Війна та освіта – нові виклики на третьому році повномасштабного вторгнення 

Навчання під час війни — виклик і для дітей, і для освітян. Однак війна в Україні не зупинила освітній процес, хоча і дуже на нього вплинула. Вистояти і зберегти людей — завдання освітнього марафону.

Нещодавно відбулася презентація дослідження «Війна та освіта. Два роки повномасштабного вторгнення». Проект разом з партнерськими організаціями реалізував благодійний фонд savED. У репрезентативному дослідженні взяли участь школярі віком 14+, їхні батьки, вчителі, представники адміністрацій закладів освіти та органів місцевого самоврядування.

Опитування провели в різних регіонах України, щоб з’ясувати, як змінилась шкільна освіта, успішність та настрої учнівства. Проаналізувавши результати дослідження, можна виокремити кілька тенденцій, на які раніше ми не звертали увагу, або не вважали суттєвими. Однак, які значно змінюють освітній український ринок.

Як два роки повномасштабної війни вплинули на школярів?

Що впливає на успішність школярів? – Окрім об’єктивних чинників, пов’язаних з формою навчання та наслідками війни, соціологи виявили і додаткові фактори. Так, 75% учнів погоджуються, що мають прогалини у знаннях, втім у цьому вони не звинувачують вчителів чи війну. Натомість вважають, що основні причини їхніх освітніх втрат — відсутність мотивації, лінощі і нерозуміння, навіщо вчитись. Цю причину падіння успішності також називають і вчителі. Адміністрація (87%) і батьки (51%) покладають провину на дистанційний формат навчання та повітряні тривоги, які переривають освітній процес, а також на невміння учнів самостійно вчитись. Цікаво, що ситуація однакова для всіх регіонів України: і відносно спокійних, і прифронтових.

Ще одна тривожна тенденція, яку помітили дослідники – ізольованість. Вже кілька років поспіль значна частина дітей в Україні навчається онлайн або у змішаному форматі. Як наслідок, школярам бракує соціалізації, вміння комунікувати. Ці навички їм доведеться здобувати вже в університеті. Тож вже зараз ЗВО варто думати над впровадженням додаткових адаптаційних курсів чи програми для першокурсників, і тут можна опиратися як на досвід закордонних інституцій, так і українських. До прикладу, в Українському католицькому університеті діє спеціальна орієнтаційна та формаційна програми, які допомагають студентам адаптуватись до нового середовища, познайомитися між собою, їх вчать комунікації та взаємодії. У таких програмах важливою є роль наставників, до яких молода людина може звернутися за допомогою, ментори також допомагають студентам у процесі адаптації, залучають їх до спільних ініціатив, цікавих зустрічей тощо.

У ході дослідження кожен четвертий школяр чи школярка зазначили, що потребують психологічної допомоги. Натомість батьки та вчителі впевнені, що приблизно 50% дітей мають отримати емоційну/психологічну підтримку. Тут також університети мають готуватися, аби фахово реагувати на запити студентів. Академічним спільнотам варто створити центри психоемоційної підтримки, включити в освітні програми дисципліни з психічного здоров’я, впровадити менторство, навчити викладачів та працівників виявляти та правильно реагувати на психологічні потреби студентів (наприклад, відповідні програми з психологічної підтримки для освітян розробили у МОН України).

Одні з найінформативніших даних, які отримали під час дослідження соціологи, стосуються теми міграції. Так, кожен третій український старшокласник планує виїхати за кордон і там здобувати вищу освіту. Зокрема, у містах кожен другий школяр хоче залишити країну, у селах – 16% респондентів мають таке бажання. Разом з тим, кожен четвертий учень ще визначається, чи залишитись в Україні, чи виїхати за кордон. Найбільше на такі настрої впливають питання безпеки, невизначеного майбутнього і ймовірної мобілізації хлопців. Таку ж думку поділяють і батьки учнів. Тому, ймовірно, що 30-40% випускників емігрують з країни.

Загалом за останні роки в Україні абітурієнтів суттєво поменшало. Нещодавно заступник міністра освіти і науки України Михайло Винницький озвучив, що за останні 15 років в Україні майже вдвічі зменшилась кількість випускників шкіл (у 2023 році в Україні було 360 тисяч випускників шкіл, з них 260 тисяч здавали НМТ) і ці показники знижуватимуться надалі.

