Як Львівська політехніка не сприйняла першу жінку-професорку

Нещодавно на виборах ректора Львівської політехніки перемогла Наталія Шаховська. Вона стане першою жінкою, що очолить цей технічний університет. Втім, вона зазначає, що гендерний баланс у керівних посадах університету збережений, зокрема і серед проректорів та завідувачів кафедр. Але так було не завжди. На сторінці вишу розповіли про першу в історії Львівської політехніки професорку і завідувачку кафедри, а також як їй складно було серед товариства чоловіків. Хімікиня Аліція Дорабяльська описала свої спогади у мемуарах «Ще одне життя», які вийшли у Варшаві 1972 року. Їх опрацювала і переклала Ірина Барна з Науково-технічної бібліотеки Львівської політехніки.

З команди Марії Склодовської-Кюрі

Аліція Дорабяльська закінчила Варшавський університет, де 1922 року захистила дисертацію і здобула науковий ступінь докторки хімії. Вона продовжила навчання в паризькому Радієвому інституті під керівництвом Марії Склодовської-Кюрі. Наступним кроком у наукових здобутках стала габілітація в галузі фізичної хімії у Варшавській політехніці. Після цього науковицю скерували до Львова. Тут вона 1934 року отримала звання надзвичайної професорки та посаду завідувачки кафедри фізичної хімії Львівської політехніки.

Аліція Дорабяльська у студентські роки

Аліція Дорабяльська стала першою в історії цього університету жінкою-професоркою і завідувачкою кафедри. Але шлях до порозуміння з колегами і її сприйняття був довгим і складним. У своїх спогадах вона пише, як зважилась запропонувати свою кандидатуру на цю посаду та яке обурення це викликало серед колег-чоловіків:

«Професор фізичної хімії Львівської політехніки [Богдан] Каменський у 1932 році прийняв запрошення перейти працювати в Ягеллонський університет. Так у Львівській політехніці з’явилася вакансія на кафедрі фізичної хімії. Тоді я, маючи намір очолити цей підрозділ, подала анкету.

Незабаром виникли гарячі дискусії. Жінка – і керівник кафедри в Політехніці? Перший раз, певне, у цілім світі! І чому саме у Львівській політехніці, яка має майже столітні традиції? Чи можна собі уявити жінку в залі засідань Сенату, декорованому портретами шанованих, заслужених і достойних ректорів? Питання ці падали довкола й досягали мене…

Моїм колегам-хімікам [з Львівської політехніки] професорам Вікторові Якубу й Адольфу Йошту вдалося "форсувати" голосування за мою кандидатуру на вченій раді хімічного відділу. Але на загальних зборах професорів Львівської політехніки і серед членів Сенату кипіло обурення. Більшість професорів різних відділів вважали прийняття жінки на високу посаду в навчальний заклад недопустимим, зниженням рівня й авторитету Політехніки. Почали навіть оперувати аргументами фаховості. Завідування кафедрою фізичної хімії у Львівській політехніці стало затягуватися на роки».

Пілсудський вигукнув: «Нехай баба покаже себе!»

Аліція Дорабяльська зазначає, що кадрове призначення штучно затягували. А врешті знайшли іншого кандидата – чоловіка. Суперечки дійшли до вищого керівництва держави у Варшаві, і крапку у ній поставив Юзеф Пілсудський.

«Справа "моєї" кафедри тягнулася вже майже два роки. Врешті я отримала звістку, що мої "супротивники" знайшли іншого кандидата і просувають його на керівництво.

Даймо собі спокій з тою кафедрою у Львові, міркувала я, звертаючись до професора [Войцеха Свєнтославського], – вони мене не хочуть. Мають вже свого кандидата. Я просто напишу листи вдячності до професорів Якуба та Йошта і повідомлю, що вже не маю наміру "ощасливлювати" Львів своєю присутністю…

Аліція Дорабяльська з колегами у Радієвому інституті, Париж, 1925 рік

Але одного ранку навесні 1934 року будить мене телефон: "Вчора твоя номінація на професора Львівської політехніки пішла на підпис до президента" [Ігнація Мосціцького].

