Хрещений батько «Щедрика»

На Йордан, коли в Україні лунають щедрівки, варто згадати, як мелодія Миколи Леонтовича «Щедрик» стала світовим хітом. У різдвяний час вона звучить повсюди, хоча далеко не всі усвідомлюють, що в її основі лежить український фольклор. Та «Щедрик» був не єдиним музичним відкриттям України для світу.

Як так сталося, що українська музика в умовах більшовицької окупації прорвала «залізну завісу»? Завдяки далекоглядній політиці керівництва УНР хорова капела з Києва вирушила у світове турне – знайомити Європу й Америку з українською культурою. Концерти збирали аншлаги, критики писали захоплені рецензії, а українська музика вперше зазвучала на головних сценах світу. Засновниця Інституту Леонтовича, авторка трьох книжок на цю тему Тіна Пересунько розповіла про Олександра Кошиця, керівника цього хору, та як він вивів українські мелодії у статус світових хітів.

Земляк Шевченка, який так і не став священником

Олександр Кошиць виріс на Черкащині у сусідньому з Шевченковим селом – Тарасівці. Як син священника також вчився в Київській духовній семінарії та православній академії. У тому середовищі в кінці XIX ст. переважала російська мова й імперська ідеологія, але українство прийшло до нього через пісню, каже дослідниця.

У той час він познайомився з Миколою Лисенком. За його рекомендаціями, Кошиць три роки збирав український фольклор на Кубані.

У 1907 році Олександра Кошиця запросили стати диригентом студентського хору Київського університету. Паралельно він викладав у музучилищі, а пізніше – і в консерваторії.

Змішаний хор студентів Київського університету і слухачок вищих жіночих курсів, 1914 (фото з Вікіпедії)

Станом на 1916 рік Кошиць вже був відомим українським диригентом, працював у Київській опері, тоді Микола Леонтович прислав йому ноти свого «Щедрика». Вперше цей твір виконав 1916 року хор Київського університету під керівництвом Олександра Кошиця, він відразу став популярним, а його автор – відомим композитором.

Держслужбовець УНР, який створив республіканську капелу

1917 року Кошиць очолив музичний відділ Міністерства освіти та мистецтв УНР. Відчуваючи наближення більшовиків, Симон Петлюра дав йому вказівку створити республіканську капелу і з нею їхати за кордон знайомити Європу з українською культурою.

«Симон Петлюра зініціював це рішення, щоб донести до Заходу необхідність підтримки України, отримати військову допомогу для боротьби й протистояння російському імперіалізму. Він запросив до себе Кошиця і Стеценка, дав доручення в січні 1919 року створити хор. Головна мета – їхати в Париж, де починалася мирна конференція, на якій лідери Європи і США вирішували долю Європи, зокрема визнання чи невизнання незалежності України. Тому хор мав там виступити і переконати західних лідерів, що Україна існує», – розповідає Тіна Пересунько.

У капелу відібрали найталановитіших співаків з різних регіонів України, які гастролювали пʼять років, але так і не змогли повернутися додому. Цікаво, що на початку гастролей капела мала три концерти в Івано-Франківську та два – у Стрию.

Першою країною, де капела виступила за кордоном, була Чехія (фото 1919 року з Вікіпедії)

Європейські аншлаги

Хор дав понад 200 концертів в 10 країнах Західної Європи. Це 45 міст, найвідоміші культурні столиці і концертні зали. Публіка зустріла співаків дуже схвально, преса гарно відгукувалася і захоплювалася українським фольклором.

«Я раював від думки, що на мою долю випала честь показати всьому світові душу нашого народу – таку ніжну, таку могутню, а разом і загадкову, як сама природа», – писав Олександр Кошиць.

Критики називали Кошиця одним з найталановитіших диригентів Європи. А його найвідоміші європейські колеги писали приватні листи із захопленнями. Він навіть зустрічався з королевою Бельгії.

Безумовно, хітом програми став «Щедрик» Леонтовича. У британській пресі жартували, що на концерті сильні жінки ридали, як чоловіки, бо не могли вимовити назву однієї з найпрекрасніших пісень програми.

Варіанти перекладу «Щедрика» іноземними мовами (фото з презентації Тіни Пересунько)

Як свідчать опрацьовані Тіною Пересунько архівні матеріали фонду Української республіканської капели, твори Миколи Леонтовича посідали перше місце в репертуарі хору. Олександр Кошиць писав у щоденнику, що «Щедрик» був коронним виступом репертуару упродовж 5,5 років.

Співак капели Олександр Пеленський згадував: «Найбільш улюбленими піснями були пісні Леонтовича, які тріумфально перейшли через старий і новий світи, а саме його “Матір Божа Почаївська”, “Щедрик” і “Ой пряду, пряду” здобули собі величезну славу та популярність. Вони дійсно все і всюди зачаровували публіку і не раз бувало, що з боку публіки передавано карточками бажання, щоби одну з цих пісень заспівали, коли її не було в репертуарі. Майже кожний європейський музика чи композитор бажав мати ноти з цих пісень, а першу з них чеські композитори переробили на оркестру».

Олександра Кошиця визнали одним з найкращих диригентів Європи (фото з Вікіпедії)

Росіяни нічого не могли вдіяти з тріумфом українців, тож запропонували капелі «фєдєрірованіє». Тіна Пересунько зазначає, що російські артисти хотіли обʼєднати український фольклор з «великою російською культурою». Російський балетмейстер Сергєй Дягілєв та дружина Сєргєя Єсєніна балерина Айседора Дункан пропонували Кошицю обʼєднати на виступах спів і хореографію. Свої ідеї висловлював і композитор Ігор Стравінський. Втім, Олександр Кошиць добре памʼятав, для чого приїхав, тож дипломатично відмовився. Гроші з концертів надсилав Петлюрі на українську армію.

На біс в Карнегі-хол

Після нечуваного успіху в Європі капела вирушає на гастролі до Америки. Там вони впродовж 1922–1924 років дали 400 концертів у 150 містах семи країн обох континентів, записали «Щедрика» на студії, на біс виступили в Карнегі-хол.

А ще хор виконував пісні та національні гімни тих країн, де вони виступали. Олександр Кошиць зробив аранжування пісень афроамериканців і виконував їх на концертах. Це поставило на вуха пресу, яка писала: «Український хор демонструє справжній дух американської свободи».

Українська капела прибула до Нью-Йорка (фото з бібліотеки Конгресу США)

Не маючи можливості повернутися в Україну, Кошиць залишився жити в Нью-Йорку, читав там лекції, виступав з концертами. У 1930-і роки він дав концерти в Карнегі-хол на честь митрополита Андрея Шептицького, Тараса Шевченка. Написав музику до першого українського фільму з Василем Авраменком. Працював у Голлівуді, де до німого кіно записував музичні прологи.

1928 року отримав запрошення з Києва обійняти посаду професора Київського музично-драматичного інституту імені Лисенка. Але йому відмовили у громадянстві, тож диригент повернувся до США.

У 1930 році «Щедрик» використали в американському мюзиклі Song of flame про російську революцію, який номінували на «Оскар» за найкращий звук. Однак «Щедрик» для цього фільму виконав російський хор як російську пісню. А завдяки англомовному тексту Carol of the bells став всесвітнім різдвяним хітом і зʼявився в інших численних голлівудських фільмах.

Для фільму Song of flame музику написав Джордж Гершвін, ще один виходець з України – нащадок одеських євреїв. Він став саме тим музикантом, який вивів у світові хіти ще одну українську народну пісню. Капела Кошиця виконувала колискову «Ой ходить сон коло вікон». Її спершу опрацював для фортепіано Василь Барвінський, а Кошиць адаптував для хору. Під час американських гастролей капели Гершвін почув цю пісню і під її враженнями написав арію Summertime для бродвейської опери Porgy and Bess. Цей джазовий хіт виконували Елла Фіцджеральд і Луї Армстронг.