Реформи по-українськи
IQ

Реформи по-українськи

Запорука неуспіху

Олександр Фоменко, 5 жовтня 2017 1203 1

Літні канікули явно пішли нашій владі на користь: у вересні стартувала освітня реформа, за місяць – пенсійна, а до кінця року, можливо, наспіє ще й медична. Здається, ще ніколи суспільний запит на реформи в Україні не задовільняли так інтенсивно. Щоправда, далеко не кожна реформа спричиняє зміни, а тим більше – зміни позитивні. Просто тому, що жодна реформа не запрацює як слід, якщо не розв’язані головні системні проблеми країни. У цьому сенсі останні реформаторські заходи нагадують заміну ламп при гнилій електропроводці: якщо не згорять одразу, то світитимуть краще, але в перервах між короткими замиканнями.

Велика шкільна ілюзія

Уявімо, що реформа освіти дала блискучі результати і школи тепер випускають розумників з сучасними знаннями та навичками. Що їм робити далі? Основна маса піде, звісно ж, штурмувати виші, а у вишах ще тільки розгрібають авгієві стайні «академічної недоброчесності». Але припустимо, що університетські стайні вже виблискують і виші випускають як не Ілонів Масків, то Марків Цукербергів: високоосвічених, креативних, амбітних та цілеспрямованих. Вони випускаються і… розбивають собі писка об українську дійсність. Бо сучасній українській економіці потрібні токарі, агрономи, комбайнери, слюсарі – хто завгодно, але не Цукерберги.

І ображатися Цукербергам буде ні на кого. Бо якщо вони справді такі освічені, то самі знають, що Україна ще живе у технологічному устрої ХІХ-ХХ століть і дуже важко піддається модернізації. В теорії, найпростіше відкрити двері для іноземних інвестицій, слідом за якими прийдуть інновації. Але про які інвестиції може йти мова, якщо у рейтингу економічних свобод ми десь на рівні з Анголою та Іраном, а для ведення бізнесу краще обрати Косово або Ботсвану? Так що нашим Цукербергам доведеться обмежувати свої амбіції «Фуджікурою» або шукати кращої долі за кордоном.

Та вже зараз понад 30% українців не проти поміняти батьківщину, причому пошук привабливої роботи хвилює їх більше, ніж особиста свобода та безпека. Але припустимо, що потенційні емігранти просто не тямлять, як започаткувати власні стартапи, і тому воліють класти кахлі у Польщі або збирати полуницю у Фінляндії. А от випускники реформованих шкіл та вишів зможуть побудувати креативні індустрії, врятувавши і себе, і Україну – і до біса ту Фінляндію! Але освічені Цукерберги прекрасно знають, що креативна економіка нікого не рятує, а в українських реаліях і поготів.

Коротше кажучи, як систему освіти не реформуй, її випускникам доведеться підлаштовуватись під реалії української економіки, політики та бюрократії. Можливо, наші Цукерберги стануть закваскою суспільних змін, але доти не одне покоління освічених, амбітних і креативних розчиниться у навколишньому болоті. Це болото роз’їдатиме і саму систему освіти, бо окрема реформована галузь не може існувати у нереформованому середовищі. Бо корупція не піде зі шкіл та університетів, поки нею уражена сама система влади в країні, поки не реформований суд і далі за списком.

Жонглювання пенсіями

Те саме стосується і пенсійної реформи. Припустимо, в уряді вирахували все правильно і реформа не зійде з рейок. Але її прибуття з пункту «А» у світле майбутнє – під великим сумнівом. Бо в основі реформаторських розрахунків лежить одна фейкова (а точніше – шулерська) цифра. Звичайно, йдеться про прожитковий мінімум, який для пенсіонерів становить 1452 гривні на місяць. Не варто пояснювати, що на цю суму можна не прожити, а деякий час поголодувати, причому не без наслідків для здоров’я. І це стосується не лише пенсіонерів: прожитковий мінімум у нас безсоромно занижений для всіх категорій населення.

Чому так сталося, стверджувати важко. Імовірно, ця маніпуляція потрібна для легітимізації бідності, яка, у свою чергу, виникає через шокуючу корупцію та не менш шокуючу неефективність української економіки. Можливо, існують ще якісь причини, але зараз не про це. Середня пенсія в Україні – близько 2000 гривень, тобто не набагато перевищує наш занижений прожитковий мінімум. І хоча в уряді обіцяють підвищення соціальних стандартів, реального покращення ситуації не буде. Бо якщо розрахунки влади базуються на фейковій цифрі, коректних результатів очікувати не варто. Кількасот гривень пенсіонерам «накинуть», але з бідності це нікого не витягне.

Чи конче потрібне підвищення пенсійного стажу? Можливо, що так. Однак, коли половина економіки країни знаходиться глибоко у «тіні», сотні тисяч українців не здатні нашкребти навіть теперішні 25 років стажу, не кажучи про пореформенні 35. Теоретично, бідолахам дозволять «докупити» потрібну кількість років, зробивши внески. Але на практиці дозволити собі такі «покупки» зможуть лише досить заможні особи. А біднота, котра частину життя пропрацювала нелегально, масово «падатиме» на голодну старечу пайку в обсязі того самого прожиткового мінімуму. Щоправда, українцям обіцяють дати (колись) альтернативу у вигляді накопичувальної пенсії. Але і тут питань більше, ніж відповідей.

Щось подібне станеться і з медичною реформою, і з усіма іншими: заплановані результати реформ ділитимуться на коефіцієнт системних проблем України: корупції, зловживань олігархії, консервації економічної відсталості і т.д. У Києві це чудово розуміють, але за системні проблеми братимуться в останню чергу (якщо ця черга взагалі дійде). Бо сама система олігархічної влади побудована навколо експлуатації цих системних проблем. Тому у світле європейське майбутнє, яке обіцяє влада, Україна поїде, поставивши воза поперед кобили, а значить, довго, повільно й обхідним шляхом невдач та розчарувань.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук