Львівська область вважається відносно безпечним регіоном, навіть попри те, що вже пережила три ракетні атаки. За 50 днів війни Львівщина прийняла близько півмільйона біженців і ще більше відправила через кордон в Польщу. Область щодня приймає та відправляє в проблемні регіони тисячі тонн гуманітарних вантажів і віднедавна почала розміщувати в себе промислові підприємства.
ZAXID.NET поговорив з головою Львівської обласної військової адміністрації Максимом Козицьким про поточну ситуацію в області і про нові виклики, з якими довелось зіткнутись.
***
Про те, що в Україні може розпочатись повномасштабна війна, було відомо: американська розвідка доволі довгий час про це публічно повідомляла. Як Львівщина готувалась до війни і наскільки заздалегідь?
Чи було відомо, що напад буде 24 лютого? Напевно, дати чітко ніхто не знав. Але Україна перебуває у війні з 2014 року, і більшість бригад, які розташовані на території області, неодноразово брали участь у військових діях на сході України. Чи була держава готова до початку широкомасштабного вторгнення? А як держава може бути готова до широкомасштабного вторгнення 150-тисячної армії?
Ми зі своєї сторони з 1 січня, відповідно до закону про національний спротив, приступили до формування загонів територіальної оборони. Зараз дві бригади територіальної оборони вже сформовані, ведеться робота щодо підписання договорів добровольцями. Зі своєї сторони, ми намагаємося забезпечити всім необхідним ці формування.
Чи багато людей на Львівщині вступили до територіальної оборони чи добровольчих формувань?
Територіальна оборона – це новий вид військ, дві бригади повністю сформовані – це більше 5000 осіб. Якщо брати добровольчі формування, то зголосилося більше 20 тисяч людей зі Львова і Львівської області. Подивимося, скільки з них підпише контракти. Ми зараз займаємося навчанням цих добровольчих сотень навичкам першої медичної допомоги, а також поводження зі зброєю, щоб вони мали ці вміння у разі потреби захищатися і воювати. І вже більше 30 000 людей з Львівщини мобілізовано до Збройних сил України.
13 березня прилетіли ракети на Міжнародний центр миротворчості і безпеки – це доволі відомий об’єкт, про нього знають всі. Це ж не мало бути сюрпризом, що туди прилетить. Чому вийшло, що так багато жертв?
Знаєте, чи було це сюрпризом…Удар може бути по будь-якій військовій частині і по будь-якому об’єкту. Як показує реальність цієї війни, ворог не особливо перебирає, по чому вдарити – чи це житловий будинок, лікарня, пологовий будинок, об’єкт критичної інфраструктури чи центр миротворчості. Хочу сказати, що та кількість людей, яка на той момент там перебувала, була набагато більшою. І справді після оголошення повітряної тривоги люди були розосереджені, і якби сигналу не було і вони нічого б не зробили, кількість жертв була б в сотні разів більша.
Кількість жертв вражаюча не лише по Яворівському полігону, але і загалом вражає кількість мирних людей, які загинули у цій війні. Ворог не воює з українською армією, він воює з українським народом. Це треба брати до уваги.
Ви щодня повідомляєте у своїх соцмережах про причини повітряних тривог в області за минулу добу. Зокрема, пишете про загрози ракетних ударів чи нальотів літаків. Це означає, що ці ракети саме на Львівщину були націлені?
Коли ми повідомляємо про повітряну тривогу – що мається на увазі? Є кілька коридорів, з яких може бути нанесений удар. Один з таких коридорів – це район Чорного моря, інший – територія Білорусі. Коли злітають літаки з території Білорусі і рухаються у напрямку українського кордону, протиповітряна оборона бачить цей зліт літаків і бачить пуск ракет. Далі кожна ракета може повертати до 15 разів. Тому чітко сказати, куди вона летить – неможливо. Але якщо людей про це не повідомляти, ми можемо пропустити справжній удар. Тому наше завдання – повідомляти про всі ймовірні небезпеки, які можуть статися.
Коли ми бачимо, що ракета летить не в нашому напрямку, ми не можемо гарантувати, що вона знову не поверне до нас. Тому тривога часто триває до години часу – це час дольоту ракет. І коли ми бачимо, що ракета йде на зниження чи потрапляє в іншу ціль – ми даємо відбій повітряній тривозі. Тому тривоги є часті, але це зумовлено тим, що ми намагаємось вберегти людські життя.
