Із 14 березня в обраних кінотеатрах можна подивитися мелодраму «І все ж Лоранс» (2012). Стрічка вийшла напередодні ювілею її режисера Ксав’є Долана, який 20 березня відзначатиме 35-річчя.
Ксав'є Долан – унікум. Він зняв свій перший повнометражний фільм у 20 років і відразу змусив заговорити про себе. Вже перший його фільм «Я вбив свою матір» отримав приз Каннського фестивалю та був висунутий Канадою на здобуття «Оскара».
«І все ж Лоранс»
Тепер вундеркінд виріс. Вісім фільмів, призи Каннського та інших фестивалів. Цього року Долан очолить журі програми «Особливого погляду» у Каннах.
Світова прем’єра картини «І все ж Лоранс» відбулась також у Каннах, і саме в «Особливому погляді», де отримала Queer Palm та приз за найкращу жіночу роль.
Головний герой Лоранс – учитель старшої школи та письменник, який шалено закоханий у свою дівчину Фред. Їхнє радісне життя перевертається з ніг на голову, коли Лоранс зізнається про свою транссексуальність й намір жити як жінка. Фред обіцяє підтримувати партнера під час його переходу, але новий спосіб життя пари суперечить поглядам друзів, родини та суспільства в цілому.
З нагоди виходу у повторний прокат його третього фільму «І все ж Лоран» нагадаємо уривки з його розмов з журналістами у Каннах.
Ксав'є Долан (фото Катерина Сліпченко)
***
«Я можу дивитися “Титанік” незліченну кількість разів. Я знаю цей фільм напам'ять. Для мене це навіть не фільм – це словник, керівництво по життю. Мені також дуже подобається картина “До побачення, діти” Клода Соте, “Крижане серце”».
***
«Я не орієнтуюся на авторитети. За винятком мого першого фільму. Мені захотілося віддати належне Вонгу Карваю. Фільм був знятий у трохи наївній, майже плагіаторській манері. Але це був єдиний раз. Ніколи згодом я більше не робив нічого подібного, так як у мене не було часу дивитися фільми і наганяти втрачене. Період мого життя, коли я мав можливість дивитися фільми, був дуже коротким».
***
«Мої справжні джерела натхнення – це фотоальбоми, картини, вірші... Інші види мистецтв надихають мене більше, ніж кіно. Кіно вплаває безпосередньо, тоді як фотографія, скульптура, література і поезія надихають мене. Натхнення – це як шепіт, як секрет, який шепочуть на вухо один одному в оточенні величезного натовпу. Коли цей секрет досягає вух останньої людини, він абсолютно спотворений. Ось це і є, на мій погляд, натхнення. Це як дивитися на фотографію, яка скеровує твою уяву зовсім в інший бік».
***
«Я не вмію знімати на замовлення. Я не ставлю собі умови випускати по фільму на рік. І до речі, так було не завжди. Після картини «Уявне кохання», я півтора року знімав “І все ж Лоранс”. Я чекаю. Моє основне заняття в житті – знімати фільми. Це моя пристрасть. Я хотів було повернутися до навчання, але треба було займатися розкручуванням фільму “Матуся”. Я хотів навчитися цьому. У мене немає спеціальної освіти, я самоук. Я хотів би розширити свої пізнання в культурі. У мене в житті не буває моментів, коли я б не знімав фільм або не замислювався над фільмом. Для мене це завжди було природним, навіть якщо раніше я не віддавав собі уцьому звіту».
***
«Коли я пишу сценарій, я завжди думаю про когось. Ще краще, коли ти особисто знаєш людину і можеш написати роль спеціально для неї. Коли я говорю “спеціально”, я маю на увазі роль, абсолютно протилежну натурі цієї людини, образ, який повинен вивести її зі звичної зони комфорту. Це виклик і для режисера, і для актора».
***
«Я свідомо оціню фільм серцем. Важливі не мій стиль, мої рефлекси, мої прагнення, мої бажання, а персонажа, історії, фільму. У цьому полягає інтелектуальна робота над фільмом на знімальному майданчику. У цьому процесі є математична, раціональна складова. Фільм готують, його обмірковують. Але крім цього, на знімальному майданчику завжди настає момент, коли треба діяти інстинктивно. Це і є коефіцієнт мистецтва, мала частина справжньої творчості. Ще Марсель Дюшан написав про це у своєму маніфесті. Мистецтво – це незначний відсоток того, що художник робить несвідомо. Поки є хоч трохи цієї непередбачуваності, спонтанності – буде і мистецтво, буде кінематограф».
Ми використовуємо