Великий розпродаж

Основною метою діяльності ЛОАІ ВОІ СОІУ є задоволення та захист законних соціальних, економічних, вікових та інших спільних інтересів своїх членів відповідно до Конституції України і Конвенції ООН «Про права інвалідів».

З сайту Львівської обласної асоціації інвалідів

Львівська обласна асоціація інвалідів – організація, яка має працювати на користь людям з особливими потребами. Натомість видається, що її керівники упродовж багатьох років вчиняли дії, які шкодили інтересам простих членів.

Допомога людям з особливими потребами – що може бути шляхетнішим за таку діяльність? Про те, що люди, які взяли на себе цей святий обов’язок, можуть збагачуватись за рахунок своїх підопічних, навіть думати не хочеться. Хто б у побожній Галичині насмілився на таке? Якби про зловживання у середині організації не заговорили самі ж інваліди, я б ніколи не зацікавився цією темою.

У 2011 році я бачив на телеканалі ZIK сюжет про підприємство «Опір». За твердженням директора підприємства Сергія Франчука, керівництво асоціації бажало продати приміщення фірми за заниженою ціною, а різницю покласти в свої кишені. Тема зацікавила, але в цьому ж сюжеті був коментар голови асоціації Леонід Тарасенко, який запевнив, що нічого продавати не збирається. «Нє, то нє», - подумав я і копати не став.

Пройшло три роки і я знову побачив на ZIKу новину, яка стосувалася приміщень підприємства «Опір». У новині знову йшлося про спроби продати приміщення підприємства під будівництво.

Йшлося також про те, що прибуткове підприємство «Опір», мало не довели до повного банкрутства, а більшість працівників, серед яких були і інваліди, звільнили. Тут же ж була наступна інформація: «У період з 2003 по 2009 роки Львівською обласною асоціацією інвалідів було ініційовано продаж понад десяти об’єктів нерухомості, які були надані їй державою безкоштовно. У деяких з них працювали підприємства, знищені за такою ж схемою».

Більше 10 об’єктів нерухомості! Це вже цікаво. «Варто перевірити», – подумав я, і звернувся до глобальної мережі.

Небачена щедрість

Роками в мене склалося таке враження, що інваліди в нашій країні постійно залишаються упослідженими. Держава, та міська влада не приділяє їм достатньої уваги, не зважає на їх соціальний захист та фінансові потреби.

Проте, риючись у Інтернеті, я досить швидко знайшов документ, який заставив мене змінити свою думку. Це рішення № 668 від 21.11.97 «Про передачу у безоплатне користування нежитлових приміщень підприємствам Львівської обласної асоціації інвалідів». У рішенні був список – 16 будівель та приміщень. У 1999 році цей список було розширено до 22 об’єктів нерухомості (рішення №715). Небачена щедрість пана Куйбіди. І це тільки у Львові. По області асоціація також володіла великою кількістю приміщень, майнових комплексів та баз відпочинку.

На такій матеріальній базі можна ох як розвернутись. Десятки виробничих підприємств відкрити, сотні інвалідів на роботу влаштувати!

Що ж робиться в отриманих асоціацією приміщеннях зараз? Я озброївся фотоапаратом та відправився на обхід...

Днем з вогнем

Виявляється, що у вищезгаданих приміщеннях інвалідів днем з вогнем не знайдеш. Деяких приміщень, як наприклад, по вулиці Русових 3, взагалі вже немає.

На місці підприємства на якому працюючі інваліди виготовляли текстильну продукцію виявився багатоповерховий дім!

На приватизацію будівля по вул. Русових 3 була виставлена згідно ухвали №3057 міської ради. Підписано секретарем ради Зиновієм Сіриком.

Вдалося розшукати і кілька судових рішень. Виробничо-торговельна фірма “Галантерея” та фірма «РБМ», на яких, власне і працювали інваліди, у цих судах виступали лише третіми особами! Суть судових позовів у наступному: міська рада протестує проти приватизації об’єкту, намагається залишити його у комунальній власності. Приватний підприємець, який, якимось чином приватизував ці приміщення, намагається закріпити їх за собою. Суди продовжувались до 2013 року. За цей час, на місці спірного приміщення будувався багатоквартирний будинок. Як таке могло статись, залишається загадкою!

Залізнична, 12. Нещодавно збудований будинок, у якому знаходяться офіси кількох фірм. Про асоціацію інвалідів тут не чули.

Хвильового, 12. Приміщення в куті багатоповерхівки. Тут знайшлась фірма «РБМ», яка колись була на Русових 3. Фірма дійсно працююча, шиє прекрасні вишиванки, оздоблені бісером!

Вул. Піскова, 9 – багатоквартирний будинок. Знайти у ньому приміщення, яке б належало асоціації інвалідів не вдалося. Мешканці не пригадують, де б воно могло бути.

Піскова, 11 – напівпідвальне приміщення. На дверях вивіска «Виробничо-торгівельна фірма «ТЕКС-1» Приміщення закрите.

На вікні оголошення: «Продається нежитлове приміщення 30 кв.м».

Дзвоню по вказаному телефону. Мені повідомляють, що приміщення продають інші люди, але панянка «на дроті» каже, що запише мої запитання, задзвонить, до тих, хто продає, а потім набере до мене та передасть їх відповідь. Я дивуюсь, чому все так складно, чому я не можу подзвонити напряму. Це що, якась схема така, шахрайська?

Напевне я говорю переконливо, оскільки жіночка, після деяких коливань, дає мені номер справжніх продавців. Дзвоню, питаюсь Тетяну Василівну:

- Скільки коштує квадратний метр вашого приміщення?

- Ми хочемо 20 000 доларів.

- Це приміщення колись належало підприємству з асоціації інвалідів?

- Так, воно нам належало.

- А ви працюєте у асоціації?

- Так.

- А чому ви займаєтесь продажем, якщо приміщення вже не ваше?

Жінка не може пояснити чому.

Піскова, 14 – старий австрійський будинок. В будинку повним ходом йдуть ремонти. Майстри не знають кому належить будинок, але кажуть, що майже всі квартири у ньому недавно були розпродані.

Спускаюсь на Некрасова 10. Несподівано для себе знаходжу тут директора фірми «ТЕКс-1».

Виявляється, майже все приміщення тут здається під бар та магазин. За фірмою «ТЕКс-1» маленька кімнатка, де стоїть ксерокс.

- В нас на роботі є один інвалід, - каже пані, яка представилась директором, - прибиральниця. Більше в нас тут посад немає.

- А приміщення на Пісковій? Там же працювали інваліди?

- Працювали, але це вже не наше, там інші власники.

Зелена, 44 – Стоїть новий будинок.

Патона, 2/4 – приватна фірма. Нещодавно зроблений ремонт. Нові двері, жалюзі. Двері ніхто не відкриває. Мешканці будинку пам’ятають, що тут було підприємство, на якому працювали інваліди, потім був комп’ютерний клуб, тепер приїжджають якісь бізнесмени.

Чупринки, 96 – Особняк у престижному Франківському районі, неподалік від головного офісу асоціації. Будинок стоїть порожній, вікна відкриті.

В інтернеті знайшов оголошення: «Продаж заставного майна. Не житлове приміщення за адресою: м.Львів, вул.Чупринки, 96. Ціна: 7 759 257,52 грн (торг).

Пізніше з’ясовую, що 29.06.2006 до міськради звернулося ТзОВ “ЗАХІДПЕТ“, яке просило дозволити йому виготовити технічну документацію для переоформлення права користування земельною ділянкою за цією адресою.

Ухвала містить такий пункт: «Вилучити за згодою з користування колективного підприємства виробничо-торговельної фірми “Львів“ земельну ділянку площею 0,0795 га на вул.Генерала Чупринки, 96». ВТФ «Львів» - фірма асоціації інвалідів.

Квітнева, 12 – особняк. На цей раз цілком доглянутий. Приватна власність.

Схожа ситуація по більшості інших адрес, виділених містом асоціації. Приміщення продані, закриті. Працюють лише поодинокі підприємства.

Як бачите, у багатьох випадках на місці фірм, організованих Львівською обласною асоціацією інвалідів виросли новобудови, отже заяви працівників підприємства «Опір» не безпідставні.

Може Зінка взяла

Згадалася фраза Шарікова, з твору Михайла Булгакова - «Собаче серце». Професор запитується в Шарікова чому він гроші вкрав, а той відповідає: «Не брав, може Зінка взяла?». Зараз ви зрозумієте, чому мені згадався саме цей уривок.

Для того, щоб з’ясувати, що сталося з приміщеннями, у яких могла розгорнути діяльність асоціація інвалідів, я пішов до її голови - Леоніда Тарасенка.

Пан Леонід був дуже зайнятий, бо готувався до з’їзду організації, який мали проводити у Трускавці. Я дуже просив мене прийняти і розмова відбулася. Щоправда, був цей діалог дуже коротким. Я називав адресу приміщення, а пан Тарасенко казав, що до продажу даного приміщення організація не має жодного стосунку, оскільки це комунальна власність. Він лише визнав продаж приміщення на вулиці Медова печера, але відмовився називати суму, за яку воно було продано, та не зміг пояснити, куди саме пішли кошти, оскільки, знову ж таки, не мав часу.

Номінально пан Тарасенко правий: всі приміщення – комунальна власність. Надані вони були асоціації лише у користування.

Але тут виникає ряд запитань. Чому продажем приміщення по вул. Пісковій, 11 займається працівник асоціації? Чому працівники «Опору» заявляють, що асоціація тисне на них, і збирається віддати територію підприємства під будівництво?

І, в решті решт, якщо хтось систематично, упродовж багатьох років шкодить асоціації, відбираючи в неї приміщення, то чому пан Тарасенко мовчить? Закриваються підприємства, де працювали інваліди, зникають приміщення, де вони могли б працювати. Треба бити на сполох! Зібрати прес-конференцію і заявити: «Інвалідів грабують!!!»

Таємниця проданих будівель

Загадка проданих будівель так би і залишилась нерозгаданою, якби я не знайшов одного старенького інваліда, який колись мав доступ до документів асоціації. Він погодився розкрити мені схему, за якою приміщення продавались, а різниця між заниженою і справжньою ціною лягала у кишені людей, які мали стосунок до керівництва асоціації.

Розпишу схему по пунктах.

1. Асоціація просить міську раду надати їй приміщення для виробничих потреб, у безоплатне користування.

2. Асоціація інвалідів створює фірму, яка має працювати на благо асоціації, скажімо, виробниче об’єднання «Сонечко». Це виробниче об’єднання, спираючись на рішення міськради, про виділення асоціації приміщення, заключає з міськрадою договір оренди. Вона не має права продати приміщення, чи здати його у субаренду.

3. Видається постанова Президії Львівської обласної асоціації інвалідів у якій йдеться, до прикладу про таке: «З метою трудової реабілітації інвалідів, підвищення комп’ютерної грамотності та конкурентноспроможності, бал-бал-бла, постановляє: запровадити програму розроблену директором ВО «Хмаринка», та здійснити її реалізацію у приміщенні, наданому ВО «Сонечко» у безоплатне користування»

4. Далі асоціація направляє лист «Начальнику управління ресурсів львівського міськвиконкому», у якому просить: «з метою виконання програми розробленої ВО «Хмаринка» просимо вас провести внутрішнє переміщення, виділене містом і орендоване ВО «Сонечко» між підприємствами асоціації – «Сонечком» і «Хмаринкою». Це хитре формулювання розшифровується наступним чином: у приміщеннях ВО «Сонечко», з’являється підприємство «Хмаринка». Нове підприємство вже немає у договорі прописаної заборони на передачу в суборенду, чи відчуження. Міська рада не має підстав відмовляти, оскільки обидва підприємства належать асоціації.

5. Далі асоціація звертається до начальника управління комунального майна ЛМР з проханням: «Просимо вашого дозволу надати в суборенду підприємству «Хмаринка» приміщення, для реалізації програми реабілітації інвалідів… Підприємство «Сонечко» не заперечує проти передачі». Програма реабілітації інвалідів! Хто ж відмовить у такому проханні? Між орендарем і суборендарем складається договір у якому прописується можливість суборендаря проводити перебудови в перепланування. Також у договорі написано, що суборендар буде мати перевагу, якщо забажає продовжити оренду після закінчення дії її основного терміну. Проходить час, термін основної оренди закінчується. ВО «Сонечко» не висловлює бажань продовжити термін оренди, а підприємство «Хмаринка» бажає.

Міська рада не має причин не задовольняти це прохання, але тут з’являється один нюанс… На відміну від ВО «Сонечко», яке не може приватизувати це приміщення підприємству «Хмаринці» нічого не заважає це зробити – бо ж нема жодного документу, який би забороняв це.

1. «Хмаринка» звертається до ЛМР з проханням приватизувати приміщення. Міська рада погоджується. Оскільки приватизовує фірма яка має стосунок до асоціації інвалідів, і яка виконує програму по реабілітації інвалідів, ціна приватизації мінімальна! Якщо б комунальники відмовили, асоціація мала б всі підстави подати до суду. Всі документи схеми оформлені грамотно, і суд мусів би стати на сторону позивача. Та і хто посміє заперечити, маючи загрозу заробити славу гонителя інвалідів?

2. Одночасно з зверненням фірми «Хмаринка», асоціація починає шукати на ці приміщення покупця…

Отже, по документах все законно. Не підкопаєшся. Схему можна ще вдосконалити. Суборендар, після закінчення основного терміну, бере приміщення в оренду. Передає його у суборенду підприємству, яке не має до асоціації жодного стосунку, і вже це підприємство приватизовує приміщення.

Отже пан Тарасенко був правий, коли казав, що асоціація не має стосунку до продажу цих об’єктів. Він лише не згадав про один нюанс, а саме, для приватизації потрібна згода основного орендаря, тобто підприємства асоціації.

Якщо б такої згоди не було, продати всі ці приміщення було б неможливо! Отже, тут, якщо це не пряма зацікавленість, то, однозначно неймовірна некомпетентність керівництва асоціації, яка, давши згоду на приватизацію, діяла всупереч інтересів своїх членів. Ви вірите в таку систематичну некомпетентність? Я – ні.

Підприємство, яке знищили

Настав час розібратись, що ж там відбулося на торгівельній фірмі «Опір». Я зв’язався з двома інвалідами, працівниками цієї фірми.

Вдалося з’ясувати, що на даний час підприємство занепадає, майже всіх робітників звільнили. За заборгованість відключено воду, десятки разів відключали світло. Узимку цього року не було електрики впродовж цілого місяця!.

- На місці нашої фірми збираються будувати будинок. Вже проект є. Приходили будівельники, брали проби грунту. А фірму доводять до банкрутства штучно! Ми великі прибутки отримували, весь час виробництво розширювали, – розповів Володимир Мартин. - Після звільнення у 2012 році колишнього директора, Франчука - зовсім погано стало, він через це все інсульт отримав і помер. Я на лікарняному був, вийшов і тепер рік свої гроші отримати не можу.

- Сергія Франчука правління асоціації довело до смерті! Він так за це підприємство переживав, стільки праці в нього вклав. За такою схемою багато підприємств закрили. Чим мені допомогла асоціація? Жодної допомоги, жодної путівки. Не допомагають, так хоч би не заважали! – хвилюється Леонід Дякук.

Я зустрівся з сином покійного Сергія Франчука – Олексієм.

- Я вважаю, що батька просто вбили, - розповідає Олексій Франчук. – це їхні дії довели батька до двох інсультів, однак асоціація свідомо продовжувала на нього тиснути через ці приміщення на Голубовича 34, де розташоване підприємство.

Знайшлися в Олексія і документи, а саме, видане асоціацією розпорядження про продаж приміщень, де знаходиться фірма «Опір». В документах чорним по білому написано, на цій території буде будуватись будинок. Ціна, за яку збирались продати комплекс на Голубовича, 34, площею 1114,6 квадратних метрів – 281 748 грн.

А от і довідка з БТІ, на якій вказана справжня вартість – 1 252 495 грн.

Виходить, бувають випадки, коли підприємства асоціації не погоджуються з її рішеннями, і тоді в цього підприємства починаються неприємності – звільнення, суди.

Від Олексія Франчука я отримав список приміщень, проданих, як він вважає, обласною асоціацією інвалідів по занижених цінах, з метою отримання "відкату".

Список я переробив у таблицю. У цьому списку є і приміщення, які я відвідав.

Перелік приміщень, продаж яких ініційовано Львівською обласною асоціацією інвалідів за період з 1999 по 2009 роки

Щоб впевнитись, що дані у таблиці не вигадані, я перевірив кілька адрес з неї.

Вул. Айвазовського, 10 – з слів мешканців будинку, приміщення продане. Вже поставлені пластикові вікна. Схоже, що нові власники збираються робити всередині ремонт. Хто придбав приміщення – наразі дізнатись не вдалося.

Вул. Городоцька, 141 – мешканці сусідніх будинків не впевнені, але кажуть, що колись давно підприємство інвалідів було у квартирі, на місці якої тепер приміщення піцерії.

По деяких об’єктах в області покійний пан Франчук мав документи. Щодо майнового комплексу «Судова вишня» Сергій Франчук звертався у прокуратуру Львівської області і отримав відповідь, що питання продажі по занижених цінах не є у компетенції прокуратури, оскільки об’єкт не перебував у власності міської ради Судової Вишні, а був власністю асоціації інвалідів, яка і проводила відчуження.

Своїм листом прокуратура підтвердила факт продажу. Цікаво, хто саме з членів асоціації отримав з цього зиск і який?

Така ж фінансова операція відбулась і у СМТ «Гірник», біля Червонограду.

Я дізнався про ще одне приміщення в Червонограді, по вул. Молодіжній, 2. Виявляється, тодішній голова Чевоноградської міської спілки інвалідів вже намагався продати його і отримав за це термін – 4 роки.

Для того, щоб дізнатись, що відбувається на Молодіжній зараз я поїхав до Червонограду. У приміщенні я знайшов лише сторожа, який сказав, що воно більше не належить асоціації. Тут збирається розміститись якась фірма, по виготовленню меблів.

Місцеві жителі пам’ятають, що колись тут була фірма, на якій працювали інваліди. Цілком успішна фірма.

Асоціація створювалась для того, щоб допомагати всім інвалідам Львівщини, якщо ж аналізувати інформацію, яку мені вдалося зібрати, зиск від її існування мають лише обрані. Громада міста у збитках, прості члени асоціації не відчувають користі від її діяльності. Який же сенс у існуванні такої організації?