У нас був випадок в Радехові, коли сили ППО збили ракети, і вибухи чули навіть у Львові. Чи багато ще збили ракет в області?
Найбільш масована атака була по Центру миротворчості і безпеки. Під час цієї атаки було збило п’ять ракет. Кожного разу, коли у нас були атаки, то були і збиті ракети, не всі потрапляли в ціль.
Була інформація, що коли атакували нафтобазу і бронетанковий завод – тоді на Львів летіло 50 чи 60 ракет.
Це був масований запуск ракет, але не всі вони летіли на Львівщину. Частково вони потрапили на два об’єкти у Львівській області. Під час цієї атаки також кілька ракет було збито.
Давайте поговоримо про інші аспекти цієї війни. Львівщина розташована близько до польського кордону і у перші тижні були масові від’їзди біженців. Зараз статистика прикордонників показує, що немає вже таких черг і люди навіть повертаються. Справді вертається більше людей, ніж виїжджає?
Якщо брати перші дні війни, то кордон перетинало від 50 до 80 тисяч людей в добу. Зараз щоденно кордон перетинає від 15 до 18 тисяч в добу. Потік зменшився приблизно у 3,5 рази. Кількість людей, які почали повертатись, також зростає. Зворотній потік є, але все ж менше людей повертається, ніж їде за кордон.
Повертаються в основному чоловіки?
Ми особливу увагу робили на чоловіків, що вони справді повертаються. Але в останні тижні повертаються також жінки і діти. Це ті, хто не зміг себе знайти на Заході і ті, які повертаються у вільні від війни міста – наприклад, в Київ.
А як Львівщина справляється з потоком біженців? Скільки область вже прийняла і який маємо ще резерв?
Ми ніколи б і не могли подумати, що зможемо розмістити 400-500 тисяч людей, які приїхали. А ми зараз стільки і розмістили. Наразі ми ще маємо 20 тис. вільних облаштованих місць. Звичайно, це не готелі і не санаторії, а, на жаль, школи чи спортивні споруди, пристосовані для того, щоб можна було переночувати, отримати їжу і почуватись у безпеці.
Ми завжди казали, що ми раді бачити туристів. Зараз ми вдвічі більше раді бачити і переселенців, які втікають від війни. Це наші люди і ми повинні їх убезпечити і надати їм речі першої необхідності, щоб ці люди відчули, що вони мають державу, яка їх поважає і піклується про них. Я думаю, скільки б не приїхало – стільки ми і розмістимо.
Нещодавно ви анонсували створення фонду житла для біженців. Можете детальніше розповісти про ініціативу, і власне – хто це все буде фінансувати?
Це ініціатива уряду. Ми збираємо інформацію щодо вільних незаселених квартир. Цю інформацію передаємо в Офіс президента і уряд України для того, щоб можна було визначитися, яким ресурсом володіє кожна з областей, і в подальшому шукати кошти на викуп тих квартир для внутрішньо переміщених осіб.
Варіанти контейнерних будиночків, які вже облаштовують у Львові, ще десь в області розглядаєте?
Те, що розміщують по Львову – це спільний проект з Кабінетом міністрів, і ці будиночки надаються в рамках урядової програми. Чому саме Львів? Бо тут розташовується велика кількість переселенців. Ще кілька таких контейнерних комплексів планується розташувати у Львові та інших великих містах області. Але я все-таки хотів би, щоб ми починали будувати саме житло для того, щоб люди могли тут мати гідні умови і знайти тут роботу. Але як тимчасовий варіант розміщення – звичайно, це краще ніж жити в школах, бо нам треба розпочати навчання.
Стосовно роботи – чи є в області проблема з безробіттям? Чи багато мешканців Львівщини втратили роботу?
Якщо брати по центру зайнятості, то особливого сплеску зареєстрованих безробітних немає. Але треба розуміти, що ще не весь бізнес приступив до роботи і суспільство перебуває в стані війни і шоку. Дуже багато процесів поламані і багато хто не реєструється як безробітні. З іншої сторони, багато людей з тих, хто приїхав, ще не розуміють, чи вони залишаться тут, чи повернуться у свої домівки. І ще є підприємства, які ще не приступили до роботи, але не звільняли людей.
