Пане Президенте, вимагаю зупинити криваве полювання на правозахисниць

Шановний пане Президенте!

Звертаючись до Вас відразу скажу, що я за Вас не голосувала. І ніколи б не проголосувала. Я лікар. Я працюю з людьми. І цей досвід дає мені можливість бачити людей. Це як в науці соціоніці про «стійкі типи мислення та поведінки людини», яку ніхто не відміняв і яка допомагає бачити людей.

І тому навіть коли мій брат говорив мені, агітуючи за Вас: «Що ти хочеш? Ти хочеш, аби тривала війна, аби гинули наші хлопці?», я відповідала: «Я хочу Українського Президента».
Але мій народ обрав Вас. Отже, сьогодні - Ви і є мій Президент!

І це дає мені право звертатись до Вас, і право бути почутою, і право захист мого життя як конституційного права.

Я народилася в краю, де колисалася колиска українського патріотизму, де остання криївка підірвалась в 50-х роках минулого століття. Де кожна сім’я поклала на вівтар свободи хоча б одну буйну голівоньку. І благоговіння перед жертвами та ненависть до усього російського передавалось з молоком матері з покоління в покоління.

Мій дід по материнській лінії вижив у польському полоні в 1919-му на тухлій капусті. І до смерті повторював мені: «ще не одна голівонька поляже, поки ми здобудемо Україну, дитинонько» – в тих словах був біль і жаль до нас, поколінь прийдешніх.

Мій інший дід – син українського патріота, січового стрільця – талановитий математик прийняв рішення стати греко-католицьким священником. І став би. Якби совіти його за це не кинули в штрафбат – де стріляють в груди, і в спину – і шансу не залишають. Бо переслідують лише одну мету – знищити за любов до України і всього українського.

Мій батько – талановитий математик у другому поколінні – був виключений з університету на останньому курсі за те, що відмовився вступати до комуністичної партії союзу совітів.

Мамина сестра Сташка підірвала себе у криївці з двома іншими хлопцями, коли москалі «накрили» криївку. Їх згодом посадили усіх трьох мертвих і нагих на центральній площі міста Броди, щоб залякати моїх земляків. І не віддали моїй сім’ї для поховання тіло.

Мамина інша сестра Гелька у цей же час в 17-річному віці була заарештована за співпрацю з УПА і зіслана на Сибір, де провела більше 10-ти років. Повернулась надломленою, але не зломленою.

Не думаю, що Ви, пане Президенте , можете похизуватись таким же родинним внеском у державотворчу історію України.

Ми і в новітній ері України – не байдикуємо. Двоє siblings, моя мати та її сестра з дітьми за останні десятиліття забезпечили Україні 6 кандидатів наук, 3 доктори наук, 2 професори, академіка.

Пане Президенте, я з гордого гонорового Українського роду.

І Ви це визнали. Адже вирішили нагородити мене орденом «За мужність» за участь у Революції Гідності.

Він лежить у Вас в адміністрації Президента. Але, мабуть, дочекається наступного Президента України.

А Ви, Петре Олексійовичу, коли будете перебувати у так любимій мною Гаазі, всесвітньому центрі правосуддя і спілкуватиметесь з так admired мною Марком Рютте, не забудьте поцікавитись про таке поняття як презумпція невинуватості, а заодно про честь і гідність людини та її право на це.

Саме за це, а не лише за можливість подорожувати без віз покладені буйні голівоньки на Майдані незалежності.

Вельмишановний Петре Олексійовичу, звертаюсь до Вас, мого Президента, з проханням та вимогою захистити мене як правозахисницю, як людину, як громадянку і як жінку та матір.

Ми втратили і продовжуємо втрачати тисячі життів на зовнішньому фронті через те, що не зупинили війну за три дні.

Ми не маємо права програти фронт внутрішній. Ви не захистили Ноздровської, яка так самовіддано та послідовно боролась за торжество верховенства права в Україні. Політично-кримінальними виродками зухвало вбито Гандзюк, яка викривала злочинні схеми правоохоронців.

Я прошу Вас захистити мене.

Для розуміння хочу повідомити, що уже майже два роки успішно борюся у правовому полі із сфальсифікованими звинуваченнями у кримінальних злочинах, замовником яких є чільний представник політичної сили «Блок Петра Порошенка» у Львівській області, член родини Дубневичів-Гичок – Михайло Гичка.

Проте я чітко усвідомлюю, що війну без правил можу і програти, як програли її Світлана Ноздровська та Катерина Гандзюк.

Викриті мною схеми використання системних агентів органами прокуратури та поліції, оприлюднені нещодавно, посилили погрози на мою адресу. Виконання ухвал судів іменем України – пусті слова для прокурора Львівщини Юрія Квятковського.

Нещодавно впав мій останній правовий форпост серед підзвітних Вам силових інституцій. Моє звернення до Служби Безпеки України щодо спроб позбавити мене життя, погроз і залякувань на адресу мою та моєї родини та актів вандалізму щодо нашого майна за послідовне викриття злочинів перевертнів у погонах із національної поліції та органів прокуратури було скероване в Генеральну прокуратуру України.

Петре Олексійовичу, з мого майже дворічного досвіду боротьби скажу: це ніби представникам єврейського народу свого часу писати скарги про злочини проти людяності в адміністрацію Гітлера.

Мені страшно, Петре Олексійовичу. Не за себе. За дітей і родину.

Тепер Ви, пане Президенте, мій останні український форпост. Запрошую Вас у мої партнери на шляху розбудови rule of law country, країни верховенства права. Хіба не цього ми прагнули, а Ви нам обіцяли?

Заздалегідь вдячна,
українка,
мати,
дружина,
лікар,
правозахисниця,
голова ГО «Львівська правозахисна ініціатива»