Чому старання «Укрзалізниці» для людей з інвалідністю перетворюються на пшик?

«Укрзалізниця» – єдина в державі компанія, яка здійснює залізничні пасажирські перевезення. А потяги є одним з найпопулярніших видів пересування в межах країни, а особливо – на великі (чи далекі) відстані. Потягами їздять всі, в тому числі й люди з інвалідністю. Для таких людей «Укрзалізниця» навіть передбачила пільги, які діють з 1 жовтня до 15 травня щорічно.

Донедавна для пасажирів з інвалідністю існувала проблема: вони не могли купувати пільгових залізничних квитків онлайн. Звичайні могли, а ось пільгових – ні. Тому цілком логічно, що люди з інвалідністю кілька років домагалися від «Укрзалізниці» реалізувати цю можливість за прикладом продажу квитків для студентів. Однак у компанії апелювали до того, що Міністерство освіти надало їй базу номерів студентських квитків, тоді як бази пенсійних посвідчень не було. Відтак компанія перекидала відповідальність за відсутність такої функції на Міністерство соціальної політики, яке не надавало «Укрзалізниці» такої бази.

І ось, 17 січня 2019 року «Укрзалізниця» нарешті дозволила людям з інвалідністю купувати квитки онлайн. Спершу цей функціонал впровадили на сайті з продажу квитків, потім його мали впровадити у додатках, але чи впровадили – не знаю. Однак це зараз зовсім неважливо.

З першого дня роботи цієї опції щось пішло не так. Попри запевнення шефа «Укрзалізниці» Євгена Кравцова в тому, що пільговий квиток можна купити, ввівши номер посвідчення, соцмережі розривалися від повідомлень і коментарів про те, що ця функція не працює. Ну тобто сама функція технічно працює, але ось номери посвідчень система майже завжди не розпізнавала і продовжити купівлю було неможливо. «Укрзалізниця» довго не коментувала цього, а потім з’ясувалося, що у всьому знову винне Міністерство соціальної політики.

«Намагаючись скористатися новою послугою купівлі пільгових квитків для людей з інвалідністю [онлайн], частина пасажирів може отримувати відмову. Проте ця проблема пов’язана не з роботою сайту [«Укрзалізниці»]. Складнощі виникають через те, що інформація про пільги, надані даним особам, ще не внесена до електронного реєстру Міністерства соціальної політики», – пояснили суть проблеми залізничники і порадили таким людям звертатися до своїх управлінь соцзахисту з проханнями внести їх в цю електронну базу. Парадокс, але дивно: пільговики є, пенсії й соцдопомоги їм платять, але зробити єдину електронну базу таких людей чомусь надскладне завдання. Як наслідок, до бази потрапить той, хто зателефонує чи піде до управління соцзахисту за місцем проживання, тобто той, хто фактично сам себе туди пропише руками працівників управління. А іншим і надалі доведеться долати бар’єри до залізничних кас.

Хоча, насправді, навіть якщо таку базу створять і підключать до сайту, то людям з інвалідністю все одно доведеться відвідувати каси. Причина проста: на кожен потяг виділена певна кількість нижніх місць для пасажирів з інвалідністю. Ці місця не показані на сайті, їх немає у відкритому доступі. Для того, щоб пасажир з інвалідністю придбав такий квиток, він йде до спеціальної каси, яка обслуговує людей з інвалідністю, дає касирці посвідчення, після чого вона телефонує до Києва і просить зняти бронювання. Одразу після цього «Київ» викидає бажані місця у систему, якщо вони є, а касирка одразу їх підхоплює. Провести цей трюк на сайті неможливо фізично, оскільки система допускає до купівлі лише після того, як пасажир обере місце. І тому запуск залізничниками продажу квитків для людей з інвалідністю онлайн вирішує їхню проблему лише наполовину. І залишаються варіанти: або йти до каси , або брати те, що є на сайті, і байдуже, що воно може бути зручним не для всіх.

В ідеалі було б добре, якби продаж квитків для людей з інвалідністю здійснювався за якоюсь іншою схемою, яка б зовсім виключила відвідування каси, бо для багатьох з них це не завжди зручно, а для декого незручно взагалі.

А буває й так, що в певні пікові періоди касирка не може додзвонитися до Києва, а відтак не може продати квиток на місце, яке, можливо, ще не виставили у відкритий доступ і яке ще могло б дістатися такому пасажиру.

І на завершення. Цей блоґ (а я нагадаю, що блоґ це не журналістський матеріал і редакція може не поділяти думку автора, яку він може висловлювати в довільній формі) з’явився не просто так. Причиною його появи став випадок на львівському вокзалі.

Підійшла незряча пасажирка до цієї спецкаси і сказала, що їй потрібні квитки на певний потяг. А касирка одразу й каже: «Або купе, або верхній плацкарт». Тобто вона, бачачи перед собою незрячу людину, замість того, щоб взяти її посвідчення і телефонувати до Києва з проханням відкрити можливість купити квиток на нижнє місце, одразу запропонувала або дорогий (купе), або незручний (верхній плацкарт) варіанти. Довелося їй повідомити, що в таких випадках треба телефонувати до Києва і знімати бронювання, якщо це можливо. Касирка це зробила і нижнє місце знайшлося, але неприємний осад в душі залишився.