...Окуповане росіянами місто Енергодар на Запоріжжі, 22 травня. Спокій недільного ранку розриває раптовий вибух у під'їзді будинку саме в той момент, коли туди заходить мер-колаборант Андрій Шевчик разом з охоронцями. Вибухова хвиля валить чоловіків на сходи, довкола купа уламків та пилюки. Тим часом містом ширяться блакитно-жовті листівки із надписом «Енергодар – це Україна».
Партизани зараз активно протидіють росіянам на всій окупованій території, особливо помітно це на півдні. Серед них є і професійні військові, і пересічні мешканці, вони допомагають нашій армії достовірною інформацією про військові склади і скупчення російських окупантів. Самі ж партизани зосереджені на диверсіях і знищенні колаборантів. Розмах українського підпілля сягнув такого рівня, що росіяни мають серйозні проблеми зі спробами встановити контроль над окупованими територіями.
ZAXID.NET розповідає про те, як виник і як розвивається сучасний Рух спротиву.
«Вдень ми живемо як пересічні громадяни»
З історії ми маємо певний стереотипний образ партизанів як організованих груп людей, що ховаються у лісових криївках, періодично виходять для здійснення завдань і повертаються у свої земляні сховки. Такий спосіб життя вели українські партизани на заході України під час і після Другої світової війни, бо цьому сприяла лісиста місцевість.
Втім, історія пам’ятає і повстанський рух проти більшовиків, який діяв в Україні у 20-х роках минулого століття. Повстанські загони саме на півдні України були дуже потужними і завдавали численних втрат ворогу. На переважно степовому півдня партизани не могли ховатись у лісах, тому доводилось проводити збори в підвалах сільських хат та інших місцях, а інформацію передавали через зв'язкових.
Через сто років південь України знову сколихнув потужний повстанський рух, зрештою і ворог не змінився – все ті ж росіяни, що прагнуть знищити українську державність. Іншими стали методи боротьби, збору інформації та завдяки сучасним технологіям – комунікація, адже роль зв'язкових зараз виконують смартфони. Життя сучасних партизанів мало чим відрізняється від побуту співгромадян: вони ходять на роботу, ведуть цілком нормальний, цивільний спосіб життя. Лише час від часу, зазвичай у вечірню пору доби, виконують певні завдання.
«У всіх є схрони – місця з одягом, зброєю, вибухівкою, засобами зв'язку. Під ранок ми повертаємось, роздягаємось і заходимо в міста та живемо як пересічні громадяни», – розповідає ZAXID.NET Володимир Жемчугов, який заснував партизанський рух на Луганщині ще у 2014 році та зміг провести десятки успішних операцій. Через три роки, у 2017-му, він отримав звання Героя України.
Тоді партизанський рух розвивався спонтанно і не зміг перетворитися на серйозну силу. Проте у 2016 році був створений елітний підрозділ ЗСУ, одним з напрямків якого є організація і координація збройного підпілля – Сили спеціальних операцій (ССО). І лише у травні 2021 року парламент прийняв закон «Про основи національного спротиву», який став юридичною опорою для нової хвилі партизанського руху.
Сьогодні ССО координує дії як своїх спеціально навчених бійців для виконання складних операцій, так і місцевих партизанів – патріотично налаштованих мешканців окупованих територій, які допомагають знищувати російських військових і колаборантів. Усі, хто бере участь у підпільній боротьбі, є учасниками руху опору. У цій війні партизани мають два головних завдання: розвідка і збір достовірних даних про пересування окупантів і розташування їхніх складів і казарм, а також – знищення колаборантів. Обидва завдання сучасним партизанам, як виявилось, цілком під силу.
«Це люди, які мотивовані помстою»
Підпілля стало важливим елементом національного спротиву. Зі зрозумілих причин, повну інформацію ми зможемо отримати лише після остаточної перемоги, проте окремі випадки стають публічними і сьогодні. Наприклад відомо, що завдяки обережним вилазкам та розвідці місцевих мешканців ЗСУ вдавалось завдавати точні удари по місцях скупчення росіян і їхньої техніки на Сумщині і Київщині. У квітні українська розвідка повідомила про партизана на з позивним «Вовк» – місцевого мисливця, який робив вилазки у ліс і розвідував позиції ворога. Завдяки «Вовку» вдалося знищити 12 росіян з бронетехнікою. А історію 15-річного Андрія Покраси з Київщини, який допоміг зупинити колону російської техніки за допомогою свого дрона, мабуть, знають всі.
«Сумщина – ще один яскравий тому приклад, коли майже не було регулярних частин [ЗСУ], але місцеві мешканці зупиняли цілі колони російської бронетехніки, знищували танки у співпраці з Силами спеціальних операцій (ССО), військової розвідки. Це їхній результат», – вважає голова Українського центру безпеки і співпраці Сергій Кузан.
