прав, но по большей статья - абсурд ! Всем так нравится радоваться сейчас, что Донбасс не может себя прокормить, но давайте смотреть реально на вещи, Донбасс продавал в разы больше, чем закупал. Продавал то что производилось крайне тяжелым трудом (металл, уголь) и покупал продукцию легкой промышленности.

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Гість 10 грудня 2014, 09:39

    Донбасс всегда был донором валюты в Украину, в Донбассе расположена практически вся тяжелая промышленность Украины, которая шатко - валко, но все таки модернизировалась и как бы там ни было Украина один из крупнейший экспортеров стали в мире, уголь тоже отправлялся на экспорт.

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Гість 10 грудня 2014, 09:40

    Второй миф убыточность шахт, да действительно есть шахты, которые рациональней закрыть и людей перепрофилировать, но следует сначала разобраться почему эти шахты по документам убыточные, чаще всего за счет занижения отпускной цены и завышения расходов, т.е. продал директор гос шахты аффилированным структурам уголь за дешево, хорошенько заработал на разнице между рыночной ценой угля и тем за сколько он продал его с гос шахты, а потом еще разворовал дотации, вот и получается невыгодная шахта, в то же время мы видим, что сейчас происходит в Украине без угля с Донбасса, на электростанциях критический запас угля, конвеерные отключения электричества и это только начало зимы,

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Гість 10 грудня 2014, 09:41

    Уважаемый автор статьи предлагает загубить сотни тысяч рабочих мест, целые отросли экономики, начать импорт того же угля или более дорого газа для энергетики, а в замен предлагает пустить все усилия в аграрную сферу. Аграрная сфера это замечательно и хорошо, но для жизнедеятельности страны с 45 млн. населением этого недостаточно.

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Гість 10 грудня 2014, 09:42

    В стране должны работать и тяжелая промышленность и легкая, и чем больше будет диверсифицированна экономика стран, тем будет стабильней страна. А на счет людей живущих на Донбассе, можете меня тут хаить, как и всех жителей Донбасса поголовно, все злорадствуют, мол так им и надо, сами виноваты, надо было выходить защищаться… Я Вам так скажу, легко защищаться, когда не от кого защищаться, все мы живем в Украине, и все прекрасно понимаем, что у обычных людей оружия дома нет, так чем защищаться против танков, градов, автоматов ??? Может надо с вилами бросаться ?? Лучше бы задумались о том в каких сейчас люди находятся нечеловеческих условиях там, как им тяжело и радоваться чужой беде как минимум не христиански..

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Гість 10 грудня 2014, 09:31

    Тараскин бред..

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Більше коментарів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук