В десятку
Спорт

В десятку

Олімпійська чемпіонка Олена Костевич про те, як досягнути всього і навіть більше

11 червня 2015 532 0
фото ZAXID.NET
Олена Костевич

Їй всього 30, а кількість здобутих титулів і нагород просто вражає. У спорті олімпійська чемпіонка зі стрільби Олена Костевич зуміла завоювати усі нагороди, про які мріє кожен спортсмен. Більше того, дівчина встигла здобути дві вищі освіти, отримати звання лейтенанта СБУ і при цьому не втратити мотивацію продовжувати боротись далі.

Секрет успіху Олени Костевич старий як світ – знайди себе і ніколи не зупиняйся на досягнутому. Навіть якщо це такий екзотичний для українського вболівальника вид спорту, як стрільба, а ти мила і тендітна дівчинка, однак стріляєш влучніше, ніж більшість військових.

З одного боку – це дуже проста історія, яка не вражає пересічного читача драматичними віражами і неймовірними поворотами. З іншого – це історія справжнього успіху, коли impossible is nothing, а попереду ще багато нових вершин. Як це вдалося олімпійській чемпіонці Олені Костевич – дізнавався ZAXID.NET.

Про мотивацію та колекцію нагород

Важко повірити, але наступного року Олена Костевич відзначатиме 20-річчя з того дня, як вперше взяла до рук спортивний пістолет. Сталося це у четвертому класі. Якось мама запропонувала Оленці піти постріляти в тир. Несподівано для себе дівчинка захопилась, паралельно продовжуючи займатись тенісом. Коли ж зрозуміла, що не встигає, віддала перевагу стрільбі. І, очевидно, не прогадала.

Ми зустрічаємось із олімпійською чемпіонкою Оленою Костевич у тирі на львівському СКА. Спортсменка знімає навушники, вітається і просить почекати кілька хвилин – вона мусить завершити тренування.

Олена знову одягає навушники, повільно заряджає пістолет. Її рухи нагадують грацію кішки перед стрибком. Прицілюється. Від гучності вистрілів закриваємо вуха і вдивляємося в мішені. Олена повільно опускає пістолет і вивчає розграфлений колами екран. Поцілила? В десятку? Міміка чемпіонки не говорить абсолютно нічого. Вона не зауважує ані нас, ані інших стрільців, ані спалахів фотоапарата. Перезаряджає пістолет, прицілюється, методично вистрілює нову обойму - ця виважена граційність і абсолютна відстороненість заворожує.

«Багатьох цікавить, як мені вдається зберігати мотивацію. Стільки років у спорті, стільки нагород, - говорить після тренування Олена Костевич. - Насправді, мотивація є завжди, адже це моя робота. Так, спочатку це було хобі, а зараз це справжня робота, тому й працюю для того, аби досягати ще більше успіхів.

В одинадцять років я прийшла до свого тренера - Ігоря Борисовича Чередінова. І так виходило, що тренера бачила частіше, аніж своїх батьків. Знаємо один одного дуже добре, і тренер мені як другий тато. Я тішуся, що нам вдалося знайти баланс, щоб зауваження під час тренувань не переростали в особисті образи.

До недавнього часу до моєї колекції не вистачало хіба золота з чемпіонату Європи, яке я здобула тільки в березні цього року. До цього встигла завоювати медалі і на Олімпійських іграх, і на світових першостях, а от підкорити європейський п’єдестал не вдавалося».

Тихий спокійний голос спортсменки різко дисонує з гучними вистрілами поруч. У житті Олена Костевич виявляється такою ж, як у спорті – виваженою, зібраною, тільки усміхається набагато частіше, аніж під час тренувань чи виступів.

«Пересічні українці мало знають про стрільбу, - продовжує чемпіонка. - Це спорт для тих, хто любить стріляти, хто цим захоплюється. Стрільці знають, наскільки це важко. От до прикладу пістолет важить від одного до півтори кілограма, а за одне тренування доводиться зробити 100-200 підйомів однією рукою. Також для усіх спортсменів потрібно бути у відмінній фізичній формі – басейн, тренажерний зал, біг.

В інших країнах стрільба – досить розвинений вид спорту, а в нас хіба футбол і бокс користуються популярністю. Мені здається проблема в тому, що нема зацікавленої аудиторії. Міжнародна федерація робить усе для того, аби змагання зі стрільби стали більш видовищними. Уявіть, хтось перемикає канали і треба зробити так, аби це зацікавило глядача, аби йому не захотілось більше натискати на кнопку пульта. Зараз у нас трохи змінилися правила після Олімпійських ігор в Лондоні, і хоча спортсменам це не дуже подобається, бо доводиться звикати до нового, але глядачам повинно стати цікавіше».

Першу медаль Олімпійських Ігор Олена Костевич здобула у 2004 році. Тоді на Олімпіаді в Афінах 19-річна спортсменка взяла золото. Після того були ще дві бронзи під час Ігор-2012 у Лондоні, а також медалі чемпіонату світу та Європи.

«Після Олімпіади десь місяць-два, до півроку, ще впізнають. Потім менше показують по телевізору, менше пишуть про переможців, от і потроху про них забувають. У рідному місті, в Чернігові, мене добре знають, але я так рідко буваю в якихось публічних місцях, що від надмірної уваги вболівальників не страждаю. У справжнього спортсмена на це немає часу – збори, змагання, тим більше, коли такий напружений сезон».

«Політика – це табу»

Олена Костевич народилася у Хабаровську, Росія, але виросла у Чернігові. Мама чемпіонки – кандидат економічних наук, тато – інженер.

«У мене є квартира в Києві, тому в столицю приїжджаю час від часу. Хоча більше через те, що там відбувається багато спортивних заходів. Однак моє рідне місто – Чернігів. Це древнє місто, яке має понад 1300 років. У Чернігові є на що подивитись – і церкви, і печери, і курган. А ще у нас неймовірна природа – місця навколо вражають мальовничістю. Також недавно реконструювали гетьманську столицю Батурин, яку також варто обов’язково побачити, якщо коли-небудь завітаєте до нас.

У Чернігові спокійні люди, розмірений рух життя. Я виросла у цьому місті і звикла до такого ритму. Коли ж хочеться динаміки та активного життя, то їду до Києва».

Про завершення кар’єри чемпіонка наразі не думає, адже змагається у такому виді спорту, де можна виступати дуже довго.

«У нас навіть є рекордсменка – 64-річна жінка, яка стала срібним призером Олімпійських ігор. У стрільбі вікової планки, як у гімнастів чи футболістів, – нема. Головне, аби було бажання продовжувати боротись далі, бо цим спортом можна займатись все життя.

Багато наших спортсменів продовжують кар’єру у війську або спецслужбах. Зокрема, у мене також є звання лейтенанта СБУ. Стрільці виступають за певні спортивні команди, з якими ми їздимо на змагання і представляємо певні військові або силові формування. У майбутньому, можливо, продовжу кар’єру в СБУ. Чому б ні? Це один із варіантів продовжити кар’єру після спорту.

Скільки років я виступаю, ніколи не відчувала жодної дискримінації. Це спорт і тут нема поняття, – чоловіча чи жіноча справа».

Під час розмови згадуємо, що, мовляв, такі часи, війна, і політика часто переплітається із спортом. Навіть у таких курйозних випадках, як з Оленою Підгрушною, коли російські ЗМІ оголосили, що олімпійська чемпіонка світу з біатлону поїхала працювати снайпером у зону АТО.

«В АТО мене, як Олену Підгрушну, ніхто не відправляв (сміється). Хоча думаю, російські ЗМІ зробили піар українській біатлоністці, адже в таке повірити важко. Що ж стосується війни, то не вважаю, що варто спортсменів вищого класу залучати до військових дій або ж до підготовки солдатів. Адже спортивна зброя суттєво відрізняється від військової. Кожна людина, яка хоча б раз мала із цим справу, це розуміє.

Я виросла і живу в Україні, звісно, мені болить все те, що з нами відбувається. Для мене останній рік був дуже важкий – від Майдану до війни на сході. На кожному змаганні усі розпитують про Україну. Особливо, у перші місяці до мене постійно підходили і питали, як там у нас. Росіяни спочатку не відчували наслідків цього конфлікту, але коли вдарила економічна криза, то відчули це й на собі теж.

Не люблю політику змішувати зі спортом, адже впродовж багатьох років на змаганнях перетинаємося і спілкуємося як зі спортсменами із Росії, так і з інших країн. Зараз ми вирішили, що політика – це табу. Оминаємо політичні теми, аби не виникало конфліктів».

«Не має часу, дат і свят. Це життя спортсмена»

 «Здається, що до тридцяти років багато встигла – здобула дві вищі освіти, досягнула усього можливого у спорті, - дивиться кудись в бік і ніби щось пригадує спортсменка. - Зараз оглядаюся і розумію – ще від школи мені дуже допомагав спорт. Завжди. І якщо фізкультурна вища освіта далася легко, то з економічною було трохи важче, однак я справилася.

Мій день розписаний по хвилинах. Насправді. Кожен день чітко спланований. Не можу сказати, що в мене є вихідні, субота і неділя, як у всіх. Я можу на вихідних тренуватись, а відпочивати, до прикладу, у вівторок. Або ж на змаганнях доводиться стріляти, коли в Україні – третя година ночі. Не має часу, дат і свят. Це життя спортсмена.

Книжки, фільми, телевізор – це є, але все у розпорядку дня. Знаходжу на власне дозвілля час між тренуваннями і змаганнями. Коли була молодшою, то на це часу взагалі не було – більше тренувалась, більше часу проводила в тирі. Зараз я вже досвідчена, тому можу приділити трохи часу і своєму дозвіллю. Аж не віриться – наступного року буде двадцять років, як я займаюсь стрільбою».

Розмова з чемпіонкою добігає кінця. За кілька хвилин Олена продовжить тренування, а ввечері поїзд – збір у Львові завершився.

«Я – перфекціоністка й максималістка. У всьому. Завжди прагну більшого. У двадцять років, звісно, максималізм аж пре, але з роками все змінюється. Ось мені тридцять – і я вже більш реально дивлюся на речі, більш стримано.

У нашому спорті імпульсивні люди не затримуються. Тут потрібне терпіння і високий рівень концентрації та витривалості. Тому стрільба підходить мені на всі 100%.

Я не люблю хвалитись своїми спортивними досягненнями. Рідко комусь при першій зустрічі розповідаю, хто я. Ну хіба, якщо запитають. Справа в тому, що дивлячись на стрільців, не скажеш, яким вони спортом займаються. Тому деколи дивую нових знайомих своїми титулами. Але знову ж таки, якщо самі спитають».

Вже на майже на прощання відзначаю, що недавно спортсменка кардинально змінила колір волосся.

«Кожній дівчині хочеться мінятися (усміхається). Люблю експериментувати з волоссям. Була дуже темною, а тепер стала майже блондинкою. Те ж саме з одягом – постійно ходити у спортивному набридає, тому тільки закінчуються змагання або збори, повністю змінюю стиль – із задоволенням одягаю сукні і туфлі.

Спортсмени живуть від Олімпіади до Олімпіади, тому й життя, навіть особисте, підпорядковується цьому циклу. Найближчим часом, можливо, я нарешті зміню свій сімейний статус. Весілля плануємо вже багато років, однак все переносимо і переносимо. Діти? Це вже точно після Олімпіади», - усміхається на прощання Олена Костевич і зникає за масивними дверима тиру.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук