«Усім треба прийняти те, що Львів має бути великим»

27 травня уряд затвердив перспективний план утворення громад Львівської області, серед останніх в Україні. Тобто реформа, яка тривала понад п’ять років і яку називали однією із найуспішніших в Україні, підходить до свого логічного завершення. Вся територія держави покрита громадами, восени – вибори на новій основі.

Попри те, на Львівщині досі неспокійно. Не всім подобається формат Львівської ОТГ, яка має об’єднати Львів із 17 прилеглими містами і селами. Невдоволені голови прильвівських міських та сільських рад пишуть звернення до президента, уряду та погрожують судовими позовами, а деякі мешканці цих громад перекривають дороги.

Чому так відбувається і як вирішити конфліктну ситуацію, ZAXID.NET розпитав відомого експерта з питань децентралізації та формування нового адміністративно-територіального устрою, керівника Центру політико-правових реформ Ігоря Коліушка.

***

Тиждень тому уряд затвердив перспективний план Львівської області. Зараз групи людей з деяких містечок і сіл, зокрема, прильвівських, протестують, перекривають дороги, бо вважають, що не враховані їхні інтереси. Чому склалася така ситуація?

З точки зору концепції реформи місцевого самоврядування та методології об’єднання громад, починаючи з 2015 року, у першу чергу, мало відбуватися приєднання сіл до міст. Тобто, дрібні села мали бути приєднані до обласних центрів, міст обласного значення. На другому етапі мало обговорюватися і розглядатися питання про те, що робити з тими селами, які не є приміськими, як їх об’єднувати і як з них робити спроможні громади.

Через бездіяльність уряду та через те, що тоді творилося в ОДА і РДА, які абсолютно не замислювалися над змістом реформи – сказали їм намалювати перспективні плани, вони щось намалювали… Коли я подивився перший перспективний план Львівської області, я просто сміявся. Через оцю бездіяльність, через небажання нормально вникнути в ситуацію, ми від самого початку пішли у цій реформі з деякими помилками.

Потім держава в принципі вчинила правильно – дала фінансові стимули для об’єднання громад. Це всім сподобалося. Пішов процес об’єднання маленьких сіл. Це робилося для того, лиш би їм дали гроші. Але таке об’єднання нічого не дає у плані спроможності громади. Громади, чисельністю 1-2 тис. мешканців, не спроможні виконувати ті повноваження, які їм передбачені за реформою децентралізації. З тих пір, протягом останніх трьох років, усіх попереджали, що рано чи пізно всі, хто не буде спроможний, будуть якимось чином до когось приєднані, об’єднані. Про це говорилося, писалося дуже багато.

Якщо говорити про ситуацію зі створенням Львівської ОТГ?

Львів має феноменально малу площу. Думаю, що в радянські часи це свідомо робилося, обрізалося. Усі міста періодично розширялися, а Львів практично не розширявся, він затиснутий. З розрахунку площі на чисельність населення Львів перебуває у нижній частині таблиці міст України. По-перше, якщо ми хочемо, щоби Львів мав перспективу у глобальному сенсі, щоб тут з’явилися інвестиції, розвиток, щоб Львів став привабливим містом не тільки, щоб приїхати і кави попити, а жити і працювати, місту необхідно розширити територію.

По-друге, усі приміські села насправді паразитують на Львові – мешканці працюють та лікуються у Львові, діти вчаться у Львові. За всіма старими правилами, вони за це не платили. Особливо це було вигідно сільським головам – вони торгували дорогою приміською землею і їм так було добре. Вони категорично виступали проти приєднання до Львова.

У свою чергу, вважаю, що і міський голова Львова Андрій Садовий і міська рада Львова мали з самого початку докласти усіх зусиль, щоби зацікавити, знайти діалог і переконати усі довколишні села приєднатися до Львова ще у 2015 році.

Ще на початку реформи…

Так. Вони зі свого боку абсолютно нічого не робили. Я цікавився цим у 2017 у 2018 роках: «Ви щось робите?». «Ні, ми зайняті іншим». У результаті це все затягнулося і дійшло до такої конфліктної ситуації.

Як бути далі у цій ситуації?

Звичайно, можна довго говорити, хто винен. А винні тут усі, як я вже спробував пояснити. Але для майбутнього мало цікаво, хто винен, а цікаво, як ми будемо жити далі.

Якщо ми зараз закріпимо таке роздріблення, як цього вимагають Брюховичі, Винники, коли все повідділяється і Львів ще зменшиться, у перспективі виправити цю ситуацію буде набагато тяжче. У перспективі Львів та весь львівський регіон будуть просто непривабливі для розвитку, інвестицій, для життя. Це означає, що Львів буде занепадати.

Тобто в результаті програють усі?

Програють усі, без сумніву. Якщо зараз все об’єднається і буде створено нормальний «великий Львів», з’явиться шанс, у тому числі, виправити ті недопрацювання, за які зараз звинувачують міську владу.

Я б зараз докладав усіх зусиль, щоб укласти перемир’я. Львів має бути великим, але мають бути домовленості щодо шляхів і напрямків розвитку території всього «великого Львова». Не може бути такого, що думають тільки про площу Ринок, про те, де ходять туристи, а все решту стоїть з ямами і так далі.

