«Якщо русня так хоче, вона отримає ще більші втрати»

Львів’янин Дмитро Бублик на початку російсько-української війни у 2014 році прийшов добровольцем у військкомат. З того часу служить у 24 окремій механізованій бригаді імені короля Данила, яка упродовж восьми років війни героїчно стримує ворога на найважчих ділянках фронту. У цивільному житті Дмитро працював в охоронних фірмах. «Там, де зброя, там і я», – розповідає про себе.

З 2014 року підрозділ Дмитра пройшов важкі бої на Донбасі – за населені пункти Вергунський Роз’їзд, Металіст, Весела Гора, Щастя, Мар’їнку. З початком повномасштабної війни – за Попасну та Бахмут. За час боїв його рота знищила велику кількість росіян та їхньої техніки.

Указом президента у грудні 33-річному командиру мотопіхотного взводу Дмитру Бублику присвоєно звання Героя України з врученням ордена «Золота Зірка». ZAXID.NET вдалося поспілкуватися з Героєм, який зараз перебуває у найгарячішій точці фронту, про перспективи завершення війни та його найбільші побажання на цей рік.

24 бригада завжди була у найважчих боях та в найвідповідальніших точках фронту, починаючи з 2014 року. Як би ви порівняли те, що відбувалося тоді і те, що зараз?

У 2014 році армію піднімали, ставили на ноги, як могли – самі військові, волонтери, звичайні люди. Всі робили все можливе. Тоді не було так, як зараз, коли більш активно ведуться наступальні дії.

Повномасштабне вторгнення Росії в Україну тільки зміцнило український народ. У 2014 році був захід і схід. А зараз люди надзвичайно сильно об’єдналися. Як колись писали «схід і захід разом», то це проявилося тільки тепер – під час повномасштабного вторгнення.

Чи припускали ви, що буде така велика війна?

У 2014-2016 роках, коли була АТО, велися активні бойові дії. Якщо би ми тоді мали таку підтримку, як у теперішній час, то ми би вийшли на свої кордони до 2014 року. Але тоді піднімали на ноги армію, робили все можливе, щоб не пропустити ворога далі.

Фактично, я не думав, що буде повномасштабне вторгнення і такі дуже активні бойові дії. Але ми мусіли до того бути готові. 24 лютого мене застало в Олександрівці на Луганщині, де перебував наш підрозділ.

33-річний Герой України, львів'янин Дмитро Бублик

Як би охарактеризували спосіб ведення бойових дій росіянами? Чи варто їх недооцінювати?

Противника потрібно належно оцінювати. У Попасній було так, що ми клали їх 10 осіб, а вже позаду йшли 20. Вони по трупах своїх йшли. У них це робиться за принципом «треба, то треба». А вже, якою ціною, – нікого не хвилює. Ми ж діємо адекватно і рішуче.

За стільки років війни, що було найважчим для вас особисто з того, що довелося пережити?

Коли я прийшов у 2014 році, я був простим солдатом – навідником АГСа (станковий автоматичний гранатомет), пізніше був командиром відділення, головним сержантом роти, т.в.о. командира роти, командиром взводу. Пройшов шлях від простого солдата до такої посади.

Найважчим було для мене керувати людьми, які є у моєму підпорядкуванні, та розуміти їх. Також той факт, що ти втрачаєш своїх близьких людей, з якими ти сидів в одному окопі, їв з одної миски і таке інше.

Війна триває, так само триває мобілізація. Що ви б могли сказати чоловікам, які ховаються від повісток?

Розкажу один приклад. Був у мене в Попасній один мобілізований. Увечері, коли стемніло, пройшли певні бойові дії, противник трохи втихомирився. Приводять до мене мобілізованого і кажуть: не хоче стріляти, не хоче виходити з бліндажа – боїться. Я почав з ним розмовляти. Він каже: «Я йшов, мені вручили повістку і я тут». Питаю: «Для чого ти тут?». Відповідає: «Я не знаю, напевно, буду тут вмирати». Я кажу: «По-перше, не вмирати. По-друге, в тебе є сім’я – дружина, діти. Невже ти хочеш, щоб вони прийшли до твоєї сім’ї, знущалися над ними?». «Ні, не хочу». Я дуже жорстко ставлюся до такого і дуже жорстко всім відповідав, коли в мене люди відмовлялися стріляти, втримувати позиції.

Тоді кажу йому: «Візьми себе за яйця і будь мужчиною!. Ти прийшов захищати, в першу чергу, свою сім’ю, Батьківщину». А у нашому взводі були дві жінки-медикині. І ви розумієте, після цього він при них заявляє: «Я – мужик!».

Друга історія була в Золотому. Прийшов мобілізований з Києва. Приводять його до мене і кажуть: боїться. Я починаю з ним говорити: «Ти розумієш різницю між тим, як стріляє 10 автоматів, а як 15? Хочеш, щоб загинув твій друг, який поряд з тобою справа чи зліва? Хочеш, щоб прийшли в Київ і знущалися над твоєю сім’єю?». А він все вислухав і каже мені: «Краще ви мене застрельте, ніж вони». В мене тоді нерви здали… Але не переживайте, він живий, з ним все добре (сміється).

Багатьом не вдасться уникнути війни. Люди, які ховаються від повісток, не поважають свою сім’ю, державу. Такий чоловік показує всім, що він не хоче захистити своїх найрідніших.

Дмитро Бублик з побратимом на фронті

У новорічних побажаннях всі українці бажали одне одному перемоги. Які ваші відчуття, що нас чекає у 2023 році?

Будемо сподіватися, що все, справді, заспокоїться. Якщо русня так хоче, вона отримає ще більші втрати. Думаю, вони відійдуть. З часом повернуть Крим і Донбас. Ми їм у цьому допоможемо.

Ваше головне бажання на цей рік?

Після 24 лютого дуже багато моїх друзів, з якими я служив з 2014 року, загинули. Наш батальйон прийняв перший удар біля Попасної. Також є багато людей, які в полоні, про них зараз нічого невідомо. Хочу, щоб вони повернулися до своїх сімей.

Більшість бійців отримують звання Героя України посмертно. Ви серед тих, хто отримав найвищу нагороду за життя. Що ця нагорода для вас означає?

Коли мені сказали, що я буду отримувати таку нагороду, було приємно. З іншого боку, якою ціною я отримав цю високу нагороду?! Якою ціною я її заслужив… Надзвичайно високою ціною. Я робив все, що міг. У першу чергу, старався вберегти своїх підлеглих. Після того, як загинули командир роти та заступник командира батальйону, це було надзвичайно важко.