Більшість сучасних партизанів – це молоді люди, які вирішили доєднатись до руху опору уже після того, як їхні міста опинились під окупацією, пояснює Володимир Жемчугов у розмові зі ZAXID.NET. Їхньою перевагою є те, що ці люди не підпадають під підозру спецслужб РФ – вони мають місцеву прописку, їх немає у списках патріотів, атовців чи активістів, за якими росіяни тероризують місцевих мешканців.
«Це люди, які щось втратили, які побачили, що таке «рускій мір», у когось з них загинули родичі. Ця нова хвиля людей, які мотивовані не грошима, а помстою, боротьбою за справедливість. Вони виїжджали з Херсонщини, Запорізької, Миколаївської та інших областей на підконтрольну Україні територію, де пройшли спеціальні курси і повернулися на свої місця перебування. І вони почали чинити цей опір», – каже Володимир Жемчугов.
Зараз партизанський рух активно діє на півдні України. У Херсоні, який перебуває під російською окупацією з початку війни, усе почалося з мирних акцій протесту – люди масово збиралися у центрі міста і показували бажання бути частиною України. Цю хвилю протестів організовував рух «Жовта стрічка», який почав діяти окупованому місті з кінця лютого. Зараз організація налічує близько 100 активних учасників, вони координуються через соцмережі, месенджери, використовуючи VPN.
«Наші мітинги– це, напевно, одна з причин, чому росіяни перенесли референдум про створення «ХНР», 9 травня ми організували протести в Новій Каховці, Херсоні, Енергодарі, Бердянську. З того часу сформувалася команда, яка діє зараз, ядро з прихильників, які перебувають на тимчасово окупованій території України, – айтішники, волонтери. Ми прописали для себе стратегію. Вона не містить супердовгострокових дій – ми діємо згідно з обставинами», – на умовах анонімності каже координатор руху опору «Жовта стрічка».
Ця організація займається лише інформаційним супротивом: окрім акцій протесту, члени «Жовтої стрічки» друкують та поширюють листівки, плакати з погрозами окупантам та закликами до боротьби по всій окупованій частині України, у тому числі в Криму.
Зараз рух опору в Херсоні має іншу, більш предметну складову: херсонці активно співпрацюють з ЗСУ і передають українським важливу інформацію про місця, де окупанти зберігають боєприпаси, де розташовані їхні штаби і хто з місцевих погодився на співпрацю з ворогами. Координують роботу партизан представники військової еліти, такі як генерал-майор Дмитро Марченко з позивним «Марчелло», який керував обороною Миколаєва, а нещодавно став одним із лідерів партизанського руху на півдні.
Саме завдяки партизанам ЗСУ вдалося знищити 11 липня російський склад зі зброєю та боєприпасами у Новій Каховці. Пожежа та вибухи боєприпасів тривали декілька годин, а Росія традиційно так і не визнала своїх втрат. Останнім часом все частіше ЗСУ влучають у склади та військові частини окупантів на Херсонщині, що теж свідчить про якісну розвідку.
Більше того, херсонські партизани не лише займаються розвідкою, але і виконують конкретні завдання. За останні два місяці в окупованих містах зафіксували десятки вибухів, внаслідок яких загинули або постраждали місцеві колаборанти. Одна з таких історій трапилась з Євгеном Соболєвим – начальником виправної колонії у Херсоні.
«Він багато зробив для підтримки хлібом та іншими продуктами Херсона. Але потім, мабуть, знає лише він, що відбулось, і чому він став зрадником й колаборантом, відіграючи вагому роль у підтримці окупаційних сил на Херсонщині всіма своїми ресурсами», – пояснює голова Херсонської ОВА Геннадій Лагута.
18 червня Євген Соболєв їхав містом разом з водієм на Audi Q7, коли здетонував вибуховий пристрій. Соболєв та його водій вижили, відбувшись травмами.
А за кілька днів після цього випадку партизани провели більш успішну операцію, коли підірвали машину херсонського колаборанта Дмитра Савлученка, той загинув на місці. «Така влучна робота партизанів», – описує це вбивство радник голови Херсонської обласної військової адміністрації Сергій Хлань, додаючи, що підриви автомобілів колаборантів – лише початок партизанського руху в регіоні.
Підпілля Мелітополя
Неофіційним центром українського партизанського руху вважається Мелітополь. Американський Інститут вивчення війни ISW навіть позначає Мелітопольський район на картах бойових дій як зону, де російські війська не мають повного контролю за ситуацією і діє активний партизанський рух.
