Після того, як львів’янин Роман Городечний підкорив Еверест, інтерес до цього виду спорту почав зростати. Попри те, що альпінізм – не масовий вид спорту, він манить любителів красивих краєвидів і тих, хто любить приймати челенджі. Серед українців альпіністів небагато, вони між собою знаються і разом ходять підкорювати вершини. Попри це, альпіністи не проти приймати новачків у свої команди.
ZAXID.NET розпитав у Романа Городечного про те, що має знати кожен початківець, який хоче підкорювати вершини в Гімалаях і не тільки.
Альпінізм – це не ходити ногами по горах
Спочатку необхідно з’ясувати для себе, чим саме ви хочете займатись: треккінгом чи альпінізмом. Альпінізм – це не просто похід у гори, а сходження за допомогою спеціального обладнання, це не легко. Якщо ж ви хочете займатись саме цим видом спорту, то необхідно одразу починати щось робити, поки ця думка ще не відпустила.
«Основне – це почати. Якщо ви почнете цим займатись, то це вже не відпустить. Втім займатися треба розумно. Не думати, що ви суперспортсмен, і я одразу забіжете на вершину. Гори ламають дуже багатьох, які дуже самовпевнено ставляться до них».
Не обов’язково бути крутим спортсменом
Фізична підготовка, за словами Романа Городечного, важлива, проте її можна досягти, не тренуючись перед цим півжиття. Проте готуватись все одно треба, і досить ретельно.
«Якщо ви йдете у будь-які гори у тих самих Гімалаях, де найнижча точка – 5300, то ви маєте зуміти спокійно пробігти 10 км, при цьому нормально дихати. Коли ви біжите, то працює і дихання, і м’язи, і серце. Ці необхідно в горах. Якщо ви пробіжете 10 км в нормальному режимі, і вас швидка не забере звідти, значить все в порядку».
Перед тим, як піти на Еверест, Роман із командою щодня пробігали 12 км, пропливали 2 км та проїжджали 15 км на велосипедах. Але основне питання не в тому, як сильно і як швидко ви займаєтеся, а в тому, як ви вмієте розкласти свої сили на довший період часу. Тому що у горах доведеться це робити постійно.
Можна навіть не йти на Говерлу
Роман Городечний радить усім, хто хоче займатись альпінізмом, не починати з маленьких висот у в українських Карпатах, а одразу шукати вершину, висотою мінімум 5 тис. м.
«Говерлу ніхто не забирає, і її важливості для України також. Але якщо ми говоримо про альпінізм, то 2 тис. м – це не альпінізм, це треккінг. Якщо ви хочете займатись альпінізмом, маєте піднятись принаймні на 5 тис.м. Людині треба відчути висоту в реальності, на двох тисячах ви цього не відчуєте».
У горах треба робити усе поетапно. Не можна не будучи на інших горах, прийти на Еверест. Якщо ви непогано справились з п’ятьма тисячами метрів, то можна збільшувати планку ще на 500-1000 метрів, потім більше. І при цьому завжди аналізувати стан свого організму.
«Після кожного підйому ви вже відчуваєте, як ви спите на такій висоті, як орагнізм реагує на таку висоту. Треба все робити потихеньку, слідкувати за собою, аналізувати себе».
Знайти команду, яка може підстібнути
Без командного духу у горах ніяк. «Це не лише люди, які підтримують, але й які можуть тебе підстібнути».
При тому важливо, аби в команді були досвідчені альпіністи, які не вперше підкорюють висотні вершини. Звісно, що не у кожного новачка є такі знайомі, тому зазвичай альпіністи знаходять собі команду через соцмережі.
Серед українців не дуже багато альпіністів, але їх кількість щороку зростає (фото з Facebook-сторінки Романа Городечного)
«В Україні мало людей, які цікавляться альпінізмом, і вони всі між собою знаються. Це як клуб хворих горами. Ми знаходимо один одного, зокрема і через Facebook».
Роман Городечний не проти, щоб новачки, які хочуть підкорювати вершини, звертались напряму до нього.
Так, альпінізм це дорого, але не завжди
Один похід на Еверест в команді суперпрофесіоналів коштує близько 70 тис. дол. Можна сходити і дешевше, але не набагато. Деякі туристичні клуби пропонують треккінг до першого базового табору за 1 тис. дол., проте знову ж таки – це не альпінізм.
А от гори, з яких зазвичай починають альпіністи, такі як Мера-Пік (6476 м) коштують близько 30-40 тис. грн. «Як путівка у Туреччину», - сміється Роман Городечний. Він вважає, що часто фінансова сторона є лише виправданням для людини, щоб щось не зробити, бо «якщо є бажання, гроші завжди можна знайти».
Зрештою, у Європі поширений такий досвід, коли компанії стають спонсорами сходження альпіністів для того, щоб прорекламувати свій бренд.
«Якщо ви хочете займатися горами, ви просто повідомляєте у Facebook, що хочете піднятись на якусь вершину, і готові там підняти прапор чи логотип, і компанії готові на таке давати кошти».
А де брати одяг та спорядження?
У вартість сходження на вершину, окрім дозволу це зробити, входить харчування, намет у базових таборах, шерпи (непальці-помічники) та можлива евакуація. А от спорядження та одяг необхідно купляти самому. Через те, що альпінізм не надто популярний в Україні, тут усе спорядження купити не вдасться.
«Дуже мало речей є в Україні. В основному все купляємо у Польщі. По-перше, українські торгові мережі не сильно підтримують альпіністів, а по-друге, вибір у нас дуже слабкий, бо немає необхідної кількості споживачів».
Що саме вам треба придбати для походу на гору, вам підкажуть досвідчені альпіністи, які будуть у вашій команді. Тут знову ж таки без команди ніяк.
Як заспокоїти рідних, які подивилися фільм «Еверест»?
Ніяк. Роману Городечному пощастило – його дружина Юлія не намагалась заборонити йому стати підкорювачем вершин, а навпаки допомагала йому зібратись та підготуватись. Проте так буває не завжди. То як пояснити близькій людині, що альпінізм – не настільки смертельно небезпечний, як вона собі уявляє? «Не поясниш, тому що всі вже подивились фільм «Еверест».
Та й зрештою, альпінізм – це справді небезпечно, тому хвилювання близьких можна переводити у щось корисне – просити їх допомогти мінімізувати усі ризики, таким чином долучивши до справи.
Що робити, коли здається, що сили вже закінчились?
У альпіністів, і не лише новачків, бувають моменти, коли пройшовши певну частину дороги, починає здаватися, що далі ти йти не можеш. Роман Городечний вважає, що у більшості випадків - це психологічний момент, тому треба спробувати об’єктивно зважити усі свої можливості і вирішити, чи справді варто вертатись назад, чи можна зібратись і продовжити дорогу.
«Важливо, щоб ваші амбіції були співмірні з реальною ситуацією. Я не вважаю, що гори вартують людського життя».
І розраховувати сили треба не лише на підйом, а і на спуск.
«Бо наверх ви йдете на емоціях. Ви хочете на цю вершину, ви тримаєте концентрацію. Піднялись наверх - вау, вершина, клас. Емоції. І в цей момент організм розслабляється, ви видихаєте, і організм хоче відпочивати. Тому багато людей, коли спускаються, сідають перепочити і замерзають».
Ми використовуємо