«Добре, що є люди, які відсортовують за нас сміття»

Чи можливо львів’янам жити з нульовими відходами та яка стратегія міста у цьому напрямі? Про це сьогодні говоримо у нашій студії із гостями Андрієм Москаленком, заступником міського голови. А також Іриною Мироновою, ініціаторкою Zero Waste Lviv.

Проблема сортування сміття доволі гостро стоїть у нашому місті. Та не всі готові окремо збирати папір, окремо – пластик. Комусь бракує інфраструктури, комусь для стимулювання, напевно, потрібні штрафи. Та сьогодні ми познайомимося із тими людьми, для кого сортування є звичкою і навіть приносить вигоду.

Мар’яна Романяк: Привіт, я до вас.

Ярина: Привіт, заходьте.

– Привіт. Мар’яна, програма «Що не так?»

– Дуже приємно. Я сортую сміття вже три роки, навчила своїх батьків сортувати. Вони вже теж відсортовують органіку, змішане сміття і пластик.

– Ну що, Ярино, покажеш нам, як ти сортуєш сміття і як у тебе тут все влаштовано? Я розумію, що місця воно не займає взагалі…

– Не займає – ідемо на балкон.

– Ого, все гарно, акуратно і займає дуже мало місця. Розказуй, що у тебе тут є.

– Тут в мене папір, тут скло, а тут пластик.

– І навіть якщо пластик, то він у тебе весь отак…

– Так, він має бути скручений і вимитий. Наприклад, з йогурту має бути вимито, бо може запліснявіти і буде неприємний запах. Біля мого будинку є [контейнери] для змішаного сміття і для пластику. А трошки далі якщо пройти – є для скла і паперу. А ще недалеко від нас можна здати макулатуру. Останній раз як я ходила, мені сказали: «В нас нема грошей і ми не будемо приймати вашу макулатуру». Я пішла, віднесла просто на смітник – там є контейнер для паперу.

– Пропоную подивитися на органічні відходи. Що ти робиш з ними?

– Вони в мене в холодильнику.

– Ідемо…

– Тут у мене хліб зачерствілий, там якісь кісточки можуть бути. Хліб ми даємо курям, розмочуємо, а якщо якесь м’ясо чи кісточки лишаються – то собаці. А тут у мене залишки: салат зіпсувався – то я його відклала, потім мама це на город викидає.

– Ого, перший раз таке бачу. Круто, молодець.

Мар’яна Романяк: Ось хто нас дійсно сьогодні вирішив здивувати – це Юрій. Юрію, привіт тобі. У нього є свій метод і свій спосіб переробки органічних відходів – зараз ми із ним познайомимося. Ідемо? Домашнє господарство.

Юрій: Вже не домашнє, але ще не господарство. Ось мій гаражик, чисто хлопська територія. Тут зберігаються залишки від грибних експериментів – і власне хробачки.

– Хробачки?

– Хробачки. Їхня справа – переробляти органіку і час від часу ходити зі мною на рибалку. В мене є два види черв’ячків: володимирський старатель і каліфорнійський черв’як. Їдять вони звичайні «покидьки» – кухонні відходи, які залишаються після приготування їжі. Очистки, залишки від грибів, залишки від кави, чай. Дуже люблять бананові шкурки.

– Навіть знаєш їхні вподобання в їжі... А чому я їх не бачу, де вони?

– Бояться камери, вони стидливі. Ось вони, малята... Кожен бокс у мене споживає до 5 кг на тиждень. Виглядає це так, що в мене у суботу «хробачний день». Я приходжу на годинку сюди і залишаю в кожному боксі невеличкий (до 5 см) шар відходів. Вони по цьому всьому повзають і різноманітні відходи переробляють у біогумус. Сам гумус я зазвичай роздаю своїм друзям, які займаються квітникарством. Він класний тим, що не має запаху і ним ідеально підживлювати вдома.

– Мало приємного… Я взагалі здивована, що ти з таким задоволенням про це розповідаєш.

– Черв’ячки, якщо їх продавати, приносять 1000 грн в місяць, плюс-мінус. Але насправді користі для мене від них набагато більше. Якщо так порахувати, їхній прибуток для мене – це 300–400 доларів. Їхня основна користь для мене особисто – це навіть не те, що продаються маточники, це навіть не переробка органіки, а це можливість відірватися від комп’ютера, поміняти робоче місце програміста на щось кардинально інше. І вже з новими враженнями зрозуміти, як мені класно пощастило з роботою – й вернутися до програмування. На даний момент з кормом допомагають також знайомі. В майбутньому, якщо так станеться, що черв’яків в мене буде явно більше, є намір підключити до збору одне з наших місцевих кафе. Тобто концепт полягає в тому, що кнайпа ті відходи, які вона має викидати, може спроваджувати сюди. І, таким чином, підживлювати цю братію.

***

Вітання вам, колеги. Андрію, почнемо із вас. Ви сортуєте сміття вдома?

Андрій Москаленко: Так. І я, власне, хочу подякувати Ірині й багатьом колегам, які свого часу більше мені пояснили. Знаєте, коли на власному прикладі краще розумієш, що таке сортування, коли розумієш, скільки сміття продукуєш в тиждень (а також що якась частина з нього – це органіка, якась частина – пластик, і кожен з них може далі мати своє життя, а не йти на захоронення) – тоді геть зовсім інакше сприймаєш сміття, яке насправді є ресурсом, і починаєш по-новому з ним поводитися.

Я після цих сюжетів, до речі, також по-іншому сприймаю сміття. Ірино, чи ви задоволені тим, як тепер Львів живе? Бо ми зараз повинні керуватися стратегією Zero Waste, вона впроваджується у нашому місті. Та я впевнена, що не всі навіть знають, що, можливо, варто сміття сортувати. Як ви оцінюєте ситуацію?

Ірина Миронова: Знаєте, дуже приємно, що Львів на сьогодні – єдине місто в Україні, яке має стратегію поводження з відходами, що базується на концепції «нуль відходів». Власне в її основу покладене попередження утворення відходів у місті. Дуже багато уваги приділяється компостуванню, сортуванню, співпраці з бізнесом, залученню громади.

Звичайно, легко написати стратегію – набагато складніше її впровадити. А ще складніше її впровадити, коли ми живемо в країні, де в нас сьогодні до кінця навіть не визначене законодавче поле, зокрема в тій частині, яка стосується сортування. Тому, звичайно, хотілося б набагато більше активностей, щоби набагато швидше все рухалося. Але в даному випадку я розумію реалії, в яких живе наше суспільство, місто, країна і що відбувається далі.

Андрію, стратегія Zero Waste – з 2017 р. вона почала впроваджуватися в нашому місті і до 2022-го, якщо я не помиляюся…

Андрій Москаленко: До 2020 року.

Що вже зроблено за цей рік і що ви плануєте робити далі?

Андрій Москаленко: Власне, ми поставили ключовий індикатор, щоби потім у 2020 році можна було поміряти, чи ми втілили цю стратегію. Тобто завданням є скоротити на 30% до 2020 р. кількість ресурсу сміття, яке захоронюється. Відповідно, 30% мали би або попереджуватись (люди мали б не викидати на сміття те, що можна вторинно використовувати). Це може бути пластик, скло, певні речі.

Станом на сьогодні – я можу сказати, на прикладі нашого офісу – що ми впроваджуємо зелені офіси. Особисто в нас у кабінетах, в бібліотеках ряду інституцій, по школах ми поставили декілька баків. Це спільна праця з «Зеленою коробкою», де є сортування власне як на органіку, так і на скло, пластик, десь це є корки (все залежить від того ресурсу, який продукується). Окрім того, ми працюємо з організаторами подій, щоби вони використовували менше пластику і більше те, що потім може піти на компост або перероблятися.

Окрім того, ми співпрацюємо з рядом ініціатив і запровадили конкурс соціально-культурних проектів, де різного роду громадські ініціативи будуть отримувати фінансування, в тому числі для впровадження і пілотування. Бо, наприклад, у нас є громадська організація «Оселя», яка у Львові фактично займається повною фракцією – це речі, яких ми вже не використовуємо. Ви бачите, на заправках стоять певні баки, куди це все можна залишати.

Ми маємо досить багато таких ініціатив. Зокрема, зараз розпрацьовується ініціатива щодо будівельного сміття. Адже бачите, що у Львові є будівельний бум, то досить багато є такого сміття і ресурсу (бо я сам себе виправляю).

Ірино, які найпопулярніші помилки у львів’ян під час того, як вони живуть, сортують чи не сортують сміття? Наприклад, бачу, що ви з собою маєте таке горнятко для coffee to go. Чесно, я сама роблю помилку – коли купую каву, беру це одноразове горнятко. Так робити не можна за стратегією Zero Waste?

Ірина Миронова: За стратегією Zero Waste ми намагаємося уникати всього одноразового, наскільки це можливо. Для себе роблю такі метафори, порівняння: якщо ця одноразова річ не є для мене настільки важливою, як, наприклад, система переливання крові, то намагаюся нею не користуватися. Я можу уникнути використання одноразових горняток. Ну і, до речі, горнятка – це не лише саме горнятко, зазвичай це ще й пластиковий корочок, а все це місце в міському смітнику.

Якщо ви поговорите з прибиральниками, які працюють у центрі міста, то вони злостяться, бо їм треба 4–6 разів на день випорожнювати смітники, які фактично заповнені повітрям з цих горняток. Тому я для себе ношу горнятко. Ще ношу таку дуже зручну екоторбу в супермаркет, в ній є ще інші маленькі торбиночки. Відповідно, використовую набагато менше пластику, який погано переробляється. Фактично, дуже важливо знати те, яку упаковку можна переробити, де розташовані пункти прийому або є міські контейнери – і, власне, не нести сміття з супермаркету. Це таке основне правило.

Ми також підготували інформацію про те, який пластик можна переробити, а який – ні. Пропоную зараз подивитися.

***

В Україні 95% твердих побутових відходів вивозять на захоронення. Це тоді, як більшість із них можна переробити чи використати повторно. Таким чином, якщо докласти зусиль, то принаймні у Львові можна знайти пункти, де приймають скляну, пластикову тару, метал, папір, енергозберігаючі лампочки, батарейки чи навіть старий одяг. До прикладу, у зборі пивної тари зацікавлені самі виробники напоїв – і завдяки компаніям-посередникам більше половини пляшок повертаються на завод вже помиті та посортовані. Пункти приймають скляну тару і від інших продуктів. Як правило, там же приймають і алюмінієві бляшанки.

Старі журнали, конспекти, коробки та інший папір – правильно, це макулатура. І в кожному мікрорайоні знайдеться точка, яка готова вам за неї заплатити. Пластикову тару з-під напоїв, побутової хімії та поліетиленові пакети, чи навіть іграшки також відправляють на переробку.

При купівлі продукції звертайте увагу на маркування. Його наявність свідчить, що тару можна переробити.

Деякі компанії відсортовують і тетрапак. Ця упаковка, яку часто використовують для соків чи молока, – багатошарова і складна в переробці, адже складається з картону, алюмінію та поліетилену. Тож якщо не впевнені, що ваша компанія-перевізник здає її на переробку, краще надайте перевагу простішій упаковці. Наприклад – зі скла.

Люмінесцентні лампи переробляють у Львові. І збирає їх із батарейками еко-бус. Він мандрує містом, розклад роботи постійно публікують львівські мас-медіа та сайт міської ради.

Старому одягу також можна подарувати нове життя. До прикладу – віддати спільноті «Емаус-Оселя». Їхні контейнери можна знайти біля церков і заправок, а старі матраци чи шмаття завезти на фабрику з переробки вторсировини.

А от що не переробляється – то це чеки, серветки, одноразові паперові горнятка та упаковка з уже переробленої сировини.

***

Ось така корисна інформація, для мене особисто – також. Андрію, яка зараз ведеться робота з підприємцями? Можливо, ви також з ними співпрацюєте, щоби вони жили за стратегією нульових відходів, чи щоби вони якось так будували свій бізнес? Розкажіть нам.

Андрій Москаленко: Власне, у Львові є декілька заводів, які займаються переробкою і роботою з пластиком. Є великий завод, який працює по оборотній тарі, по скляній тарі. В нас, наприклад, є один із заводів, який продукує різні речі, які ми п’ємо, – ситро і так далі. І після цього залишається скляна пляшка. Відповідно, вони забирають цю пляшку – вона називається оборотна. Вони з ринку цього одного великого заводу забирають приблизно 50%. Наше завдання – допомогти їм максимально збільшити.

Наприклад, є ще інший завод, який займається переробкою картону, є інший завод, який займається переробкою пластику, роботою з ним. Тому ми коли побачили, що деякі сітки при виході з будинку стоять переповнені пластиком, то попрацювали разом з ОСББ; сьогодні близько 80 таких ОСББ мають напряму угоду з заводом – він сам, безпосередньо, має змогу забирати цей пластик, підприємцям вже непотрібно його десь закуповувати. І вони вже мають змогу його опрацьовувати більше.

Крім того, ми з кінця минулого року почали (і, я сподіваюся, будемо вже в березні мати результати) працювати з супермаркетами в тому, щоби більше робити акцент на багаторазові пакети. Тобто щоби це були все-таки торбинки. Крім того, щоби промоціювати, були окремі дні, коли нема такого спіненого полістиролу – тобто щоби використовувався картон і щоби це було, хоча би, спочатку через акції, але все-таки щоби системність можна було побудувати.

Це як місто мрії для мене звучить, що все в нас так працюватиме. Надіюсь, що все так і буде. Ірино, на вашу думку, чи добре у нас працюють пункти, які приймають той же ж пластик, скляну тару чи макулатуру?

Ірина Миронова: Знаєте, дуже добре, що вони працюють. І якщо ми подумаємо, скільки людей, скільки містян на сьогодні (на жаль) залежать від роботи цих пунктів вторсировини, якщо ми подивимося, скільки людей досортовує за нас із загальних смітників і таким чином заробляє собі на життя… Вважаю, дуже добре, що вони є – але це нам, містянам, каже, що ми повинні старатися більше і сортувати, і здавати вторсировину. Або, щонайменше, відсортовувати і в погожий день залишати біля смітника. Ви не хочете здавати свій кілограм макулатури і йти десь шукати цей пункт прийому? Просто в погожий день винесіть його, поставте біля смітника – повірте, на сьогодні його точно заберуть, і хтось буде мати на кусок хліба.

Ми спробували знайти такі пункти здачі різного роду сміття, відходів і перевірити на собі ці точки, як вони працюють. Пропоную передивитися наш наступний сюжет.

***

Маряна Романяк: Я реально рада, що вже всі ці пляшки здам. Склотару ми збирали всією командою. На черзі – макулатура. Спробуємо це все здати і подивимося, скільки вдасться заробити, де це все можна здати і взагалі, чи вартує це все наших колективних зусиль.

Добрий день, у вас тут можна макулатуру здати?

Чоловік 1: Можна.

– Клас. То можна ставити на вагу макулатуру?

– Звичайно.

– Оце вага, так? І скільки там?

– 1,8 кг.

Мар’яна Романяк: Шість гривень. Ми заробили шість гривень за 1,8 кг макулатури. Макулатуру ми вже здали, отримали наші перші гроші. В нас ще цілий наплічник склотари і пластику. Йдемо здавати далі. Насправді це мій район, я тут живу недалеко, це вулиця Залізнична. І кажуть (ну, принаймні, Google говорить) про те, що тут є пункти, де можна віддати нашу склотару, але знайти їх ми не можемо.

