«Який сенс в послугах, якими ніхто не вміє користуватись?»

Вже у жовтні у Львові почнуть видавати «Картки львів’янина» – універсальні електронні ID-картки, які спростять спілкування із владою та дозволять мешканцям швидше отримувати комунальні, державні та приватні послуги. У міській раді обіцяють, що в першу чергу таку картку отримають учасники АТО.

«Нам здається, що сьогодні особливо важливо, щоб вони, повертаючись з фронту, не просили про довідки чи стояли у чергах. З них не має знущатись бюрократія», - каже радниця мера Львова Андрія Садового з питань новітніх технологій Яніка Мерило.

Саме від «знущань бюрократії» має врятувати громадян електронне урядування. Його мета - звести до мінімуму ходіння по кабінетах та спілкування з чиновниками. Про це йшлося на Форумі електронного врядування, який відбувся у Львові 18-19 вересня. Львів є першим містом України, де запровадили систему адміністративних та комунальних е-послуг для мешканців. Тож отримати необхідну довідку чи підписати документи тепер можна за допомогою мобільного телефону.

Але для того, щоб нова система запрацювала, необхідно, щоб українці були готові користуватись новими послугами - і вміли це робити. 

«Якщо в нас є послуги, якими ніхто не вміє користуватись – який в них сенс?» - питає Яніка Мерило.

фото: Форум електронного врядування

На її думку, електронне урядування має починатись з е-освіти - в сенсі комп’ютерної грамотності.

За різними оцінками, рівень проникнення інтернету в Україні в середньому становить 60%. Порівняно із Європою, де інтернетом користується 75% населення, українські цифри дуже маленькі. Рівень комп'ютерної грамотності в українському суспільстві також невисокий. За словами Яніки Мерило, під час анкетування військових, які хотіли би стати ІТ-спеціалістами, з 2 тисяч опитаних тільки 100 людей дійсно були готові навчатись. А 1000 взагалі не вміли користуватись комп’ютером.

«Вони кажуть: може, я й хотів би займатись ІТ. Але дайте спочатку зрозуміти, що таке комп’ютер», - говорить Яніка Мерило.

Яніка посилається на досвід рідної Естонії, яка паралельно із впровадженням електронних послуг піклувалась про те, щоб навчити населення ними користуватись.

В 1996 році Естонія запустила програму з комп’ютерної освіти для загальноосвітніх шкіл. Уряд хотів, щоб протягом кількох років всі школярі у віці 12-13 років мали загальне знання комп’ютера. У кожній школі відкрили кілька комп’ютерних класів із доступом до інтернету та розробили спеціальні навчальні матеріали. 

Керівник програми розвитку і стратегії мобільного урядування та керівник Академії е-урядування Естонії Ханнес Асток розповідає, що важливою частиною цієї освітньої програми було навчання вчителів. За його словами, саме лиш встановлення у школах комп’ютерів не вирішує проблеми – мова йде про створення та розробку спеціальних освітніх програм, орієнтованих на використання цифрових технологій. 

«Якщо ви просто дасте школярам комп’ютери чи планшети, вони будуть бавитись в ігри або сидітимуть у фейсбуці, а не слухатимуть вчителя», - каже Ханнес Асток. 

Ханнес Асток жартує, що легше перенести цвинтар на інше місце, аніж перевчити вчителя. Але саме освіта вчителів стала критичною задачею всієї програми е-освіти. За словами Ханнеса Астока, молодь швидше вивчає базові можливості нової техніки. Але вчителі мають навчити їх, як користуватись нею безпечно.

Інша програма з комп’ютерної грамотності, яку Естонія запустила в 2002 році, була орієнтована на робітників. Бо якщо офісні працівники мали можливість працювати з комп’ютером на роботі чи вдома і вміли ним користуватись, то люди, які працюють на заводах, у сфері обслуговування, в магазинах чи деінде, не мали вільного доступу до інтернету. 

На відміну від шкільної програми, яка здійснювалась за гроші уряду, електронну освіту «синіх комірців» оплатили приватні компанії. 

