Дякую, що живий

Революція Гідності, анексія Криму, війна на сході України - події, які перекроїли схему українського політикуму та геополітичну карту Європи, не змогли оминути й спортивний світ, яку б високу аполітичність не проявляли деякі його представники. Спорт під час війни приречений на виживання, адже тоді на авансцену виходять більш важливі та життєво необхідні речі.

Найбільший вплив драматичних подій 2014 року на собі відчув український футбол: після анексії Російською федерацією Криму українська Прем'єр-ліга не дорахувалася двох клубів, а з початком війни на сході України одразу кілька команд стали футбольними біженцями. Це був і залишається той час, коли рахунок на табло чи протистояння принципових суперників вже не мають значення. Головне запитання звучало набагато глобальніше: чи буде в Україні футбол взагалі? якщо так, то який?

Про колізії та драми українського футболу, який намагається триматись на плаву у нелегкий для України час, - читайте в огляді ZAXID.NET

Прем'єр-ліга затягнула пояси

На старт нового футбольного сезону команди українського чемпіонату заявилися в меншості: вперше з 2002 року кількість клубів у вищому дивізіоні України знизилася до 14 представників. Попри велике бажання футбольних функціонерів зберегти 16 команд у вищому дивізіоні українського чемпіонату, реалії продиктували власні обставини: «Севастополь» не зміг домовитися про проведення ігор УПЛ у рідному місці, а «Сталь» не змогла надати гарантії для участі у чемпіонаті.

 Фото: ZAXID.NET

Футбольні боси довго сперечалися про новий формат чемпіонату, пропонуючи залишити тільки 12 команд, аби турнір був сильнішим. За результатами сезону 2013/14 рр. вищий дивізіон покинули «Таврія» та «Арсенал». У свою чергу у Федерації футболу України великі надії покладали на клуби з першої ліги. Однак «Олександрія» і «Сталь» не знайшли фінансової можливості для виступів в УПЛ. Єдиною командою, яка зуміла гарантувати власне підвищення у класі, став донецький «Олімпік».

Футбольні біженці

На час фінальної стадії попереднього сезону клуби зі Східної України ще не знали, як розвиватимуться події далі. Донецький «Шахтар» спокійно догравав чемпіонат на рідній «Донбас Арені», навіть не підозрюючи, що скоро це стане справжньою розкішшю та об'єктом мрій.
З початком ескалації конфлікту клубам з Донбасу потрібно було оперативно вирішувати, де продовжувати виступи у внутрішньому чемпіонаті та єврокубках. Після довгих роздумів донецький «Шахтар» ошелешив вболівальників звісткою: команда переїжджає до Києва, а усі матчі буде проводити на стадіоні «Арена Львів», який досі залишався без базового клубу.

 Фото: ZAXID.NET

У свою чергу, луганська «Зоря» передислокувалася до Запоріжжя, а донецькі «Металург» та «Олімпік» до Києва. Непрості часи настали й для маріупольського «Іллічівця», який так і не зумів провести жодного домашнього поєдинку на власному полі, катаючись різними містами впродовж першого кола чемпіонату України.

У мріях про Ріо та Буенос-Айрес

Ще один неприємний інцидент перед стартом чемпіонату України відбувся у лавах донецького «Шахтаря» та харківського «Металіста»: одразу кілька гравців відмовилися повертатися в розташування клубів через військові дії на сході України.

Під час міжсезоння 2014 року шість гравців донецького клубу після матчу із французьким «Ліоном» не захотіли повертатися в Україну. Серед утікачів були Алекс Тейшейра, Дентіньо, Дуглас Коста, Ісмаілі, Фред та Факундо Ферейра. Керівництво клубу, яке спочатку використовувало вмовляння, вдалося навіть до погроз про можливі санкції. Пізніше УЄФА висловила рекомендації іноземним футболістам донецького «Шахтаря» приєднатися до свого клубу, що бразильці у кінцевому результаті й зробили.

А от аргентинці, які грали за харківський «Металіст», - Хосе Соса, Джонатан Крістальдо і Алехандро Гомес - не повернулися в Україну через бойові дії на сході країни. Також про своє небажання продовжувати грати в харківському «Металісті» заявив Себастьян Бланко. На рішення футболістів не вплинули ні погрози про санкції, ні розмови з керівництвом клубу.

Крим закритий для футболу

Питання щодо майбутнього футбольних клубів Криму, немов м'яч у невмілих руках аматорів, рикошетило від Федерації футболу України до УЄФА, де лінивим пасом поверталося до Російського футбольного союзу. З травня до грудня 2014 року три футбольні установи намагалися вирішити ребус щодо правомірності виступів кримських клубів у чемпіонаті Росії. Здавалося б, рішення проблеми було на поверхні: попри перейменування команд, яке здійснили керівники «Севастополя» і «Таврії», клуби залишалися під юрисдикцією ФФУ, тому законних підстав для виступів у чемпіонаті Росії не мали.

З анексією Кримського півострова у склад РФ кримські клуби залишились без українських спонсорів. Також, попри бажання частини вболівальників, не змогли б приймати ігри українського чемпіонату на території Криму. У керівництва кримських клубів залишалось небагато простору для маневрів: аби переїжджати повністю на материк, в Україну, або стати частиною футбольної Росії. Було й третє рішення, яке пізніше легітимізувала УЄФА, - до зміни політичної ситуації виступати лише у чемпіонаті півострова. Погравши кілька місяців у другому дивізіоні першості Росії і не дочекавшись жодної матеріальної підтримки від РФС, кримські клуби залишились у повній резервації.