Усім треба прийняти те, що Львів має бути великим. При чому, я би пропонував зробити його навіть більшим, ніж те, що я бачив на останньому перспективному плані. На мій погляд, межа мала би проходити на 5 км далі за кільцевою дорогою. А її намалювали якось так дивно, навіть влізли у межі кільцевої дороги.

Ви маєте на увазі те, що виокремили Сокільники?

Сокільники – це абсолютно нормальна частина Львова. Треба зробити велике місто і паралельно домовитися про те, як уся ця периферія буде розвиватися – що там буде збудовано та зроблено. Таким чином знайти примирення. Будь-який інший шлях завершення цього конфлікту призведе до того, що в результаті програють усі.

Усі крики про те, які ми самодостатні, великі і дайте нам свободу – ми все це вже переживали і бачили. Я у свій час сам на ці граблі наступав у 1994-95 роках, коли був народним депутатом. Я тоді теж на хвилі демократії повівся і допоміг кільком селам зі свого округу, які хотіли свободи, мати свою сільську раду. Тоді була така тенденція. Буквально через три-чотири роки виявилося, що вони не виграли, а програли від цього, бо їм треба утримувати сільську раду, сільського голову. А плюсів від цього не було.

Очільники деяких прильвівських сіл та міст погрожують судовими позовами, хочуть оскаржувати рішення уряду про затвердження перспективного плану. Чи мають такі позови перспективу?

Звичайно, сільські голови і сільські ради мають право звертатися до суду і оскаржувати рішення Кабінету Міністрів. Щодо перспектив таких справ, то наскільки я розумію, Кабмін виконує закон і тут до нього ніяких претензій з точки зору закону немає.

Але є дискусійне питання, чи конституційний цей закон [оскільки зміни до Конституції щодо громад ще не внесені]. Процедура розгляду таких справ полягає у тому, що коли в суді постане питання про неконституційність закону, суд повинен зупинити розгляд справи, звернутися до Верховного Суду, а Верховний Суд до Конституційного Суду. Лише після розгляду цієї справи Конституційним Судом повертатися до розгляду справи по суті. Ця історія мінімум на два роки. Можливо, таким шляхом хтось і піде.

Але важливо, щоб восени 2020 року провести вибори відповідно до тих меж громад, які встановив Кабмін і тоді вже все залежатиме від того, як новообрані органи влади будуть поводитися. Наприклад, якщо новообрані міська рада та міський голова Львова знайдуть спосіб це все заспокоїти та задобрити ті вимоги, які реалістичні, чи переконати, що щось є нереалістичне, тоді за ці два роки ситуація заспокоїться сама по собі. Я на це сподіваюся.

Чи відомі вам прецеденти оскарження рішення уряду про створення ОТГ?

Такі позови були раніше, але в принципі вони нічим не закінчилися. Раніше трошки інший був предмет спору. Там не йшлося про так зване примусове об’єднання.

Керівники прильвівських міст Винники і Дубляни наполягають на тому, що у цих містах не буде обрано старост, як у селах, і вони фактично перетворяться в райони Львова і зникнуть. Як це вирішити?

Це питання дуже легко можна вирішити і про це не раз обговорювалося на нарадах у міністерстві. Є абсолютно виправдана пропозиція – в новому законі про місцеве самоврядування передбачити обрання старост не тільки у селах, а й у частинах міста. І це рішення має приймати міська рада. Наприклад, може бути обраний староста Левандівки, Сихова, Винників, Брюхович. Цю ідею підтримують в міністерстві. Тому вже до кінця року це може бути вирішено, і тоді тільки від міської ради залежатиме, скільки старост на території потрібно. Такі законодавчі зміни цілком реальні.

Протести, які відбуваються після затвердження перспективних планів урядом – це політичні спекуляції чи це справді від нерозуміння суті та переваг реформи?

Думаю, тут є всього по трошки. На це накладається передвиборча атмосфера. Люди знаходять собі теми, щоб попіаритися. Завжди знайдеться той, хто буде це розкручувати. Друге – ніхто не подає повної інформації. Так, реформа складна. Вона змінює механізм суспільної організації на базовому рівні місцевого самоврядування, тому тут для когось будуть плюси, а для когось мінуси. Хтось мусить щось змінити у своєму житті, щоб зменшити мінуси і збільшити плюси. Це закономірно. І це завжди використовують. Наприклад, беруть оцей приклад зі старостами. Так, дійсно, сьогодні в законі записано, що старости є тільки в селі. І вже можна накручувати, збирати мітинги і казати, що в нас ніколи не буде старости, бо ми не село і ми селом не станемо. Але можна нормально розглядати цю проблему. Цього людям не розказують, не показують – кому що вигідно, той на тому педалює.

Звичайно, хочеться, щоб усі були розумні і відповідальні, але так ніколи не буває. Завжди є люди менш поінформовані, такими людьми маніпулюють. Тому треба усім докладати зусиль, щоб об’єктивно інформувати, показувати усі переваги, які виникають в результаті тої чи іншої реформи.