«Комп’ютерні компанії хотіли продавати більше комп’ютерів, телефонні компанії були зацікавлені у збільшенні кількості користувачів інтернету, а для банків дешевше обслуговувати клієнтів, що користуються електронними послугами», - пояснює Ханнес Асток.

Загальний бюджет програми становив 17 млн євро. За 3 роки через цю програму пройшло понад 100 000 людей. Всі вони отримали базові навички з користування комп’ютера та інтернету. 72% учасників продовжили користуватись комп’ютером і надалі. 

Зараз 100% естонських шкіл підключені до інтернету. 77% естонців у віці від 17 до 74 років користуються інтернетом. А починаючи з 2005 року на виборах в Естонії можна проголосувати онлайн.

Марія Богуслав, яка займається популяризацією сервісів електронного врядування у міністерстві економіки України, каже, що урядовцям, які намагаються впроваджувати та популяризовувати електронні сервіси, довелось швидко зняти рожеві окуляри. За її словами, попри видиму простоту подібної реформи, навчити українських держслужбовців ІТ-грамотності виявилось не так просто.

на фото: Марія Богуслав

Марія Богуслав повертається до того, що в першу чергу треба реформувати систему освіти.

«Система освіти настільки законсервована, що треба починати з самої верхівки – міністерства, районо тощо. Інакше навіть самим вчителям не дадуть впровадити нові ініціативи», - каже жінка. 

З тим, що освіту треба реформувати «згори», не зовсім погоджується Ігор Каплаушенко. Його мультимедійне видавництво «Розумники» працює на ринку більше 15 років, створюючи мультимедійні підручники та посібники для школярів. На його думку, проблема нових електронних систем, що їх впроваджує держава, полягає в тому, що їхні замовники та розробники не зважають на реальні потреби користувачів. 

«Люди купують електронні квитки, бо їм це потрібно, але в електронний щоденник своєї дитини вони не заглядають», - каже Ігор Каплаушенко. 

Минулого року видавництво «Розумники» розпочало експеримент з мультимедійної освіти. В одній з київських шкіл учні першого класу отримали планшети із встановленими навчальними програмами, а в класі встановили інтерактивну дошку. Учні виконували завдання не у робочих зошитах, а у спеціальних «іграх» на своїх планшетах, де класичні завдання були відтворені в ігровій формі. 

фото: «Розумники»

Минулого року ця програма фінансувалась за рахунок таких компаній, як Intel та Microsoft, які надавали обладнання безкоштовно. Цього року є вже 10 класів, де застосовуються такі технології: в Києві, Луцьку, Новоград-Волинському та Дніпропетровську. Тепер планшети для дітей купують батьки, але техніку для класів купують за рахунок донорів, які підтримують програму. 

За словами Ігора Каплаушенка, після року такого експерименту діти вже не сприймають планшет виключно як іграшку – для них він стає пристроєм для навчання. На думку Каплаушенка, впровадження нових технологій в початковій освіті полегшить використання електронних систем в майбутньому. Діти, які з першого класу вчились за допомогою планшетів, приходитимуть на уроки інформатики більш підготовленими, каже він.

На важливості розвитку і підтримки ІТ-технологій у шкільній освіті наполягає Віталій Бар Лев, регіональний директор в європейському регіоні компанії «Fourier Educational». Він переконаний, що впровадження комп’ютерних технологій у школах зможе зацікавити дітей науковою діяльністю. За його словами, наукова діяльність приводить молодь до технічних вузів, де готують спеціалістів, які, в свою чергу, генеруватимуть інновації. 

«Інноваційну економіку створюють якраз такі люди. А щоб отримати людей з інноваційним мисленням, починати треба з наймолодшого віку», - каже Віталій Бар Лев. 

Згідно зі статистикою, кількість користувачів інтернету в Україні постійно зростає. В 2014 році Google опублікував результати дослідження: на одного українця припадав один підключений до мережі пристрій (порівняно із 0,7 пристроїв в 2013). А за останні п’ять років рівень проникнення інтернету в середньому зріс на 22%. Потенційних користувачів електронних послуг щороку більшає, то ж державі варто вчасно починати привчати їх до нових технологій.