Поле битви – кіно

У середу, 2 жовтня, стало відомо, що Кабінет міністрів ухвалив рішення звільнити першого заступника голови Держкіно Сергія Неретіна та заступника голови Держкіно Сергія Недзельського. Після відходу з поста глави Держкіно Пилипа Іллєнка Неретін виконував його обов'язки. Тимчасово відомство очолила Юлія Шевчук, яка раніше керувала його юридичним відділом.

Сергій Неретін (фото Facebook)

Нагадаємо, що 19 серпні 2019 року голова Держкіно Пилип Іллєнко пішов з посади за власним бажанням. Тобто уже тоді уряд мав оголосити конкурс на це місце. Утім досі його оголошено так і не було.

Попри те, що в уряді такі кардинальні кадрові зміни пояснили анонсованим раніше повним перезавантаженням влади, конфлікт між новоутвореним міністерством культури, молоді та спорту та його очільником Володимиром Бородянським триває давно. Кінематографісти неодноразово наголошували, що таке протистаяння може сильно нашкодити галузі. Крім того останнім часом намітилося явне тяжіння переорієнтувати галузь на виробництво серіалів та розважального кіно. Нагадаємо основні «битви».

Юлія Шевчук (фото Facebook)

Баталії довкола конкурсу кінопроектів

У центрі «війни» опинився 11-й конкурс Держкіно, проведений наприкінці липня. За його результатами держфінансування має можливість отримати 101 проект (загалом було подано 300 заявок). Сума анонсованої державної підтримки (1,7 млрд грн) перевищує виділені державою на підтримку кінематографу у 2019 році 500 млн грн майже в три рази. Проте у відомстві пояснили, що фільми запускатимуться поступово, тож фінансування кінематографісти отримуватимуть протягом кількох років.

Це не переконало ані призначеного уже після оголошення результатів пітчингу Володимира Бородянського, ані очільника профільного комітету ВР Олександра Ткаченка.

Олександр Ткаченко (фото Facebook)

«На наш погляд, Держкіно і Рада вийшла за рамки своїх повноважень, тому що максимальна сума, якою вони могли оперувати, – це 500 млн гривень на рік. А друга частина проблеми в тому, що це кошти тільки на ігрове, дебютне кіно і копродукцію. І рада взагалі не передбачила держпідтримки на анімацію, документальне кіно та серіали. І рібейти теж фінансуються з цього фонду. А джерела для фінансування вже вичерпані», – зазначив Бородянський на засіданні Комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики ВРУ.

Голова комітету Олександр Ткаченко («Слуга народу») запропонував розслідувати цю ситуацію. Його підтримав колега зі «Слуги народу» Павло Сушко, донедавна кінопродюсер. Звучали пропозиції взагалі скасувати результатів пітчингу, а також не проводити 12-й пітчинг, де мали розглядатись проекти анімаційних та документальних фільмів.

Згодом, на прес-конференції з нагоди відкриття Kyiv Media Week, Бородянський наголосив, що не має повноважень скасовувати результати пітчингу. Зробити це може тільки Рада з державної підтримки кінематографії, яка проводила пітчинг. Вона є незалежним органом, а до її складу входять представники різних галузей кіноіндустрії.

Чи перевищила Рада повноваження?

На перший погляд вибір проектів, які потребують значно більшого фінансування, ніж виділяє держава, може виглядати неправильним. Проте варто пам’ятати, що фінансування кіновиробництва не відбувається одномоментно.

Насамперед список переможців пітчингу ще не означає, що держава профінансує 101 фільм. Для того, аби отримати фінансування, переможець пітчингу має виконати низку вимог та підписати із Держкіно контракт. Укласти такий контракт переможці конкурсу мають протягом трьох років.

«У середньому в українських умовах фільм виробляється півтора-два роки, фінансується він із бюджету трьох-чотирьох років. Відповідно теоретично і практично переможці цього конкурсу будуть фінансуватися протягом 2019–2024 років, а може й довше», – пояснює в інтерв'ю «Телекритиці» екс-голова Держкіно Пилип Іллєнко.