Починаючи з травня, партизанський рух у Мелітополі лише наростає, попри постійні викрадення цивільних людей та тортури, які влаштовують росіяни. Зараз у Мелітополі та ближніх селах ЗСУ б'ють по військових базах та місцях скупчення росіян, отримуючі точні дані від місцевих партизанів. Також час від часу на вулицях міста знаходять тіла російських військових.
Один з найбільш показових дій руху опору у цьому районі – підрив залізничного мосту біля села Якимівка 28 квітня. Саме через цей міст російські окупаційні війська залізницею постачали військову техніку і боєприпаси із Кримського півострова на материкову частину України. «Зруйнований міст – результат роботи групи Руху опору ССО України», – було сказано в повідомленні командування Сил спецоперацій після підриву моста.
Підриви логістичної інфраструктури у Мелітополі відбуваються регулярно: партизани підірвали бронепоїзд окупантів та уже здійснили декілька диверсій на залізниці.
«В Мелітополі та поблизу міста чергова пекельна ніч для рашистів – одразу по трьом територіям. Перше – лунали вибухи й засвідчено дим на аеродромі Мелітополя, який окупанти безуспішно намагаються відновити після атак ЗСУ. Друге – було чутно вибухи у східному напрямку від міста поблизу села Костянтинівка. Третє – пошкоджена залізнична інфраструктура у Мелітопольському районі, яка використовувалася окупантами для перевезення військової техніки та особового складу в напрямку м.Василівка та м.Токмак. Це значно ускладнює логістику ворога», – розповідав кілька днів тому про один з таких випадків мер міста Іван Федоров.
Починаючи з травня, активізувався рух партизанів і в інших окупованих містах Запоріжжя. Осередок партизанського руху розпочав свою роботу і в окупованому Криму, який росіяни перетворили на свою військову базу та наносять звідти удари по материковій Україні. Наразі дії підпілля в Криму обмежуються лише поширенням патріотичних листівок, але хтозна, що буде далі?
Інформаційна боротьба є важливою складовою руху опору
Смерть ворогам
За словами засновника партизанського руху на Луганщині Володимира Жемчугова, якщо в травні-червні рух опору був дуже помітним, то зараз перейшов у більш прихований формат. Це пов'язано з тим, що на окупованих територіях посилились рейди працівників ФСБ, які проводять обшуки, перевіряють смартфони, арештовують людей у пошуку партизанів.
«На жаль, вони знайшли декілька партизанських осередків і знищили їх. Зараз партизани трошки згорнули бойові операції і перейшли до більш безпечного руху – збору інформації про місця розташування штабів, військових частин і складів», – каже Жемчугов.
А голова Запорізької обласної військової адміністрації Олександр Старух в ефірі Національного телемарафону ще у червні заявляв, що окупанти залякують партизанів смертною карою, але це їх не зупиняє. «Окупанти намагаються залякати місцеве населення і придушити будь-який рух опору шляхом введення смертної кари. Але українські партизани продовжать чинити опір. В цей час окупанти продовжують боротися між собою за владу і фінанси», – повідомив він.
Зараз партизани все активніше здійснюють інформаційні атаки на росіян і на тих, хто погодився з ними співпрацювати. На окупованих територіях поширюють листівки з обіцянками винагороди за голови основних колаборантів. Так, наприклад, за заступника голови окупаційної адміністрації Херсонської області Кирила Стремоусова партизани пропонують 500 тис. грн, а за голову гауляйтера Мелітополя Євгена Балицького обіцяють 10 тис. доларів США.
У звіті ISW за 20 червня зазначено, що саме діяльність партизанів не дозволяє росіянам приєднати захоплені території півдня України до РФ.
Як доєднатись до партизанського руху?
Доєднатися до руху опору може будь-хто з мешканців окупованих територій. На створеному ССО сайті «Спротив» є спеціальна інструкція для майбутніх партизанів. Тут можна почитати, як виготовляти вибухівку, підривати ворожі танки, протидіяти пропаганді тощо. Окрім того, на цій платформі можна анонімно повідомити про місце перебування росіян.
Також можна заповнити анкету і доєднатись до боротьби і лавах Сил спеціальних операцій ЗСУ. Але варто мати на увазі, що вас ретельно перевірять, перш ніж допустити до роботи на спецслужбі. Ну і, зрозуміло, гарантується повна конфіденційність.
«Так, ми воюємо із сильним ворогом, він переважає нас кількістю, він може тимчасово захопити те чи інше місто. Але він ніколи не зможе його втримати, бо в кожному будинку на нього будемо чекати ми. І ми звільнимо кожен метр нашої землі, крок за кроком», – переконують учасники руху опору.
Окрім того, не варто забувати про існування чат-боту єВорог», де можна повідомити інформацію про місце перебування росіян, їхню техніку тощо. Це допоможе партизанам та бійцям ЗСУ наблизити перемогу.