Трохи про реформи і мавп

Є така цікава історія про газету Wall Street Journal, яка щоквартально проводила конкурс інвестиційних прогнозів. Видання пропонувало чотирьом відомим аналітикам та чотирьом читачам газети вибрати кращі, на їх погляд, акції компаній на найближчі місяці. Для внесення інтриги, до складу поважних учасників включалася ще й мавпа, яка теж вибирала акції, кидаючи дротики в листки з намальованими назвами фірм (з часом мавпу замінили комп’ютерною програмою, яка генерує випадкові числа, але це для нашої розповіді несуттєво).

Так ось, суть історії у тому, що протягом багатьох років результати прогнозів всіх учасників, включно з мавпою, були приблизно однаковими. Ніхто не мав значущої переваги.

Урок, який варто винести з цього, дуже простий. Не варто думати, що відомі фейсбучні експерти краще за тебе зможуть спрогнозувати настання безвізу, крах Росії чи майбутній курс євро. Потрібно розуміти, що експертна думка – це та ж сама гомеопатія, де кілька молекул досвіду ганяються одна за одною у безкрайньому океані невідомого. Тому особисто я не читаю розлогі розмірковування експертів на тему жалюгідного майбутнього Америки за президентства Дональда Трампа чи про те, коли ж, нарешті, у Кремля під впливом санкцій вичерпаються золотовалютні резерви.

Разом з тим, я намагаюся дослухатися до логіки речей та бути чутливим до «слабких сигналів». Наприклад, коли я бачу затятість захисників податкової поліції, яку перед самим Новим роком випадково, але дуже доречно ліквідувала Верховна Рада, я припускаю, що нам ще довго не бачити високих місць в світових рейтингах Doing Business. Коли я читаю про закриття «Відкритого митного простору» в Одесі – єдиного підрозділу на митниці, укомплектованого новими, спеціально навченими працівниками, я підозрюю, що «лікувати» тотально корумповані державні органи ніхто не збирався і не збирається. Нарешті, коли я спостерігаю блокаду залізничних шляхів на Донбасі та істерику можновладців, які до цього часу не потурбувалися позбутися вугільної залежності від «окремих районів», мені спадає на думку лише одне: ми дуже довго платитимемо за те, що вже три роки дозволяємо владі безкарно імітувати реформи.

Тому що головним маркером справжніх, а не бутафорських, реформ є те, як почувається при цьому система. Якщо «людям системи» комфортно - значить, це не реформи. І навпаки, коли Верховну раду пікетуватимуть старі кадри – прокурори, міліціонери, митники, фіскали; коли чиновницьку «гвардію» почне корчити, як вампіра від часнику – ну, це означатиме, що реформи, напевно, таки почалися.

Вірю, що рано чи пізно так і буде. Не треба тільки слухати мавп із дротиками. Навіть шоколадними.