Пилип Іллєнко (фото ОМКФ)

Крім того, проекти є своєрідною декларацією намірів зняти фільм. Як показує практика, дехто із переможців так і не зможе з різних причин укласти контракти. Адже для запуску картини потрібно знайти додаткове фінансування (у більшості випадків держава може профінансувати лише частину фільму). Також кіновиробництво може зупинятись і з багатьох інших причин. Наприклад, Мирослав Слабошпицький припинив роботу над картиною «Люксембург», яка була переможцем не лише пітчингу Держкіно, а й кількох міжнародних пітчингів.

«На час проведення пітчингу нікому у світі не було відомо, скільки грошей на кіно виділять наступного року. Навіть більше, це й зараз до кінця невідомо. Є проект бюджету, але не факт, що він залишиться таким же, коли буде ухвалений. Цифри можуть бути збільшені, можуть бути зменшені. Це вирішить уже уряд і Верховна Рада. Та при цьому не проводити влітку пітчинг означало б зірвати виконання бюджетної програми на цей рік», – говорить Пилип Іллєнко.

Провести конкурс раніше було неможливо через те, що Кабмін майже на пів року затягнув призначення Ради з підтримки кінематографії.

Крім того, якщо закладати кошти лише на рік, без запасу та планів на майбутнє, може виникнути ситуація, що продюсери не матимуть змоги їх використати, гроші повертатимуться у бюджет, що призведе у майбутньому до недофінансування галузі. Так, цього року, через затримки із пітчингом, на кіновиробництво витрачено лише 10% передбачених коштів.

Враховуючи усе це, Рада не скасувала результати пітчингу. Навіть більше, у вересні було проведено 12-й пітчинг кінопроектів (його результати наразі ще не оголошені). 13-й пітчинг для серіалів відомство збиралося провести в жовтні-листопаді цього року.

Крім того, Рада з державної підтримки кінематографії звернулась до Мінфіну за роз'ясненнями. Міністерство фінансів має визначити, чи вийшла вона за рамки своїх повноважень. Таке рішення було прийнято на засіданні Ради 1 жовтня.

Засідання Ради з державної підтримки кінематографії (скріншот)

Члени Ради розглянули звернення Володимира Бородянського, у якому він просить переглянути результати 11-го конкурсного відбору кінопроєктів. У відповідь члени Ради знову пояснили, що затверджуючи перелік переможців, розраховували, що фінансування цих проєктів розтягнеться на кілька років, а також що перемога на пітчингу не гарантує отримання грошей, адже попереду ще підписання контрактів та контроль використання державних коштів.

На засіданні було озвучено, що рада має три варіанти рішення, одне з них буде обрано та озвучено після вердикту Мінфіну. Виконувач обов'язків голови Держкіно Сергій Неретін повідомив, що відомство очікуватиме на відповідь від Мінфіну протягом двох тижнів.

У відповідь на це Володимир Бородянський запропонував членам ради скласти з себе повноваження. «Також для мене це означає тільки одне – саботування інтересів кіноспільноти, бо вона чекає рішення, держави, і неспроможність Ради виконувати свої прямі функції та зобов’язання. Це означає, що члени Ради розуміли, що вони перевищують свої повноваження, і свідомо це зробили, оскільки не передбачено жодної відповідальності за перевищення повноважень. Так само і за прийняття рішень. І тому було б чесно, якби колективний орган, який МАЄ приймати рішення, визнав свою неспроможність і подав у відставку», – написав він на своїй сторінці у Facebook.

Нагадаємо також, що виконувача обов’язків голови Держкіно Сергія Неретіна було звільнено уже наступного дня.

Реакція кіноспільноти

Поки міністр Володимир Бородянський говорить про саботаж інтересів кіноспільноти, її представники звернулись з відкритим листом і до нього, і до Володимира Зеленського. У листі вони висловили занепокоєння змінами у галузі після президентських та парламентських виборів.

«Зміни, які відбуваються в Україні після виборів президента і Верховної Ради, торкаються й кіногалузі. Окрім позитивних прагнень, є й ті, які викликають занепокоєння. Зокрема, заява голови комітету Верховної Ради України з гуманітарної та інформаційної політики Олександра Ткаченка про необхідність скасування результатів останнього конкурсу кінопроєктів (11-й пітчинг). Такі дії підривають не тільки сталість розвитку української кіногалузі, але й репутацію України як надійного партнера на міжнародній арені. Перегляд результатів 11-го конкурсного відбору означатиме фінансові та репутаційні втрати не лише для компаній-виробників, а й для держави Україна у світі», – йдеться у листі.

Натомість підписанти говорять про підтримку продовження реформування галузі «шляхом відкритого діалогу між представниками галузі, законодавчою і виконавчою владою».

Крім того у документі йдеться про необхідність термінового оголошення конкурсу на посаду голови Держкіно. Серед тих, хто підписав лист – лауреати та учасники Каннського та Венеціанського фестивалів режисери Валентин Васянович, Сергій Лозниця, Наріман Алієв, Марина Врода, режисери Ахтем Сеітаблаєв, Роман Балаян, Михайло Іллєнко, Роман Бондарчук, Марина Степанська, Володимир Тихий, сценарист Андрій Кокотюха, сценаристка та режисерка Марися Нікітюк, актори Ірма Вітовська, Римма Зюбіна, продюсери, кінокритики, оператори та багато інших. Підписали листа також 7 організацій, пов’язаних з кіноіндустрією.

Так що твердження міністра щодо інтересів спільноти говорити все ж таки не доводиться. Тим більше, як озвучив на засіданні Ради її член Андрій Халпахчі, через ці суперечки фінансуваня галузі зупинено, а галузі загрожує те, що бюджетні кошти не будуть вирішені. Тобто навіть ті фільми, які уже знаходяться у виробництві не будуть зняті, а контролюючі органи змушені будуть розслідувати цю ситуацію.

Як нові урядовці хочуть фінансувати кіно

Нова влада оголосила про необхідність змін у фінансуванні кіногалузі. Міністерство культури, молоді та спорту планує змінити принципи державного фінансування кіноіндустрії та запровадити рейтингування продюсерів. Про це сказав Володимир Бородянський під час прес-сніданку з нагоди нагородження кінорежисера Сергія Лозниці Державною премію імені Олександра Довженка.

«Ми будемо змінювати принципи прозорості фінансування кіно, вводити рейтингування продюсерів, тому що, на моє переконання, державне фінансування – це привілей. За останні кілька років, як мені сьогодні озвучили в Держкіно, держава виділила 1,5 млрд гривень, а повернулося до державного бюджету лише 30 млн. Тому треба свідоміше подумати, кого нам потрібно підтримувати», – сказав міністр Володимир Бородянський.

Володимир Бородянський (фото Facebook)

Однією із головних змін має стати рейтеннгування продюсерів. «Ми введемо такі критерії, як успішність, одна з таких успішностей – це глядацька аудиторія, скільки людей подивилося те чи інше кіно, як кіно представляло Україну за кордоном, скільки отримало нагород, які були відгуки та критика та інше», – пояснив урядовець.

За його словами, найоб'єктивнішим критерієм успішності того чи іншого фільму є кількість глядачів. Адже саме для них кіно виробляють.

Справді, уже стало очевидним, що варто зважати при розподілі коштів не лише на важливість теми чи добру презентацію, але і на бекґраунд того чи іншого продюсера чи режисера. Таким чином не мав би, наприклад, отримати кошти на надважливий для держави фільм про Василя Стуса, режисер, який до цього знімав лише серіали для українського та російського телебачення. Але якщо говорити про критерії, то до фільму «Заборонений», попри одностайну негативну думку професіональних критиків, глядацький інтерес є відносно високим.

