Виступ України на Олімпіаді-2018: провал чи очікуваний результат

Оцінюючи виступ український спортсменів на зимовій Олімпіаді у південнокорейському Пхьончхані, наперед треба визначити, що можна вважати успіхом? Нагадаємо, країну представляло 33 спортсмени у 9 видах спорту. І одну золоту медаль ми здобули. Зробив це Олександр Абраменко у фристайлі, за що отримає 125 тис. дол. Це дозволило у підсумку закінчити Україні виступи на Олімпіада на 20 місці. Не так вже й погано.

Для прикладу, на Олімпіадах у Солт-Лейк-Сіті у 2002 та Ванкувері у 2010 році Україна взагалі не здобула жодних нагород. При цьому у 2002 році Україна представила найбільшу кількість спортсменів у своїй історії – 68.

На попередній – у Сочі – дві нагороди. І обидві – у біатлоні. Спочатку Віта Семеренко принесла срібну медаль у жіночому спринті, а згодом у жіночій естафеті наша четвірка прийшла першою. Сталося це в дні розстрілів на Майдані 21 лютого. Тож перемога у Росії мала дещо дивний присмак. Тоді нас представляло 43 спортсмени.

Та вернімося до сьогодення. Золота медаль у історичному контексті виступу України на зимових Олімпіадах – не такий вже і поганий результат. Зважаючи, що нас було лише 33 спортсменів. Це все з позитиву. Тепер до негативу.

«Ми не зимова країна, сніг не лежить так довго, як в Норвегії чи Канаді, у нас і в січні буває плюсова температура. Історично склалося, що зимові види спорту не є такими масовими, як літні». Це слова міністра молоді та спорту України Ігоря Жданова. Дивно таке чути при наявності Карпат і можливістю відправити спорсменів на закордонні збори. Та й зимові види спорту – це не лише в снігу і в мороз. І готуються ж спортсмени в інших країнах весь рік.

З таким підходом навряд чи слід чекати підтримки від держави спортсменам, які виступають у олімпійських дисциплінах. І як доказ цього – скандал навколо санкара Андрія Мандзія. Все той же Жданов заявив, що «для уникнення спекуляцій, які, нажаль, доводиться чути від багатьох журналістів та коментаторів зимових Олімпійських ігор - публікую перелік обладнання, інвентарю, екіпіровки, яке було закуплено для наших спортсменів-зимників лише у 2017 році в рамках підготовки до Пхьончхану-2018. В цілому, з урахуванням всіх закупівель – це близько 20 млн. грн». У відповідь він отримав від Андрія Мандзія фото, як санкар змушений сам виготовляти свої сани.

«Це не міф, сани роблю вдома у гаражі, як видно на фото, на них і стартував на Олімпійських іграх. Від Федерації отримав полози – 1200 євро, кронштейни – 290 євро, 2 пари гумок по 30 євро – 60 євро. Торішні сани збирав повністю за свій рахунок», – зазначив Мандзій.

Андрій Мандзій показав, як сам майструє свої сани

Після цього Жданов пообіцяв розібратися з ситуацією. Дочекаємося результатів.

#Зрада є й там, де можна бачити лише #перемога. Мова йде про Олександра Абраменка та його підготовку до змагань. Спортсмен народився у Первомайську, але представляє Миколаїв. І після його «золотого стрибка», фото з якого собі на сторінку поставили у The New York Times, журналісти показали умови, в яких спортсмен мав би тренуватися. Наголос на «мав би», адже умов немає. Тому Абраменко тренується у Білорусі, тому і Алла Цупер, яка теж займається фристайлом, прийняла білоруське громадянство, і навіть виграла золоту медаль для цієї країни у Сочі. А в Пхьончхані була прапороносцем Білорусі на відкритті. На самій Олімпіаді-2018 зайняла 4 місце, виграла ж інша білоруска – Анна Гуськова. Тож не дивно, що складається враження, що українці виграють медалі не завдяки, а всупереч. Так, ніби їх навмисне готовлять до важкого життя, де їм за все треба боротися. Хто не хоче цього робити – переходить під прапор іншої країни. І теж виграє. Як це зробила Олена Савченко для Німеччини. Загалом етнічних українців, які виступали за інші країни, на Олімпіаді виявилося чимало.

Варто також додати й те, що Абраменко, який йшов до золотої медалі чотири Олімпіади, теж міг на цих змаганнях представляти іншу країну. У тому числі і Росію. Де йому могли запропонувати відповідні умови. Чи ту ж Білорусь. Однак він обрав Україну. І не обов’язково через патріотизм. Адже Національний олімпійський комітет після переходу спортсмена у інше громадянство, міг «відправити» його в карантин, де той не зміг би брати участь у офіційних змаганнях два роки. Тож Олімпіаду довелося б пропустити. А чекати ще чотири роки до наступної Олімпіади – це довго, майже вічність. Особливо для спортсменів.

Але не варто все «зганяти» на країну. Є й відверта вина тренерів, які відповідають за підготовку та спортсменів. Цього разу мова йде про жіночі збірну з біатлону – найбільшу надію українського зимового спорту. Будемо відверто, виступ на Олімпіаді – це провал біатлоністок та їх тренерів. Команда підійшла до змагань абсолютно неготовою. Апогеєм цього стали слова Валі Семеренко, що «у нас не команда, а просто ж…». Це коментар під відео-коментарем старшого тренера команди Уроша Вєлєпеца про принцип формування команди на жіночу естафету, яку у 2014 році українки і виграли. У 2018 році Валя Семеренко та Олена Підгрушна, олімпійські чемпіонки, у склад не потрапили.

«Не верьте не одному слову, это просто враньё. Тренер даже собрание не провел и не сообщил почему так кинул меня, не Ира не меркушина не попадала, все гонки хуже меня, так больно и обидно, когда врут тебе в глаза», – написала Валя Семеренко (правопис та мова викладу збережені. Згодом коментарі були видалені).

Емоції Валі Семеренко через пропуск естафети на Олімпіаді

Тоді місце у четвірці довірили Ірині Варвинець та Анастасії Меркушиній. Як підсумок – 11 місце. А під час гонки були і 17-ті. З 18 команд. Тож можна лише здогадатися, який настрій панує у збірній.

Це ще не весь «промах» тренерів. Олена Підгрушна так і не провела на Олімпіаді жодної гонки. Спринт та переслідування вона пропускала, бо відновлювалася після хвороби. А на естафету її так і не поставили. Тож всім, чим відзначилась капітан команди – несла прапор на відкритті Олімпіади. Загалом тренер Урош Велепец не зумів підвести команду до Олімпіади на піку форми. І невідомо, що тепер можна очікувати на етапах Кубка світу з біатлону при такій ситуації у команді.

І щоб закінчити на позитиві – після Олімпіади слід звернути увагу на 19-річного скелетоніста Владислава Гераскевича. Він був першим спортсменом, який представляв Україну на Олімпійських іграх у цьому виді спорту. Та й загалом був наймолодшим українським спортсменом на змаганнях. Тож 12 місце – це лише початок. Він – одна з олімпійських надій України. Хоча чекаємо перемоги від усіх.