33 дні мандрів позаду. Учасники веломарафону «Бачу! Можу! Допоможу!» повернулись до рідних домівок. Більш, ніж місяць зрячі спортсмени, а також люди з вадами зору, надихались просторами України.
4 липня кілька десятків ентузіастів вирушили зі Львова назустріч чарівним місцям України. Хтось побачити очима, а хтось – торкнутися серцем. Збирались здолати на велотандемах дві з половиною тисячі кілометрів, однак проїхали значно більше. Адже часто відхилялись від запланованого маршруту.
«Зокрема, біля села Іллінці ми заїхали на місце падіння метеориту. Як сказали нам місцеві мешканці, тисячі-тисячі років тому там впав метеорит. І вони займаються облаштуванням простору, відповідно, облаштували місце, щоб велосипедисти туди їхали. Як виявилось, дорога там була дуже жахлива», – розповів координатор велопробігу Вікторія Лучка.
Двоє учасників – Іван та Світлана – навіть встигли побратися під час марафону. Тож можуть похвалитись незвичайною весільною подорожжю.
«Сподобалось в Києві тим, що була можливість проїхатись містом, головними вулицями. Сподобалось, як нас зустрічали у Вінниці. Нам звільнили половину дороги, щоб ми не хвилювалися і спокійно їхали», – зазначив учасник велопробігу Іван Стрельцов.
Кожен велосипедист провів на «залізному коні» 10-12 днів. Їхали у середньому зі швидкістю 20-30 км за годину. Тепер вони добре знають сюрпризи українських доріг.
«Наприклад, зі Львова до Києва – євродорога. І там майже не було труднощів, там рівно, гладенько. І дуже швидко їхали. А, наприклад, під Каневом, у Вінницькій області, Хмельницькій були пагорби такі серйозні», – розповіла учасниця велопробігу Світлана Стрельцова.
Вояжери кажуть: подорож дозволила здійснити їхні маленькі мрії. Під час неї набрались вражень і знайшли нових друзів.
«Саме основне,що ми дружні, одне одного підтримуємо. І завжди готові допомогти», – додав учасник велопробігу Микола Микитюк.
Організатори сподіваються провести ще одну схожу акцію, та вже масштабнішу.
Ми використовуємо