План порятунку від олігархів

Березень цього року стартував низкою надзвичайно важливих для України подій. Не можна сказати, що російська агресія, війна на Донбасі та валютно-цінові потрясіння відійшли на другий план. Але те, що заварили українські олігархи, затьмарює за своєю значущістю більшість наших щоденних негараздів. Факт залишається фактом – українські медіа дивним чином майже проігнорували без перебільшення доленосні для України події. Цьому може бути кілька пояснень.

Олігархи, яким належить більшість ЗМІ, не хотіли зайвого шуму довкола їхніх «рятівних» ініціатив, бо задумали щось таке, що мало б поставити Україну черговий раз перед вибором: або збереження їхньої влади і повільна відбудова держави при відмові від докорінних реформ, євроінтеграції та вступу до НАТО, або… Або все-таки українці відмовляться від таких «розумних» пропозицій і наважаться на цілковитий злам олігархічної системи, навіть ціною нового переділу власності, викликаного цим хаосом, а то й можливої втрати територіальної цілісності держави. Або ж олігархи задумали вкотре «приборкати» Україну, мобілізувавши на це свої капітали та лояльних до них діячів міжнародного масштабу.

Насамперед треба сказати, що йдеться про план, спрямований на те, щоб зберегти в Україні кланово-олігархічну систему і визначальний на неї вплив Росії. А тепер про все по черзі.

Віденський в’язень

Минулого тижня центр української політичної ваги перемістився до австрійської столиці – Відня. Воно направду виглядало дивно, що про майбутнє України вирішили говорити в Австрії, країні, політичне і бізнесове керівництво якої стоячи аплодувало Путіну, а президент Фішер наполегливо стверджував: санкції проти Росії треба скасувати, бо від них ніхто не матиме зиску. В позиції Австрії нічого не змінилося. Вона і тепер залишається найбільш лояльною до держави-агресора країною у європейській спільноті. І тут раптом така несподіванка: Міжнародний форум «Україна завтра» – у Відні.

На форум з’їхалися зі всієї Європи понад 250 провідних політиків, бізнесменів, фінансистів та інтелектуалів. Зініціював і оплатив цю зустріч український олігарх Дмитро Фірташ, чиї статус і репутація у світі є, м’яко кажучи, не найкращими. То чому ж український олігарх із дуже сумнівною репутацією взявся за таку витратну і невдячну справу – шукати шляхи порятунку для України? Відповідь, на жаль, банальна до простоти:  рятує свою шкуру.

Ще 12 березня 2014 року суд у Відні видав ордер на арешт Фірташа. Слідчі органи США інкримінували українському олігарху корупційні дії міжнародного масштабу: американці підозрюють Фірташа у тому, що за участь у титановому проекті в Індії він дав хабара розміром 18,5 мільйона доларів. Оскільки головний офіс його «Group DF» розташований у Відні, то американці звернулися з проханням про арешт і видачу їм Фірташа саме до австрійської сторони.

Знаючи наперед про особливу лояльність альпійської країни до українських та російських олігархів і про особливо тісні зв’язки Фірташа з російським керівництвом, американці спробували заблокувати переказ коштів на внесення застави за «волю» для потенційного корупціонера. Але гроші все ж надійшли. Кошти розміром 125 мільйонів євро переказав незнайомий Фірташеві близько російський бізнесмен Васілій Анісімов. Пояснення українського олігарха, що він колись планував з Анісімовим спільний бізнес у сфері нерухомості в Києві, не витримують жодної критики. Перш за все з огляду на суму застави. Або ж гроші вніс хтось інший, скориставшись рахунками Анісімова. Ну не міг же Владімір Путін, який офіційно не диспонує такими коштами, особисто перерахувати гроші на заставу свого поплічника з «Росукренерго». Не міг особисто, то призначив якогось цапа-відбувайла.

Австрійський суд відпустив Фірташа під заставу, зобов’язавши того не покидати Австрію до винесення остаточного вироку в його справі. Американська Феміда згодилася чекати рішення своєї австрійської колеги до 30 квітня 2015 р. Бінго! Ось тут наш в’язень і заспішив. Провів величезний форум у Відні, залучив до його роботи провідних екс-політиків Європи і заснував «Агентство модернізації України», яке має розробити свого роду «план Маршалла» для порятунку України.

