Вимагати від української влади «за будь-яку ціну обміняти Савченко» – в корені неправильно

Майже два роки тому російські спецслужби провели операцію подібну до викрадення Надії Савченко. На території естонського митного переходу Luhamaa вони заглушили весь радіозвязок і викрали офіцера контррозвідки прикордонної служби Естона Кохвера (Eston Kohver), який боровся з контрабандою.

Як це прийнято в Мордорі, саме його звинуватили у порушенні російського кордону, хоча пізніші розслідування показали масу слідів яку залишили росіяни. Інцидент відбувся в день відкриття саміту НАТО в Уельсі, день після візиту до до Таллінна прехидента США Барака Обами, який пообіцяв підтримку у створенні нової бази ВМФ для сил НАТО. За два дні Естона показали по московському телебаченню, звинувачували у веденні розвідувальної діяльності і незаконному перетині кордону та на закритому процесі засудили до 15 років ув’язнення. 

Естонія - щоб ніхто не забув - країна ЄС, країна НАТО. Переговори про його звільнення тривали 13 місяців, і врешті Естона обміняли на Алєксєя Дрессена - співробітника МВС Естонії, який працював на російську розвідку, і з лютого 2012 відбував покарання. Деякі російські коментатори у тій справі прямим текстом казали «своих не бросаем» і висловлювали припущення що захоплення Кохвера відбулося саме для дальших торгів щоб витягнути з тюрми свого агента. 

Після викрадення Кохвера, і голосних заяв всіх європейських структур, естонці не розпачаючи, почали методично арештовувати всіх підозрюваних у шпіонажі на користь Росії, через два місяці посадивши двох росіян - Міхаїла Сухошина і Александра Ладура, які мали стосунок до колишнього КГБ і «випадково запливли порибалити».

З огляду на ті події, Україні слід пам’ятати, що ми маємо справу з країною-терористом, для якої брати заручників - абсолютно нормальна річ. В заручники вони беруть не лише фізичних осіб, а й цілі народи і плювати хотіли на думку інших. Сірія і кримські татари - тому чудовий приклад. Ніхто крім наших власних служб безпеки не буде і не зможе протистояти східним браттям. Рахуються вони виключно з інтересами, поняття «цінності» для них має дуже умовне значення. 

Тому, дії українських спецслужб щодо арештів російських агентів в Україні мають вітатися. Чого-чого, а таких кандидатів у нас не бракує. «Іван не може бути арештованим, бо він воював, а сорок кілограмів вибухівки у багажнику - це доказ його патріотизму» мають бути залишені в минулому. Жоден агент не ходить з посвідченням СВР чи ФСБ і парашут за ним по вулиці не волочиться, а частина може здійснювати роботу і несвідомо. Також, що не менш важливо, - суспільство потребує довіри до інституції яка захищає інтереси держави і тут хочеться почути як СБУ планує позбутися реноме інституції, яка кришує контрабанду і переповнена іноземними агентами. 

Підписні листи до західних політиків «закликаємо вимагати звільнення Савченко» - звичайно необхідна річ, але як показує практика, бити треба по інтересах, тільки тоді гебня розуміє що це про них мова. Вимагати від європейських структур не висловлювати стурбованості, а вводити ембарго на купівлю російських енергоносіїв. Процес непростий, але в тюрмах Мордору зараз перебувають і Сенцов і Кольченко і сотні патріотів.

Вимагати від української влади «за будь-яку ціну обміняти Савченко» - в корені неправильно, це лише ускладнює роботу наших переговорників, фактично посилюючи позицію Росії, яка за одну поступку зі свого боку буде вимагати десять з нашого. 

Відповідно, від українського уряду нам слід вимагати представити календарний план максимально швидкої відмови від закупівлі будь-яких енергоносіїв з Росії чи з російської сировини - на щастя нафти і газу в світі зараз повно. Це непоганий момент відновити внутрішнє виробництво бензину, а не купувати понад 80% потреб ринку за кордоном, тоді коли власні заводи стоять. Заодно поцікавитися у власників заводів як виконуються зобов’язання їх модернізації, взяті під час приватизації. 

Бити треба по інтересах, і розбудовувати свою армію, - це єдине, що ми можемо протиставити східному сусіду.