Здається, українці страждають без гаплика

В біології є поняття «гормезис», він же пре-експозиція, адаптивний гомеостаз, крос-толерантність тощо. Терміну вже багато років, і означає він корисний вплив якихось помірних гапликів: холоду, голоду, зневоднення, натовпу, важких металів і пестицидів. Про алкоголь, наркотики і солодощі чомусь анічичирк.

Одним з проявів гормезису в людей є помітно триваліше життя тих, що вижили в голод чи в таборах смерті, ніж в їхніх однолітків, яких ця біда оминула. Коли ж інтенсивність стресору зростає, тоді корисний ефект сходить нанівець, і починається погіршення стану. Голод сумісний з життям лише в певних межах.

Таке відчуття в мене, що українцям потрібен перманентний стан відчутного, але не вбивчого гаплика, аби гормезис упіймати. Он які зараз всі бадьорі, майже єдні, різкість навели, емоції проговорюємо, план дій складаємо.

Подруга і я на бакалавраті універу жартували, що ми добре навчилися виживати (три роботи, відмінниці, живемо на Трої, працюємо на Теремках), але жити не вміємо. Одразу починаємо грузитися і страждати.

От і українцям мало було окупованих територій, аби зібратися. Обрали шопопало, щепитися не хочуть, про війну не думають – булки розслабили. Потрібна рсня вздовж всього кордону, аби проактивуватися. Та ну блін.

Оригінал