План «Фірташа-Маршалла»

Ніби й зовсім не тому, що дата 30 квітня невпинно наближається, Дмитро Фірташ дав розлоге і водночас вкрай цинічне інтерв’ю австрійській «Die Presse». З нього довідуємося, що «настав момент нам, українцям, об’єднатися, і ми мусимо зробити те, що 23 роки упускалося. Тільки політики сьогодні для цього завдання недостатньо». Погодьтеся, дивне твердження про недостатність політики. Тобто для того, щоб врегулювати ситуацію в країні, потрібен план фінансової допомоги. Без сумніву, саме так піднімалася з руїн повоєнна Європа. Але різниця між повоєнним Планом Маршалла і теперішнім задумом застряглого в Австрії українського олігарха полягає в тому, що він хоче не тільки врятувати свою власність в Україні, але й зберегти вплив на політику в державі.

Що нам дає підстави засумніватися в щирості намірів Фірташа? По-перше, ініціатором цього плану є не потужні держави світу: країни ЄС або США, а українські олігархи, які є прямими винуватцями розрухи, що запанувала в окремих регіонах України. Специфічні умови приватизаційних конкурсів та тотальна корупція часів президентства Кучми дозволили вирости до статусу олігарха його зятеві Вікторові Пінчуку. Брутальне «відтискання» підприємств людьми Ахметова перетворило останнього на найбагатшу людину країни. Дмитро Фірташ став багатою і впливовою людиною, коли кремлівський патрон увів його до складу сумнозвісного «Росукренерго», яке перепродувало російський та туркменський газ. Всі вони просто плекали корупцію в державі, контролювали цілі депутатські фракції в парламенті, зробили ручними суди та прокуратуру.

Є й «воєнна» сторінка у біографії українського олігархату. Не таємниця, що Рінат Ахметов намагався використати сепаратистів Донбасу, щоб зберегти цей регіон своєю вотчиною і шантажем добитися від Києва щорічних відкупних на суму 15 млрд грн довоєнного номіналу. І якщо Ахметов та Фірташ прямо ангажувалися у конфлікт по боці терористів, то Віктор Пінчук вирішив перечекати лихоліття в ролі нейтрального мецената мистецтва так, щоб у разі повної окупації України Росією Путін не мав йому що закинути. Пізніше, виславши свого тестя посередником (без жодних повноважень) на переговори між Україною, Європою, Росією та терористами, Пінчук забезпечив їхньому з Кучмою капіталу подвійну індульгенцію – і від українців, і від росіян.

І от, Дмитро Фірташ із Відня ініціює новий «План Маршалла» для України. У чому його суть? Має бути створено модернізаційний фонд для України розміром 300 млрд євро. Хто його головні інвестори? За словами Фірташа, це він сам (але з невеликою сумою), Рінат Ахметов, Віктор Пінчук, ще 30 українських промисловців та підприємців і… Росія. На думку Фірташа, Росія може взяти на себе до чверті необхідних на модернізацію України коштів. Ось тут і криється ключик до цієї задумки олігархів.

Плани Росії з тріском провалилися. Анексія Криму, агресія на Донбасі не дали бажаних результатів. Ніхто не розраховував, що українці будуть до останнього боронити свою державу, що своїм героїзмом та відвагою зупинять російську агресію, зможуть локалізувати війну в межах Донбасу і не пустити вглиб країни. Тепер Росія разом з українськими олігархами, довівши до руїни інфраструктуру регіону, знищивши значну частину власних підприємств, перетворивши життя тамтешніх людей на пекло, не має іншого виходу із ситуації, окрім як повісити цей закривавлений, знищений регіон на шию Україні. Що на практиці означає – ніяких реформ на десятиліття наперед, ніякого членства в ЄС, ніякого вступу в НАТО. І ще означає – збереження олігархічної системи в Україні, а самої України – в орбіті Росії. Не вдалося Росії шляхом анексії та агресії знищити й підпорядкувати собі Україну, то може вдасться завдяки підтримці «українських» олігархів?