Ми зі своєї сторони робимо все, щоб розміщати нові виробництва або займаємося релокацією підприємств зі сходу. Уже 15 таких релокацій здійснено, і ці підприємства почали роботу. Заявок є більше 300 на розміщення підприємств на Львівщині. 45 невеликих підприємств вже переїхали, але ще не розпочали роботу, бо налагоджують логістичні процеси. Ще 45 звернулися в «Укрзалізницю» щодо перевезення устаткування. Але багато кого стримує те, що вони перевозять не тільки устаткування, але й людей. І питання, знову ж таки, їхнього розміщення, забезпечення їх якісними умовами життя – ця проблематика існує. Тому чим швидше ми приступимо до будівництва котеджів, тимчасових будиночків чи постійного житла – тим більше можливостей щодо працевлаштування цих людей буде на Львівщині.
Можете назвати хоча б кілька підприємств, які переїхали на Львівщину?
Більшість з них не хоче, щоб їх називали. Вони вважають, що якщо вони були один раз розбомблені на сході, вони не хочуть знову бути розбомблені тут. Але вчора ми підписали угоду щодо релокації «Пожмашини» – це єдиний виробник пожежних машин в Україні, великий виробник. Також ще одна машинобудівна компанія переїхала на Львівщину. Це з великих [підприємств]. А якщо брати з тих 45, які приїхали, багато з них – це малі виробництва.
Чи є можливість розмістити всі ці 300 підприємств, які подали заявки?
Львівщина колись була великим промисловим центром. Це в останні десятиліття у нас дуже добре розвивались малі і середні підприємства. Але ці промислові майданчики позалишались, питання, в якому вони стані. Якщо навіть розглядати той самий Червоноград з двома закритими шахтами – це класні індустріальні майданчики для розміщення підприємств. Бо що потрібно підприємству? Перш за все, щоб там були комунікації – вода, світло, газ в тих потужностях, які потрібні для виробництва. І друге – це великі ангари, куди можна завести обладнання. На Львівщині вони є, просто в різному стані і часто у різних власників. І деколи власник закинутого об’єкта не дуже хоче його продавати чи здавати в оренду.
Наше завдання – стати комунікаційним майданчиком, який, з однієї сторони, зможе переконати місцевих людей дати можливість розвиватися бізнесу, який сюди приїжджає, налагоджувати з ними стосунки. З іншої сторони – ми маємо допомогти бізнесу, який сюди приїжджає, гарантувати те, що завтра чи післязавтра теперішні власники їм не відмовлять і їм знову не доведеться здійснювати переїзд. Тому це не простий процес.
Підприємства мають страх, що вони можуть ще раз бути розбомбленими. Тому їм потрібне відчуття безпеки. І ми робимо все, щоб показати, що на Львівщині безпечно, спокійно, працює поліція і всі служби.
Нещодавно ви також анонсували створення індустріального парку на Яворівщині. Вже є якісь конкретні домовленості з резидентами, інвесторами?
Зараз на Львівщині на папері існує дев’ять індустріальних парків. Більшість з них непрацюючі. Два з них рухаються вперед – це ті, що у Львові, справді вони будуються. Інші сім – це паперові індустріальні парки, які, на жаль, не залучені до жодного виробництва і там нічого немає. Те, що ми анонсували – це бажання інвесторів створити ще один індустріальний парк, і я надіюсь, не на папері. Вони декларують розміщення там виробництва, яке пов’язано з харчовою промисловістю.
Львівщина стає логістично дуже цікавою, бо зараз ми маємо велику проблематику з портами. Тому товаропотік буде перенесений в напрямку залізниці і західного кордону. Тому такі індустріальні парки в Яворівському районі – точно цікаві. Я надіюсь, що він буде розвиватися.
Звичайно, як завжди, є проблематика з фінансуванням, тому що під такі об’єкти, навіть маючи власні гроші, все одно залучаються кошти європейських партнерів, інституцій і банків. І я думаю, що шанси залучення коштів від цих структур існують навіть під час війни, бо цей парк буде розташований у прикордонній зоні.
Через польський кордон до нас їде багато гуманітарних вантажів. Скільки зараз Львівщина приймає такої допомоги?
За перший місяць більше 50 тисяч тонн гуманітарних вантажів перетнули кордон з Львівщиною. Більшість цієї продукції іде на інші області – це від 1000 до 15000 тонн щоденно. Якщо брати товаропотік гуманітарної допомоги, то через Львівщину вже пройшло більше 50% всіх гуманітарниїх вантажів.
Наші волонтери возять і гуманітарну, і мілітарну допомогу. Відомо про випадки, коли на кордоні іменем військової адміністрації працівники Державного бюро розслідувань (ДБР) конфісковували ці вантажі. Що ви про це знаєте?
Ви знаєте, військова адміністрація – єдина структура, яка не присутня на кордоні. Ми маємо там і ДБР, і СБУ, і поліцію, митну та прикордонну службу, але чомусь забирають іменем військової адміністрації. Для мене це теж дуже дивно. Адміністрація жодного стосунку до того, що забирають щось на кордоні, не має. Адміністрація не здійснює ні митного оформлення, ні пропуску прикордонною службою. Це більше питання до цих служб.
До 10 березня ми визнавали вантажі гуманітарною допомогою, а після 10 березня навіть цього не потрібно. Тому все, що їде – везеться благодійними і громадськими організаціями, і в деклараціях вони просто мають вказати кінцевого отримувача. Якщо кінцевим отримувачем вказують військкому адміністрацію – відповідно, тоді такий товар має їхати туди, куди скаже військова адміністрація. А люди час від часу вказують отримувачем військову адміністрацію, а везуть, куди хочуть. Тому ми до всіх звертаймося з проханням: якщо вантаж їде на військову адміністрацію, вказуйте військову адміністрацію, і далі ми розподіляємо його по інших областях. Якщо вони не їдуть на військову адміністрацію, вказуйте реального отримувача вантажу.
Я думаю, що основна проблематика пов’язана з тим, що люди вказують одне місце призначення, а везуть інше місце і кажуть, що військова адміністрація в них щось забирає. Ми не займаємось забиранням, ми здійснюємо лише координацію і розподілення гуманітарної допомоги.
В сусідніх областях військові адміністрації приймали рішення про конфіскацію автомобілів у нетверезих водіїв. Чому в нас такого рішення не було?
Ми діємо в межах законодавства і намагаємось все робити по закону. Я вважаю, що і в мирний час ми маємо будувати правову державу, і у військовий час – тим більше. Кожен з нас має діяти відповідно до закону. Ми зі своєї сторони, вилучаємо авто зі штрафмайданчиків, але ми здійснюємо лише погодження на вилучення. Як відбувається таке вилучення? Будь-яка військова частина чи військкомат має право вилучити майно. Вони пишуть на які потреби вони це хочуть взяти і ми здійснюємо погодження вилучення.
Багато вже таких вилучень є?
Звичайно. Це постійно відбувається. Дуже багато арештованого майна вже роздано на військові частини.
Ще скажіть, чи багато у нас виявили диверсантів?
Я б не казав, що їх багато, чи мало. Навіть якщо їх виявили кілька – це значить добре працює правоохоронна система. Такі випадки є, ці люди одразу опрацьовуються антитерористичним центром при Службі безпеки України. Службі дуже дякую – абсолютно нормально працюють. На жаль, у нас виявляють диверсантів, але на щастя, у нас є правоохоронні органи. Дуже добре всі працюють, скоординовано, хоч і неодноразово були такі випадки.
Ви зараз, як голова військової адміністрації, маєте багато повноважень. А чим займається Львівська обласна рада?
Відповідно до воєнного стану, військова адміністрація має повноваження щодо внесення змін до обласного бюджету. Це повноваження, яке надано в час воєнного стану. Обласна рада далі існує, вона просто наразі не проводить сесії, а апарат обласної ради як працював у мирний час, так і працює у воєнний час. Два тижні тому Верховною Радою був прийнятий закон щодо повноважень військових адміністрацій, але він не був підписаний президентом, тому що там є певні суперечності щодо інших законів. Я думаю, що буде прийнятий новий закон, де будуть чітко розмежовані повноваження обласних і районних рад у воєнний час. Чекаємо на прийняття нового закону.