Соляна шахта, яка стала братською могилою

Ворота колишньої Добромильської солеварні чимось нагадують вхід до концтабору Аушвіц. Схожість не лише зовнішня: 85 років тому там вбили понад 3 тис. політичних вʼязнів, здебільшого українців та поляків. Протягом кількох століть у Саліні видобували сіль, а влітку 1941 року вона стала місцем одного з найстрашніших злочинів радянської влади, яка на місці масового вбивства влаштувала оздоровчий санаторій. В останню неділю червня тут вшановують памʼять невинних жертв. Розповідаємо, як це місце виглядає сьогодні.

Брама колишньої Добромильської солеварні (фото ZAXID.NET)

Біля Добромиля сіль видобували ще з XV століття. Найбільшого розвитку солеварня Саліна досягла за австрійської влади в ХІХ столітті. У 1870–1880-х тут діяли чотири шахти, працювали понад 400 людей, на день видобували 140 центнерів солі, яку постачали далеко за межі Галичини. Солеварня мала власну адміністрацію-ратушу, житлові будинки для керівництва, виробничі споруди та систему ставків для переробки солі. До сьогодні на території можна побачити залишки мурів, старих будівель і водойм, що нагадують про колишнє промислове життя Саліни.

Адміністрація-ратуша солеварні мала шпиль з циферблатом, нині в аварійному стані (фото ZAXID.NET)

Та саме шахта імені Кароля зробила цю місцевість символом трагічної історії. У червні 1941 року, втікаючи перед наступом німецьких військ, радянська влада почала масові розстріли політичних вʼязнів з довколишніх тюрем – Дрогобича, Самбора, Мостиськ, Перемишля, Добромиля. Спершу їх вирішили етапувати, бо вважали злісними ворогами, яких не можна відпускати на волю. Серед них було багато священників, вчителів – інтелігенції, яка дбала про розвиток нації, плекала мову, культуру, релігію і говорила про самостійну державу. Проте німці наступали так швидко, що вʼязнів вирішили розстріляти і приховати сліди злочину.

До Саліни почали вести колони людей. Із Перемишльської тюрми вони йшли пішки близько 20 км у спекотний червень. За свідченнями очевидців, серед них були й діти, їх намагалися врятувати і сховати по дорозі. Вʼязнів пильнувала озброєна охорона з собаками. Місцевим жителям, які хотіли винести вʼязням води, загрожувала смерть.

фото ZAXID.NET

На території солеварні людей розстрілювали, а тіла скидали у соляну шахту. Місцеві старожили кажуть, що гул двигунів вантажівок, що глушив постріли й крики, було чутно близько тижня. Злочинці сподівалися, що сіль швидко знищить сліди злочину.

Після приходу нацистів із шахти вдалося підняти близько тисячі тіл. Багатьох упізнали й перепоховали, але значна частина загиблих так і залишилася невідомою. Їх поховали у братській могилі. Загалом дослідники говорять про приблизно 3500 жертв Саліни. Скільки останків досі залишається під землею – невідомо.

Трагедія на цьому не завершилася. Німці до ексгумації тіл примусили євреїв Добромиля, після чого багатьох із них також убили.

Капличка для поминальних панахид у Саліні (фото ZAXID.NET)

Коли радянська влада повернулася, памʼять про трагедію Саліни намагалися стерти. На території колишньої солеварні облаштували санаторій для хворих на туберкульоз, а каплицю, де також вбивали людей, переобладнали на їдальню. Сучасні українці проводять паралель із Маріупольським драмтеатром, коли місце масової загибелі людей бетонують і знову пристосовують для розваг.

Братську могилу у Саліні неодноразово рівняли із землею. Місцеві жителі вночі відновлювали насип, але його знову руйнували. Згодом місце взяли під охорону, а говорити про масові вбивства заборонили. Лише наприкінці 1980-х років почалося повернення памʼяті. Місцеві активісти розчистили територію шахти, почали записувати свідчення очевидців і збирати документи. Велику роботу виконала добромильська поетеса Марія Прокопець, яка зібрала спогади свідків і видала книгу «Дзвін Саліни».

Сьогодні Саліна є меморіальним простором. Тут встановили памʼятник, що символізує людину, яку розʼїла сіль, але вона вибралася із землі і піднялася над тими, хто її знищив. Зверху є терновий вінок як символ страждань.

Памʼятник жертвам Саліни (фото ZAXID.NET)

Щороку в останню неділю червня до Саліни йде поминальна хода з Добромиля, учасники якої згадують останній шлях вʼязнів. Процесія починається біля місця колишньої тюрми навпроти ратуші, а завершується біля братської могили та меморіалу.

Нині територія Саліни спокійна, зелена і тиха. У червні тут пахнуть черешні, а навколо літає багато бджіл. Зарослі ставки, залишки мурів старої солеварні, ліс створюють відчуття затишку. І лиш меморіал біля шахти нагадує, що це місце зберігає памʼять про один із наймасовіших злочинів радянського режиму на заході України.