Є серйозні підозри щодо несамостійності деяких українських олігархів, особливо тих, хто тісно працював з Росією. Дехто з аналітиків саме несамостійністю пояснює їхню дивну поведінку під час війни. Мовляв, чому ні Фірташ, ні Ахметов не вчинили так, як це зробив Ігор Коломойський? Нагадаємо, він навів лад у Дніпропетровську, власним коштом провів мобілізацію населення, створив добровольчі батальйони, підтримав військо і  тим самим буквально врятував Україну і свій основний бізнес. Натомість Ахметов і Фірташ продовжували діяти в руслі, яке часто лежало виключно в російському інтересі. Хіба вони самогубці чи губителі власного бізнесу? Ні, на таких вони не виглядають. Тут можна припустити, що їхня велетенська власність не є до кінця їхньою, а отже, вони відігравали і відіграють далі роль важливого інструменту впливу Росії на Україну.

Якщо погодитися з таким припущенням, то стає зрозуміло, чому Фірташ і надалі продовжує говорити не як український олігарх, а як російський чиновник або політик. На запитання «Die Presse» про те, що він думає про західні санкції проти Росії, той відповів: «Ні. Вони дурні. Вони тим нічого не добилися. Було великою помилкою, що Україна і Європа без росіян проводили наради про асоційоване членство. Я думаю, Європа зробить свої висновки». Якщо ще в когось залишаються сумніви, що Дмитро Фірташ є ворогом незалежної України, перешкоджає її євроінтеграції, допомагає росіянам виробляти нові стратегії закабалення України, то можна навести ще кілька «думок» від олігарха.

Знущальним тоном він провокує європейців, щоб ті не «були дурними» і не погоджувалися бути маріонетками США в політиці щодо України. Маніпулюючи, він каже: «Навіть Америці слабка Росія нічого не дає. Я не виключаю, що США швидше порозуміються з Росією щодо України, ніж Європа. Американці дуже прагматичні». На пряме запитання про те, чи не працює Фірташ в інтересах Росії, а не України, бо йому дивним чином вдавалося купувати більше газу в «Газпрому», ніж той продавав, і за набагато меншою ціною, ніж для «Нафтогазу», Фірташ відповів, що у нього свій бізнес, а у «Нафтогазу» – свій. І додав, що ніколи в інтересах Росії не працював.

Уся ця задумка з «Агентством модернізації України» за всіма ознаками є вигідною Росії й українським олігархам. І все-таки австрійським журналістам вдалося частково вивести Фірташа на чисту воду. На запитання про те, чи будуть дотримані умови перемир’я, досягнуті у Мінську- 2, той відповів: «Я думаю, що можна вже говорити про початок миру. Для Росії конфлікт більше не вигідний, тому військові формування відтягуються». І на влучне уточнення, які ж вигоди мала раніше Росія від конфлікту, відповів: «Повністю знищити економіку України». Фініта ля комедія!

Виявляється, за логікою Фірташа, Росія хотіла знищити всю економіку України, а тепер вона, як добра мама, з якогось дива дивного має дати у «фірташівський» фонд модернізації України понад 70 мільярдів євро? Знищила, щоб задешево купити країну?

Порошенко – Фірташ – Коломойський 

А тепер про найбільші небезпеки і виклики. Для «благородної» справи Фірташ мобілізував безліч відомих у Європі людей. Всі вони мають завдання – відомо, що не за так – шукати охочих долучитися до фінансового порятунку України. Фірташівсько-європейські добровольці – це член палати лордів британського парламенту Річард Різбі, німецький соціал-демократ і соратник Шрьодера, котрий на побігеньках у «Газпрому», Пеер Штайнбрюк, відомий французький інтелектуал Бернар-Анрі Леві. До кола втаємничених також увійшли колишній єврокомісар Штефан Фюлє, колишній міністр оборони Німеччини Руперт Шольц, екс-міністр закордонних справ Франції Бернар Кушнер та багато інших європейців, що з відставкою не втратили зв’язків у впливових кабінетах, але звикли до розкішного життя.

Від німецьких учасників проекту українські олігархи сподіваються внеску у стабілізаційний фонд розміром 500 млн євро. І тут треба звернути увагу на кілька важливих моментів. Перший момент: українські олігархи хочуть скористатися втомою європейців від затяжного українського-російського конфлікту і, перехопивши ініціативу в українського уряду, запропонувати вигідний їм і «втомленим» європейцям план. Останнім нічого не треба буде робити, тільки відкупитися. На практиці ж це означає, що Україна й надалі залишається в російській орбіті, і в ній збережеться влада олігархату.

