Про проблему Міжнародної Амністії та як нам це змінити

Давні правозахисні організації мають однакову біду – і Міжнародна Амністія, і Міжнародний червоний хрест, Human Rights Watch і багато інших.

Засновані ідеалістами і проривні в свій час, зараз вони перетворились на неповороткі корпорації, які працюють насамперед на себе.

Чому так сталося?

Чим відомішими ставали організації, тим більше отримували пожертв. Чим більше пожертв – тим більше вимог до контролю, як витрачаються гроші. Процедури, правила, звітність росли і множились.

Зараз ці організації-корпорації працюють насамперед, щоб виконувати власні правила. Якщо для того, щоб допомогти людям, ці правила треба порушити або змінити – вони цього не роблять. Вони просто НЕ ДОПОМАГАЮТЬ. Бо так безпечніше для керівництва, яке має стотисячні зарплати і високий статус.

Наприклад, коли МКЧХ зібрав більше 100 мільйонів пожертв на відбудову після землетрусу на Гаїті, вони їх не вкрали – а просто не витратили. Бо їхні власні бюрократичні процедури не дозволяли ні будувати самим, ні укладати договори з місцевими будівельниками, бо в тих не було якихось потрібних документів.

І вони ігнорували пропозиції місцевого офісу, потім центральне керівництво виписало собі річні премії за успішний порятунок світу і перерозподілило гроші на інші напрямки, де витрачати їх було безпечно.

А після публікації розслідування цього лайна керівництво спихнуло все на гаїтянський офіс, мовляв, ті не забезпечили дотримання процедур прозорої витрати грошей і вони, бідолашки, нічого не могли зробити. І вийшли сухими з води.

Тому проблема – справжня проблема з Амнесті Інтернешнал – що такі організації мають мільйонне членство – мільйони людей на місцях по всьому світу, які справді вірять в цінності і справді чесно борються, часто під загрозою небезпеки.

99% цих активістів – волонтери, вони не отримують зп і ще й вкладають свої кошти. Натомість керівництво організацій – корумповані західні колоніалісти.

Ці організації здебільшого працюють на потреби людей так званого «другого і третього світу», але в керівництво беруть переважно «першосортних».

Корумповані – це не обов'язково їм носять конверти. Вони можуть просто сприймати свою роботу як хороше джерело доходу і не хотіти нічого змінювати. Не хотіти ризикувати. Не напрягатися бюрократичними процедурами, які роблять діяльність на місцях неможливою.

Або й узагалі не бачити проблеми й бути свято переконаними, що вони роблять бездоганно правильні вчинки – адже їхній західноцентричний досвід і освіта заважають побачити помилки.

Ще як білі колоніалісти, вони переконані, що знають як краще, і ігнорують місцевих. А за потреби вішають на них усі власні провали. Конфлікти з локальними офісами в цих організацій постійно, але поки перемагають західні центри, в яких більше влади.

Після такої ганьби, як нещодавній звіт Amnesty International, в якому українських військових звинувачують у наражанні на небезпеку цивільних громадян України, звільняти потрібно керівництво центрального офісу.

Те, що український офіс АІ були вимушені звільнитися в знак протесту – гідний вчинок, але звільнятися мають не вони, а відповідальні за цей провал.

В центральних офісах подібних організацій мають керувати люди «з полів», які бачать життя адекватно (з України, з Гаїті, з Сирії). Які готові говорити зі всіма на рівних, а не зверху вниз. Які не бояться змінювати процедури і правила, щоб організація працювала на свої цілі, а не на безпечне сите життя центральних офісів.

Просто сказати «та пішли вони» – не варіант. Вони великі і впливові, і всякі Бекхеми, коли збирають багато мільйонів для України, передають їх МКЧХ. Бо «Повернись живим» на заході ніхто не знає і грошей їм не дасть.

Закенселити Амнесті неможливо – це 10 млн волонтерів/ок. І не потрібно – бо більшість з них хороші люди, які борються за правильні речі. А от змінити керівництво, внутрішні бюрократичні процедури і політики – потрібно і необхідно.

Вже зараз центральний офіс Амнесті Інтернешнал намагається скинути провину на українських працівниць, які звільнилися, називає критику звіту «емоційною реакцією» і повністю відмовляється від будь якої відповідальності.

Їхня реакція – ну так, українчики розхвилювалися, ми розуміємо. «Нам шкода, що завдали вам болю».

На те, що їхній звіт тягають російські посольства і прямо кажуть – наступний раз, коли ми розбомбимо школи і багатоповерхівки, знайте, що ми мали право так зробити – от навіть Амнесті сказали, що там українські військові – нуль, НУЛЬ реакції.

Західні колоніалісти, які все це зробили і продовжують робити, мають імена. Це Агнес Каламар – керівниця центрального офісу Амнесті. І Донатела Ровера – керівниця Депертаменту розслідувань. Остання ще й розказувала журналістам, що не бачила в Україні західної зброї.

І ось конкретно ці люди мають піти, і саме їхня кар'єра має бути зіпсована.

Це реально зробити, бо вони не «володіють» організацією. Якщо їх далі аргументовано критикувати, рада Амнесті буде вимушена їх позвільняти – за професійні помилки, які демонструють некомпетентність і суперечать місії організації.

Ось петиція за звільнення керівництва Амнесті, підпишіться, будь ласка, і розкажіть своїм друзям, особливо за кордоном. Наша перемога – це звільнення центрального офісу, і цього треба добитися.

Так ми почнемо змінювати ВСІ міжнародні організації – вони побачать, що по-старому вже не можна.

Петиція наразі має більше 2500 підписів. Ще 97,5 тисяч – і #AgnesCallamardMustResign.Оригінал