«Думаю, вона зможе навіть танцювати»

У львівській лікарні св. Миколая зараз лікується родина з Новгородського, що на Донеччині, яка під час російського ракетного обстрілу вокзалу у Краматорську отримали важкі травми. Мама і двоє дітей-близнюків, 11-річні Яна і Ярослав втікали від війни, але вона наздогнала їх 8 квітня.

Коли почалася війна, вітчим 11-річних близнят Ярослава та Яни пішов воювати і родичі запропонували їм приїхати у Яремче, подалі від війни. І коли вибухи і обстріли неподалік почали лунати все частіше, Наталія вирішила їхати. 8 квітня жінка з сином та донькою були на вокзалі у Краматорську, чекали на евакуаційний поїзд.

Брат-близнюк завжди поруч з Яною

Яна попросила чаю, тож Ярослав залишився біля сумок, а мама з донькою вийшли на перон, де волонтери готували чай. І саме у цей час пролунав вибух.

«Я нічого не чула взагалі. Відкриваю очі, навколо все у крові, повно людей. Хочу встати і не можу. Дивлюся на ногу і… Тоді дивлюся на Яну, а у неї нема кросівок», – з болем згадує Наталія.

І мама, і донька отримали важкі травми. У Наталії осколок пробив товстий кишківник і вона втратила ліву ногу, а її донька – обидві. Ярослав був у приміщенні вокзалу і, на щастя, не постраждав.

Перші операції постраждалим провели у Дніпрі, а тоді на подальше лікування евакуаційним поїздом відправили до Львова, у лікарню св. Миколая.

І для мами 11-річний Ярослав надійна опора і підтримка

«Під час вибуху дівчинка отримала важкі травми – травматична ампутація обох ніг на рівні гомілок, а у мами – ампутація лівої ноги та ушкодження м’яких тканин правої гомілки. Зараз їхній стан середньої важкості, а коли вони до нас потрапили, у них були септичні рани, оскільки вони мали важкі травматичні ампутації. Рани уже загоюються і вони готуються до евакуації за кордон, бо нині протезування найкраще робити саме за кордоном. У дівчинки збережені колінні суглоби, тож можна розраховувати на доволі функціональне протезування. Думаю, що вона зможе навіть танцювати», – розповів завідувач хірургічного відділення лікарні св. Миколая Дмитро Грицак.

У львівській лікарні Наталія з дітьми уже декілька тижнів. Поволі оговтуються від шоку, болю, страху. Окрім лікарів, мамою і сестрою опікується 11-річний Ярослав. Приносить чай, підігріває їжу, кличе медсестру, коли потрібно – одним словом, є їхньою опорою і підтримкою.

Уже найближчим часом і Наталія, і Яна полетять на протезування і реабілітацію до США. Вони, як твердить Наталія, обов’язково повернуться в Україну, в Новгородське, але лише тоді, коли воно вже буде вільне.