А насправді рішення про це прийняв [Юзеф] Пілсудський. На одному з прийомів у Бельведері [офіційна резиденція керівництва Польської Республіки] міністр у справах релігійних визнань і народної освіти Вацлав Єнджеєвич звернувся до нього: "Пане! Маємо клопіт. Кандидатка на кафедру фізичної хімії у Львівській політехніці – жінка! Аліція Дорабяльська". "Ну то й що? Нехай баба покаже себе! Вона має характер!" – вигукнув Пілсудський.

Так вирішила мою долю людина, що була достатньо могутньою, щоб не боятися небажаної критики».

«Сприймали мене як демонічну особу»

Врешті Аліція Дорабяльська у вересні 1934 року стала професоркою Львівської політехніки. Від початку своєї праці науковиця зіткнулася з численними випадками несприйняття її колегами-чоловіками.

«Звичаї приписували, щоб новообраний знайомився почергово, починаючи від найстаршого чинного професора навчального закладу. Мушу визнати, що ті візити сповнювали мене хвилюванням. Колег-хіміків я знала всіх, не мала потреби знайомитися, та й кожна розмова була для мене приємністю. Але на інших відділах були люди, котрі, виявляється, мали право сприймати мене як "демонічну" особу. І знаю, що мене боялися.

Майже цілий вересень я "мужньо" ходила в чорній шовковій сукні, стукаючи у двері кафедр, тихо сподіваючись, що, можливо, не застану професора і залишу тільки візитівку. Професор Казімеж Бартель виявив доброту і приязнь від перших моментів нашого знайомства. Згадую, що, коли вперше прийшла до нього з візитом, він був відсутній. Наступного дня несподівано він сам відвідав мене, і ми довго бесідували.

Це все згадую сьогодні з усмішкою. Професори Львівської політехніки були людьми високої культури. Якщо навіть хтось із них й бубонів нишком: "Чого та баба до нас пхається?", то таки не показував свого небажання явно.

Аліція Дорабяльська разом з колегами у Варшаві, 1937 рік

«Я хімік, знаю різні способи взаємодій… І найтривалішими є ті, що постають внаслідок порозуміння між людьми… Спробуймо»

З часом розум, такт і внутрішнє відчуття допомогли Аліції Дорабяльській достукатися до черствих сердець поважних професорів. Зрештою вони прийняли її в своєму науковому товаристві.

«Львів пригорнув мене до себе. Незабаром перестала бути тут чужою. Як зазвичай, 1 жовтня у Політехніці відбувалась інавгурація. Колеги попередили мене, що завжди ввечері інавгураційного дня відбувається святкування і що є вже усталений звичаєвий порядок промов. Виступають почергово: ректор, що йде у відставку, новообраний ректор і після них наймолодша особа з грона професорів. Тож я буду змушена виступати і вітати колег.

У моїй ситуації це було доволі складно. Постановила собі, що найкраще послуговуватися щирістю. Коли ж привітав мене ректор Надольський, відповіла йому прямо: "Знаю, що мене не хотіли… Загалом я це розумію, і це мене не дивує… Дякую, що таки ризикнули… Я хімік… Знаю різні способи взаємодій… І найтривалішими є ті, що постають внаслідок спільної праці й порозуміння між людьми… Спробуймо! Можливо, з цього виникне щось поважне".

Мої щирі слова досягли цілі. В подальших, неофіційних вже, обговореннях виявилося, що "все-таки мене хочуть". Хтось назвав мене "Одиначкою", і це прізвисько супроводжувало мене протягом усього часу мого перебування у Львові. Так я увійшла до грона професорів Львівської політехніки. І наше товариське життя було особливо близьким – тіснішим, аніж в інших університетах».

З колегами і студентами на кафедрі

Після закінчення Другої світової війни, коли у Львові почалася радянська окупація, поляки масово виїжджали до Польщі. У 1945 році Аліцію Дорабяльську запросили до Лодзького технічного університету. Там вона очолила новостворений хімічний факультет і побила свій ще один рекорд: стала першою в історії університету жінкою, яка обійняла посаду декана.