Через діяльність агрохолдингів 40% сільгоспземель в Україні можуть втратити родючість

Унаслідок посиленої сільськогосподарської діяльності агрохолдингів частка ґрунтовиснажливих культур – кукурудзи, соняшнику, ріпаку та сої – у посівах по всій Україні зросла на 2,7% з 2017 по 2020 роки. Тепер ці культури займають понад половину посівних площ, що становить 40% всіх сільгоспземель, свідчить дослідження «Вплив концентрації сільськогосподарських земель на суспільство та довкілля в Україні», яке виконали науковці з Інституту географії НАН України на замовлення ГО «Екодія».

Як йдеться у дослідженні, найбільше збільшення частки ґрунтовиснажливих культур, зокрема кукурудзи, спостерігається у Чернігівській, Сумській, Рівненській, Волинській та Львівській областях – на 6-9% за 2017-2020 роки.

При цьому зменшення частки цих культур відбулося лише у п’яти областях: Херсонській, Донецькій, Кіровоградській, Одеській та Запорізькій.

«Основна причина стрімкого збільшення посівних площ під ці культури – інтенсивна сільськогосподарська діяльність аграрних компаній. Вони зацікавлені у вирощуванні більш прибуткових культур, якими є кукурудза, соняшник, ріпак та соя. У 2020 році лише 10 найбільших агрохолдингів контролювали 2,66 млн га с/г земель. Наслідками такої “агресивної” сільськогосподарської діяльності є не лише зростання ризику деградації ґрунтів, а й імовірність погіршення якості ґрунтових і поверхневих вод, зникнення струмків та замулення малих річок, втрати біорізноманіття території», – йдеться у повідомленні.

Екологи додали, що для того, аби запобігти таким небезпечним екологічним наслідкам, уряд та приватні компанії повинні сприяти впровадженню технології органічного сільського господарства, технології мінімального обробітку ґрунту (no-till, відмови від оранки), а також точного землеробства, яке зменшить витрати пестицидів та мінеральних добрив.

Крім цього, Кабмін повинен розробити програму та план дій щодо виведення з інтенсивного використання вже деградовані землі. Верховна Рада має терміново прийняти законопроект, який стосується реформи системи державного екологічного контролю, у тому числі і землекористування.