Чоловік 2: Туйво картон приймають, метал – туди. Всьо, більше нічо не приймають.

Мар’яна Романяк: Я вже не хочу здавати склотару…

Добрий день. Можна здати склотару? Сім пляшок – це 2 грн. І 1,25 грн за наш пластик. Все, дякуємо. Ура, ми здали! Макулатура – 6 грн. Сім скляних пляшок – 2 грн. І трішки менше кілограма пластикових пляшок – це 1,25 грн. Разом ми заробили сьогодні 9 гривень і 25 копійок. Як висновок, 9,25 – це не надто багато. Проте я тепер знаю, що сміття піде у правильному напрямі. Хоча такі точки дуже важко знайти у Львові, тому шукайте заздалегідь, щоб не тратити багато часу.

***

Випробували ми це все на собі. Скажу вам, Андрію, що не надто легко знайти всі ці точки у Львові. І цей додаток (який у вас має працювати) по тому, де здавати різного роду відходи, неточно нам показував. Чи будуть зараз якісь зміни у цьому напрямі – і чи взагалі буде сприяння тому, щоб люди все-таки здавали цю макулатуру, склотару і пластик?

Андрій Москаленко: Власне, що є Recycle Map – така карта, де можна подивитися найближчі пункти, де можна віддати. Окрім того, ми в стратегії прописали, що мало б бути запущено сертифіковану карту, де є сертифіковані точки збору. Але мушу акцентувати, що більшість таких точок є напівлегітимними, тому вони, можливо, на офіційну карту не можуть одразу потрапити. Але знаю, що ми минулого року підтримували одну із таких студентських ініціатив, яка показує, де є заповнені, переповнені баки. Крім того, ми проговорювали, щоби була можливість теж такого зручнішого мобільного додатку. І теж оцінювати, де який пункт збору краще працює, рейтингувати так, як є у відомих сервісах. Тому ми робимо максимальну ставку на те, бо є питання захоронення. Але ми б хотіли максимально брати, наприклад, досвід італійських міст, які є на півночі, в тому, що вони переробляють 85% всього, що продукує людина. І тому ми б хотіли, щоби максимально весь пластик, максимально все скло, максимально всі речі знаходили свого безпосереднього споживача. І щоби був такий так званий «оператор фракцій» – тобто якась організація або завод, який повністю оперує і в тому, щоби вони могли іти в повторне використання.

Ірино, на вашу думку (вже як висновок, підіб’ємо якісь результати), що зараз має зробити місто, зокрема що мають зробити львів’яни для того, щоб ми почали принаймні знати, що таке Zero Waste, і жити саме за такою стратегією?

Ірина Миронова: Дуже тішать ініціативи, які стосуються матеріальних відходів – вторинної сировини. Але чого не вистарчає – це більше ініціатив, які стосуються власне компостування. Ми побачили гарні приклади від Юрка з хробачками. В мене теж під умивальником вдома живуть хробачки, які їдять органічні відходи, вони мають свою сторінку в Facebook навіть, де діляться досвідом. Фактично 30% нашого сміттєвого баку – це органіка. І я вважаю, що марнувати відходи їжі, марнувати їжу не можна – її треба повертати назад на поля. Тому власне програми з компостування як зелених відходів (тобто листя, трави тощо є в парках), так і залучення і створення інфраструктури для місцевих мешканців має бути в пріоритеті.

Дякую вам, колеги, за розмову. Надіємося, що так і буде, а все те, що ми проговорили, обов’язково втілиться в життя, і львів’яни також будуть свідомими того, що сміття потрібно, як мінімум, сортувати. Дякую гостям. Андрій Москаленко, заступник міського голови. А також Ірина Миронова, ініціатор «Zero Waste Lviv». Мене звати Мар’яна Романяк, це програма «Що не так?» і побачимось за тиждень.