Податковий кодекс зберіг репресивну ідеологію радянських часів

Податковий кодекс не просто успадкував від старого податкового законодавства репресивну ідеологію радянських часів, але посилив диспропорцію правового статусу держави і громадянина.

Про це пише кандидат економічних наук, доцент Данило Гетманцев, у свіжому номері « Дзеркала тижня. Україна».

Як зазначає автор, «фінансове право в цілому та податкове як його частина, починаючи ще з часів царської Росії, а пізніше і в СРСР мало явно виражений репресивний характер, при якому всі прояви природи цієї сфери штучно спотворювалися підходом держави до фінансового права як виключно адміністративного інструмента в руках уряду».

У Податковому кодексі дисбаланс правового статусу держави та платника податків очевидний. Зокрема ст. 110 ПК не передбачає серед суб'єктів податкової відповідальності держави в особі уповноважених органів. «І до якого виду відповідальності у такому випадку відноситься пеня, передбачена п. 200.23 ПК, яка сплачується державою платнику за несвоєчасне відшкодування ПДВ з бюджету? Або така сплата просто не передбачається, що робить безглуздим включення держави до переліку суб'єктів фінансової відповідальності? І в рамках якого виду відповідальності будуть відшкодовуватися збитки, завдані платнику згідно з п. 21.3 ПК?», - запитує автор.

«Якщо державна система занадто агресивна до підприємця, якщо він у податкових відносинах не отримує належного захисту, будучи фактично безправним, єдиною очікуваною реакцією підприємця є його відхід у тінь, тобто заміна витрат на офіційне супроводу свого бізнесу (у т.ч. сплату податків) неофіційними платежами конкретним посадовим особам, що закриває очі на сам факт існування бізнесу. У більшості випадків другий варіант є для підприємця більш дешевим, хоча і більш ризикованим», – зазначає автор.

«Тому держава теоретично зацікавлене у створенні не тільки вигідної для підприємця податкової системи, але і максимально зручної, комфортної, такої, в якій він відчував би себе захищеним в першу чергу від сваволі самої держави або його слуг. Однак це тільки теоретично. Як показує практика, державі навіть у процесі реформування податкової системи вкрай важко відмовитися від теплої ванни всеправія, якщо реформування здійснюється самою державою, а точніше його фінансовим (читай – податковим) відомством», – наголошується в статті.

За рамками статті залишилися такі системні, не дозволені податковою реформою проблеми як статус і сама необхідність існування податкової міліції, підстави для існування якої з кожним роком все складніше і складніше знайти вузькому колі її симпатиків, повільно, але впевнено зменшеного до штатного списку цього органу. Це і проблема різниці в бухгалтерському та податковому обліку, чергова спроба дозволу якої в ПК провалилася. Це і доцільність існування ПДВ у сучасному вигляді, і можливість заміни його на податок з обороту, і багато інших проблем, про які необхідно чітко і виважено говорити саме зараз, у період доопрацювання Податкового кодексу.

«Адже дуже важливо, щоб даний доробок, старт якому дано, не перетворився на косметичне усунення найбільш очевидних ляпів документа, а став логічним і результативним продовженням реформування податкової системи країни. І саме в цьому зв'язку важливо, щоб архаїчні, репресивні підходи до роботи над документом у частині співвідношення правового статусу держави і платника були замінені новим, сучасним баченням проблем, які властиві розвиненим країнам світу», – підсумовує автор.