А от фільми, які успішно представляли Україну на фестивалях класу А (а саме там твориться міжнародний імідж держави) бокс-офіси є маленькими. Наприклад, найтитулованіший український фільм «Плем'я» заробив в українському прокаті 388 тис. грн. Держава надала йому трохи більше 8 млн, повернув фільм близько 1 млн грн. Більшість суми виробники отримали від прокату за межами країни.

Сьогодні реалії українського кіноринку (зокрема і відсутність достатньої кількості кінозалів), як би до того не ставилися що критики, що урядовці, є такими, що повернути витрачені кошти можуть лише малобюджетні комедії. Тобто якщо саме глядацька успішність стане головним критерієм, то процес виробництва фільмів, які представляють кіно як мистецтво (зауважимо, що ані від театрів, ані від музеїв фінансових успіхів ніхто не очікує) може просто припинитись. Саме це найбільше непокоїть кінематографістів.

Якщо звернутись до світової практики, то у країнах з розвиненою кіноіндустрією держава підтримує саме таке, а не глядацьке кіно.

Проте аналізувати нову стратегію підтримки кіновиробництва можна буде лише тоді, коли вона буде оприлюднена.

Щодо результатів пітчингу, то у їх скасуванні ховаються як фінансові, так і репутаційні втрати, адже велика кількість продюсерів та режисерів шукають додаткове фінансування у різноманітних додаткових фондах. Наразі, як уже йшлося вище, робота галузі зависла у повітрі, неможливо не тільки розпочати нові проекти, але й завершити старі.

Крім того призупинення виробництва призведе до зупинки галузі, можливого відтоку кадрів та неучасті України у фестивалях тощо.

Трохи статистики

А поки доля найближчого майбутнього українського кіно – у тумані, нагадаємо, як воно розвивалось за останні п’ять років. З 2014 до 2019 роки у прокат вийшли 110 вітчизняних повнометражних фільмів, було знято 173 фільми (67 ігрових повнометражних, 24 ігрових короткометражних, 23 анімаційних, 56 неігрових і 3 літописні матеріали), а державне фінансування українського кінематографа збільшилось з 63,1 млн грн до 505,9 млн грн.

Для порівняння, за попередні п’ять років загалом у прокат вийшов 21 український фільм (у 2010, зокрема, не вийшло жодного). Зауважимо, що кількість вироблених фільмів не завжди збігається з кількістю прем’єр у більшості випадків не тому, що вони кладуться на полицю, а тому, що фільму можуть досить тривалий час мандрувати кінофестивалями (наприклад, «Атлантиду» Валентина Васяновича чекають на 15-ти міжнародних фестивалях).

Якщо у 2015 році було завершено виробництво трьох повнометражних фільмів за підтримки Держкіно, то у 2018 таких фільмів було 26. Суттєво збільшилась присутність України на фестивалях класу А. Наприклад, минулого року Україна була представлена у конкурсних програмах 7-ми таких фестивалів (серед них – уся трійка «важковаговиків», Каннський, Берлінський та Венеціанський фестивалі). На п’яти з них українські картини отримали призи, зокрема й у Каннах.

Знімальна група фільму «Додому» у Каннах (фото Facebook)

Звісно, за останніх п’ять років, коли реанімувалась, поставала та розвивалась українська кіноіндустрія, було багато помилок та поганого кіно (а таке виходить на екрани усіх країн світу без винятку). Проте важливо у спробах перезавантаження та реформування не повернутись до ситуації, коли репортажі з Канн завжди завершувались фразою: «нагадаємо, що в основних фестивальних програмах українських фільмів не представлено».

На головному фото – кадр з фільму «Іній» Шарунаса Бартаса про війну в Україні спільного виробництва України та Литви, який представляв обидві країни у Каннах