Жовква здавна славилася своєю іконописною і різьбярською школою. Ще у XVII-XVIII ст. тут творили видатні митці Іван Руткович, Йов Кондзелевич, Василь Петранович, талановиті руки яких оздобили не одну церкву Галичини, Волині, Прикарпаття. Сучасні художники вирішили підтримати цю традицію і написати нові ікони, використовуючи символіку міста. Орест Рабик навіть створив жовківську ікону – з краєвидами та історичними діячами міста.
ГО «Екологія. Культура. Мистецтво» спільно з Музеєм історії релігії за підтримки УКФ організувала у Жовкві резиденцію для митців, які вивчали жовківську іконописну традицію, знайомилися з народною дерев’яною архітектурою, переосмислювали видатну сакральну спадщину громади. На Жовківщині збережені одні з найдавніших дерев’яних церков – у Старій Скваряві, Потеличі, Волі-Висоцькій, Крехові, дві церкви у Жовкві. Підсумком проєкту «In hoc signo vinces/Сим знаком переможеш» стали нові ікони, в яких вплетені як давня символіка міста, так і сучасні знаки.
Кураторка проєкту, мистецтвознавиця Марія Цимбаліста запропонувала тему знаків у сакральному мистецтві.
«Латинський вираз, який став назвою проєкту, пов’язують із першим християнським імператором Римської імперії Костянтином (272-337). Він нагадує про ранньохристиянські часи, коли бути християнином означало переживати переслідування, полон, катування, смерть… Сьогодні цей біль в особливий спосіб відчувають українці», – пояснює Марія Цимбаліста.
Організаторка резиденції, керівниця ГО «Екологія. Культура. Мистецтво» Софія Каськун розповіла, що під час пленеру 14 художників роздумували та інтерпретували загальнохристиянські і міські символи.
«Знак, який пов’язаний із самою Жовквою і однією із численних сакральних пам’яток цього давнього і славного міста, – це образ Серця Христового. У роздумах про Боже Серце ми можемо звернутися до місцевої історії чину Василіян, їхньої активної духовної, національної та освітньої діяльності для потреб українців у часи переслідувань, до іконографічних знахідок художника Юліана Буцманюка, чи навіть далі – до славного іконописця Івана Рутковича з Жовкви, який зобразив св. Костянтина поруч зі св. Володимиром на своєму жовківському іконостасі», – зазначає Софія Каськун.
Особливу, жовківську ікону «Розп’яття з пристоячими» створив Орест Рабик. На ній Жовква виступає фоном. Автор пояснює: «Фігура Івана Богослова зображена в групі пристоячих історичних осіб, пов’язаних з Жовквою. Його ми бачимо на сучасному гербі міста. На іконі також є Йов Кондзелевич – уродженець Жовкви, іконописець, учень Івана Рутковича, автора іконостасу церкви Різдва Христового в Жовкві». Також на іконі зображений засновник міста – Станіслав Жолкевський, а також Ян ІІІ Собеський, Іван Мазепа, який тут бував.
Ще одне розп’яття з пристоячими створив відомий львівський іконописець Роман Зілінко. Додатковим елементом на його іконі є земля з Жовкви біля ніг Спасителя.
Іконописиці Ярина Мовчан та Наталя Русецька зобразили святого Лаврентія, покровителя жовківського костелу.
«Натхненна розписами Юліана Буцманюка, я відчула глибокий зв’язок з портретною галереєю жовківського замку та особливо з образом Св. Лаврентія на порталі костелу. Образ святого оточений вогнем і пальмовим гіллям. Вогонь – як символ очищення і мучеництва, та пальмове гілля – як символ перемоги над смертю, поєднуються в образ, який виражає віру в божественну любов. Моя робота – це не просто зображення святого, а спроба передати через мистецтво ідею вічної боротьби добра зі злом і перемоги світла над темрявою», – коментує Наталя Русецька.
Жовківська церква Серця Христового також надихнула Оксану Андрущенко. Її ікона «Ісус. Квіти і хрести» нагадує мозаїку печворк і перегукується з кольористикою орнаментів Буцманюка у церкві Серця Христового – ультрамаринові акценти та виразний кораловий відтінок у квіткових фрагментах.
Наталя Сацик написала ікону Покрови, але замість покрову її Богородиця в руках тримає розп’ятого Христа. У небесному сяйві довкола Богородиці художниця використала старозавітній символ – зірку Давида, яку бачила на фресці Юліана Буцманюка в церкві Серця Христового.
Відобразилися в роботах митців і емоції сучасних воєнних реалій. Наприклад, Андрій Винничок як знак перемоги відтворив символ української визвольної боротьби – козака.
Оля Кравченко у своїй іконі «Ціна перемоги» використала символи тернового вінка і оливкової гілки: «В один вінок я вплела тернові гілки, як символ мук та тортур, які доводилось пережити воїнам у полоні, та листя оливи – символу перемоги. В листочках оливкового гілля можна побачити обличчя – душі наших героїв. Червона лінія зʼєднує те, що відбувається на землі, з тим, що в небі. Тепер ми добре розуміємо, яка ціна перемоги, тому завжди памʼятатимемо про неї».
Окрім того, в межах проєкту для дітей організували літню школу іконопису. Підсумком проєкту буде відеоролик та каталог робіт.
Зараз ікони експонуються у музеї «Староскварявський іконостас XVI-XVIII ст.», згодом виставку організують у Львівському музеї історії релігії та галереї Iconart.
Усі фото організаторів