Чому нас тягне до тих, хто нас ігнорує: психологиня пояснює механізм прив’язаності

Ви коли-небудь помічали, що саме холодність чи відстороненість когось може викликати несподівану симпатію? Ніби магнітом тягне до людини, яка не відповідає взаємністю, а подекуди навіть уникає контакту. Чому так відбувається і чому саме байдужість декому з нас здається привабливою? Психологиня та травмотерапевтка Наталія Бакай пояснює, що причина часто ховається у нашому минулому: в дитячому досвіді, який формує спосіб, у який ми любимо інших, будуємо стосунки й реагуємо на емоційну доступність партнера.

«Це глибока тема, яка болить великій кількості людей, з практики це бачу», – коментує Наталія Бакай. Саме тому важливо зрозуміти механізми, які запускаються у нас всередині. Ключовим поясненням травмотерапевтки є теорія привʼязаності – модель, яка описує, як у дитинстві формуються наші очікування від близькості, любові та емоційної стабільності. І саме ця модель часто визначає, кого ми потім обираємо у дорослому житті, які стосунки вважаємо «нормальними» і чому інколи надаємо перевагу тому, що приносить більше болю, ніж радості.

Іноді нас приваблюють ті, хто залишається емоційно недоступним. Фото ілюстративне

Як теорія прив’язаності пояснює наш вибір

Травмотерапевтка Наталія Бакай каже, що ми всі вчимося взаємодіяти з людьми ще з раннього дитинства.

«Існує чотири основні типи привʼязаності: безпечний, тривожний, уникаючий та дезорганізований. Ці типи не є ярликами, але вони пояснюють, чому одні люди впевнено будують стосунки, інші постійно бояться бути покинутими, а хтось взагалі уникає емоційної близькості», – каже травмотерапевтка.

Безпечний тип: стабільність і здорові межі

Безпечний тип прив’язаності – найконструктивніший. Він формується, коли батьки були уважними, турботливими, стабільними. Психологиня каже: «Такі люди впевнені в собі в стосунках, цінують близькість і водночас знають, як встановлювати здорові межі». Вони не бояться любові, не очікують від партнера «перевірок», їм не потрібно постійних підтверджень, що вони важливі.

Але таких людей, пояснює Бакай, небагато: «Мало хто насправді має безпечний тип привʼязаності, бо у багатьох з нас був не зовсім конструктивний досвід спілкування з батьками в дитинстві».

Тривожний тип: коли любов треба «заслужити»

Більшість людей у дорослому житті діють за іншими сценаріями. Наприклад, тривожний тип виникає через непослідовність батьків: коли вони то емційно теплі, то емоційно недоступні. У дорослому віці такі люди гостро реагують на холодність та відсторонення. Вони легко «занурюються з головою» у партнерів, які не дають достатньо уваги.

«Це люди, які схильні до страху покинутості… потребують постійного підтвердження любові. А чи любиш ти мене? А чи в нас все гаразд? – пояснює травмотерапевтка та додає: Саме тому такі люди часто тягнуться до тих, хто ігнорує – не тому, що це приносить задоволення, а тому, що такий стиль взаємодії їм знайомий та відомий».

У стосунках може виникати різний рівень близькості й очікувань. Фото ілюстративне

Уникаючий тип: емоційна дистанція і звичка самостійності

Уникаючий тип прив’язаності, навпаки, формується тоді, коли батьки були холодними, суворими або не звертали уваги на емоційні потреби дитини. Такі люди в дорослому житті цінують незалежність і часто уникають близькості. Їм складно демонструвати почуття, вони почуваються комфортно наодинці, часто стають емоційно відстороненими. І, за словами псизологині, саме вони найчастіше стають об’єктом потягу для тих, хто має тривожний тип.

Дезорганізований тип: коли любов і страх поруч

Найскладнішим є дезорганізований тип, який поєднує риси тривожного й уникаючого. Цей тип виникає через травматичний досвід дитинства, коли батьки були водночас джерелом безпеки і страху. Людина з таким типом може непередбачувано змінювати свою поведінку, кидатися то в пошук близькості, то в її уникання.

Саме взаємодія цих двох типів – тривожного та уникаючого – найчастіше пояснює, чому одна людина може безнадійно закохуватися в того, хто не відповідає взаємністю. Психологиня каже: «Той, хто шукає підтвердження любові буде симпатизувати тим, хто уникає близькості, кому комфортно наодинці». Це не усвідомлена дія, а глибоко вкорінений сценарій, який психіка сприймає як звичний.

Інколи це просто несумісність

І навіть ті, хто має безпечний тип прив’язаності, не завжди захищені від симпатії до емоційно недоступних людей. У кожного може бути власний досвід, який дає дрібні сигнали з минулого. «Ми можемо закохатися або відчути симпатію до людини, яка відсторонена – і це не завжди про травму. Інколи це просто збіг обставин», – стверджує Наталія Бакай.

У стосунках ми часто намагаємось зберегти зв’язок, навіть коли він здається крихким. Фото ілюстративне

«Ми можемо комусь не подобатися, і хтось може не подобатися нам. І не завжди цьому варто шукати пояснення», – кажи психологиня.

Невзаємність – частина життя, і вона не завжди пов’язана з дитячими ранами чи типами прив’язаності.

Коли людина відчуває, що її занадто затягує у стосунки, де її ігнорують, важливо вміти переключатися. Травмотерапевтка наголошує: якщо самостійно впоратися важко, варто шукати підтримки. Це можуть бути друзі, терапія, духовні практики, подорожі, читання або будь-який досвід, який повертає відчуття власної цінності.

«Бажаю вам взаємної щирої любові і кохання, бо це насправді прекрасно», – підсумовує Наталія Бакай.

Питання, які ви хочете поставити психологу, надсилайте на s.turko@zaxid.net