Якими є абітурієнти 2024 року?

Це молоді люди, частина з яких досить свідомо підійшла до свого вибору фаху, вони планують залишитись в країні і працювати для її розвитку. Абітурієнти 2024 року – сміливі, адже їм вдалось підготуватись до вступу, попри всі виклики воєнного часу. Вони мотивовані та оптимістично дивляться в майбутнє. В середньому, можна припустити, що цьогоріч абітурієнти подаватимуть документи на 1,5-2 навчальні програми суміжних напрямів. Частина з них мають розбіжності з думками батьків, а частина вступатимуть у вищий навчальний заклад і в Україні, і за кордоном, а потім обиратимуть, де вчитись. Також зріс запит на фінансову підтримку, адже економічне становище українських сімей погіршилось за останні два роки.

Яка роль університетів у подоланні освітніх втрат?

Щороку запити на фахівців на ринку праці змінюються і ця тенденція продовжуватиметься, особливо у часі війни і після її завершення. Натомість рейтинг найпопулярніших спеціальностей в Україні незмінний з 2017 року. В топ 5 напрямів стабільно входять: філологія, право, комп’ютерні науки, менеджмент, маркетинг. Набирає популярності «Психологія». Моя порада вступникам – відійти від того, що було «модно» і подумати, які професії в Україні будуть актуальними через 5-10 років. Потрібно свідомо підходили до вибору майбутнього фаху.

Вже сьогодні економіка країни потребує більше фахівців професійно-технічних напрямів, фахівців історії та культури, вузьких медичних спеціалістів, реабілітологів, психологів, фахівців будівельної галузі, інженерії. Більшості учнів важко визначитися з майбутньою професією, адже в них досить розмите уявлення про доросле життя, потенційну роботу та кар’єрні перспективи. І тут також важливою є роль університетів, які можуть створювати профорієнтаційні освітні проекти, інформувати школярів про переваги та перспективи актуальних напрямів, допомогти їм дослідити власні інтереси та здібності, розповісти про перспективи розвитку в тій чи іншій галузі.

Ще одне важливе завдання, яке стоїть перед освітніми інституціями, — допомогти новим студентам наздогнати освітні втрати. Йдеться не лише про фундаментальні знання (hard skills), а й про навички комунікації, соціалізації, роботи в команді, самоосвіти (soft skills).

Добрим прикладом є також впровадження моделі Artes Liberales (вільних наук), яка є популярною у багатьох країнах світу, і яку зараз на законодавчому рівні лобіює МОН. Зокрема йдеться про розширені можливості для запровадження міждисциплінарних програм бакалаврату. На таких програмах студенти зможуть спочатку вступити на галузь (програму, яка включає групу спеціальностей), а пізніше обрати спеціальність/ті. Таким чином студенти мають час, щоб подорослішати, адаптуватись в академічному середовищі, підтягнути рівень своїх знань і визначитись з майбутньою вузькою спеціалізацією.

Якщо ви вирішили здобувати вищу освіту в Україні, то ось вам кілька порад:

1. Зрозумійте самого себе, свої вподобання. Подумайте, щоб би ви хотіли змінити у своїй країні, громаді, місті (йдеться і про національний, і про особистий рівні).

2. Проаналізуйте різні спеціальності. Кожен фах має переваги і виклики. Обирайте ті виклики, з якими ви готові впоратись.

3. Проведіть своє міні-дослідження. Зберіть думки і поради щодо напрямів, у яких ви зацікавленні. Поговоріть з людьми з цієї професії, студентами, які вже навчаються на цих програмах. Робіть свій освітній вибір усвідомлено.

4. Обирайте середовище. Дізнайтесь, що ще, окрім навчання, пропонує університет: додаткові програми, соціальний пакет, академічна міжнародна мобільність, стажування, формаційна програма, наставництво тощо.

Очевидно, що нині є багато викликів і перед абітурієнтами, і перед їхніми батьками, і перед академічною спільнотою. Складні часи вимагають рішучості, гнучкості та новаторства. Це все матиме ефект не за рік-два, а через 5-10-15 років, тож варто набратись терпіння і сміливості діяти.