Суть другого моменту полягає в тому, що з процесу врегулювання кризи в Україні знову виключаються США, чия політика не терпить компромісів зі злодіями і злочинцями. На практиці це означає, що США під тиском європейських партнерів мали б відмовитися надавати підтримку Україні.

Одним із найбільш суперечливих і небезпечних моментів для України є внутрішній вимір цієї проблеми. Справа в тому, що в Україні розпочалася повномасштабна війна олігархів. З одного боку, діє вже відома нам «трійця»: Фірташ, Пінчук, Ахметов, а на другому полюсі позиціонується Ігор Коломойський зі своїми союзниками. Зрозуміло, що олігархів святих не буває. Але й між олігархами є різниця. Наприклад, ми вже знаємо, що Ахметов і Фірташ не підтримали Україну, коли Росія здійснила проти неї відкриту агресію. Пінчук зі своїм надпотужним медіаресурсом залишився стояти осторонь і дотепер прославляє «енкаведистів», «ментів» та російських спецназівців у безконечних серіалах та подає новини під таким кутом, що можна подумати, ніби живе він не в Україні, а десь на Альдебарані. Натомість Ігор Коломойський ризикнув своїм бізнесом і без перебільшення врятував суверенітет України. Можна багато говорити про його зиски з цієї справи, але факт залишається фактом: Ігор Коломойський – все-таки український олігарх.

Для того, щоб ослабити його позиції, «олігархічні» медіа розпочали кампанію про те, що Коломойський рветься до влади, хоче усунути Петра Порошенка й експлуатувати цілу Україну, бо Дніпропетровщини йому замало. Останні дії президента Порошенка, на жаль, вказують на те, що у цій «битві титанів» він не є однозначно на боці проукраїнських сил. У вже цитованому інтерв’ю Фірташа є один дуже промовистий пасаж. На запитання, що такий амбітний план не можна реалізувати без згоди керівництва української держави, Фірташ відповів, що французький філософ Бернар-Анрі Леві літав на переговори до Києва і привіз втішну звістку: український президент підтримує їхню ініціативу. І що вже у травні-липні вони збираються підключити до цього український парламент, «незалежно від партій». Чи треба ці слова розуміти як підтримку Порошенком групи Фірташа-Пінчука-Ахметова? Якщо це так, то це може обернутися страшною катастрофою для української держави.

А якщо пригадати дивний політ Порошенка і Кличка напередодні президентських виборів до Відня і зустріч із «віденським в’язнем», то чи не варто задуматися над тим, чим все-таки продиктована недолуга кадрова політика президента України, нерішучі дії щодо покарання злочинців з попереднього режиму та згода замінити женевський формат переговорів нормандським, в якому не знайшлося місця для США? Чи не тому, щоб позбутися тиску США, яким багато що відомо з його і Фірташа минулого? Та й сам Петро Олексійович з обранням на пост глави держави не перестав бути олігархом. Принаймні статки, поведінка і стиль мислення залишилися старими.

І на завершення. Практично того ж дня, коли Фірташ давав інтерв’ю для «Die Presse», в українському парламенті з’явився Ігор Коломойський, щоб дати свідчення Спеціальній контрольній комісії Верховної Ради України з питань приватизації  про зловживання і корупцію при приватизації підприємств за часів правління Кучми.  Його свідчення стали справжнім вибухом. Коломойський розкрив механізми незаконного заволодіння «Укррудпромом», розростання «ахметовської» імперії «Метінвест» та появи неймовірних статків Кучми-Пінчука. Такого удару олігарх Коломойський завдав у відповідь на спроби Пінчука відібрати через Лондонський суд у нього та Новинського Криворізький залізорудний комбінат. Що насправді означає перехід війни українських бізнес-еліт у найвищу фазу.

І тепер нам не залишається нічого іншого, як уважно стежити за діями «фірташівського» «Агентства модернізації України», олігарха Коломойського і контролювати, щоб олігарх Порошенко не використав державну владу для збереження кланово-олігархічної системи в Україні. Тепер важливо не почути хору проплачених експертів та аналітиків, які співатимуть, що боротьба олігархів розхитує човен української державності, що крах олігархічної владної системи може стати кінцем української держави. А нам треба пам’ятати одне: Україна на чолі з олігархами – несамостійна і несправедлива держава. І якщо українське громадянське суспільство спромоглося повалити режим Януковича, відбити російську агресію, то воно знайде сили і для подолання влади олігархів.