В одній ланці з Карабахом та Ізраїлем

Через російську-українську війну УЄФА та ФІФА довелося ухвалити низку рішень, з якими до того українському футболу не доводилося мати справу. По-перше, асоціації заборонили українським та російським клубам зустрічатися на будь-яких етапах єврокубкових змагань. Також в УЄФА та ФІФА запевнили, що у разі продовження конфлікту збірні України та Росії розведуть під час виступів на Євро-2016 та ЧС-2018.

 Фото: ФК «Зеніт»

По-друге, низка українських стадіонів потрапили у «чорний» список УЄФА, зважаючи на питання безпеки. Таким чином дніпропетровському «Дніпру», харківському «Металісту», донецькому «Шахтарю» і луганській «Зорі» довелося шукати інші стадіони для проведення матчів Ліги чемпіонів та Ліги Європи.

Схожа ситуація спостерігається в Ізраїлі, де через проведення бойових дій місцевим клубам заборонили приймати матчі єврокубків на території країни. Також суперник «Дніпра» на груповому етапі Ліги Європи, азербайджанський «Карабах», впродовж двадцяти років не може приймати суперників вдома через збройний конфлікт в регіоні.

«Металіст» і «Чорноморець»: з лідерів в аутсайдери

Ще рік тому харківський «Металіст» та одеський «Чорноморець» входили у п'ятірку кращих команд УПЛ і без особливих труднощів виборювали місце в єврокубковій зоні турнірної таблиці чемпіонату. У поточному сезоні команди тур за туром втрачали позиції і відходили все далі від п'ятірки кращих. Падіння у минулому лідерів чемпіонату України має різні причини, але однакові історії - через фінансові труднощі з клубами попрощалися талановиті тренери і дорогі гравці, а продовження виступів більше нагадує боротьбу за виживання.

У «Металісті» проблеми почалися тоді, коли президент і власник клубу, одіозний олігарх Сергій Курченко, після повалення режиму Віктора Януковича утік з України. Тоді ж клуб покинув головний тренер Мирон Маркевич, який до того впродовж дев'яти років тренував «Металіст». Часто у ЗМІ з'являлася інформація, що гравцям затримують платню, а вже влітку 2014 року у розташування харківського клубу відмовилися повертатися одразу кілька гравців з Аргентини.

У серпні 2014 року господарський суд Києва заарештував кошти та майно компанії ВЕТЕК Сергія Курченка, а також акції харківського футбольного клубу «Металіст», стадіон і футбольну базу. А вже у вересні суд через борги розірвав договір купівлі-продажу єдиного майнового комплексу, який 30 серпня 2013 року уклали Харківська облрада і ТОВ «Спортивний комплекс «Стадіон Металіст». Таким чином ФК «Металіст» залишився без стадіону. Тим часом президент клубу Сергій Курченко, який перебуває у міжнародному розшуку, продовжує керувати клубом із Росії, запевняючи, що жодних фінансових проблем у харків'ян немає.

Через фінансові труднощі був змушений попрощатися з одеським «Чорноморцем» головний тренер Роман Григорчук. Наставник тренував одеситів впродовж чотирьох років. Талант та амбіції Григорчука могли вивести одеський клуб далеко вперед, однак фінансові проблеми не лише загальмували цей процес, а й поставили клуб на межу виживання. Гравці та тренерський склад «Чорноморця» по декілька місяців сиділи без платні. У результаті Роман Григорчук у грудні 2014 року попрощався з клубом і поїхав тренувати азербайджанську «Габалу», а «Чорноморець» завершив рік на 9 місці турнірної таблиці УПЛ.

Трибуни світять голими ребрами

14-й тур українського чемпіонату запам'ятається найнижчим показником відвідуваності за останні 22 роки. Офіційна загальна кількість глядачів, які прийшли побачити сім матчів 14 туру на стадіони України, становила 12 006. Середня відвідуваність одного матчу становила, відповідно, - 1715 глядачів, а найменш відвідуваним матчем стала зустріч «Волинь»-«Іллічівець», яка зібрала всього 45 глядачів.

 Фото: ZAXID.NET

Наразі це другий найгірший показник за всю історію існування вищого дивізіону українського футболу. А перший, він же рекордний, був 22 роки тому, коли середня відвідуваність матчів 14 туру 1992/93 рр. становила 1631 глядач.

Свої і наші: українські клуби і підтримка АТО

Війна на сході України також провела невидиму демаркаційну лінію між футбольними клубами. У той час, коли гравці «Динамо», «Чорноморця», «Дніпра» та «Карпат» разом із тренерами відвідували бійців АТО та влаштовували збір коштів на підтримку українських військових, донецький «Шахтар» засудив обидві сторони конфлікту на Донбасі, визнаючи себе третьою стороною, яка вболіває за мир.

 Фото: ZAXID.NET

Дійшло навіть до відвертих конфронтацій, коли «гірники» перед матчем із львівським «Карпатами» відмовилися одягати футболки на підтримку армії України. У свою чергу, інші донецькі клуби власних політичних симпатій та свого бачення ситуації не озвучували.

***

У бочці дьогтю завжди знайдеться ложка меду і навпаки. Попри складну політичну та економічну ситуацію, яка спричинила відтік легіонерів, багатьом українським гравцям випала нагода проявити себе. Зокрема, успіхи Сергія Реброва у київському «Динамо» пояснюються також тим, що тренер активно залучає до гри вихованців клубу. Також в інших командах, де дорогі іноземці стали не по кишені, «раптово» з'ясувалося, що й українці можуть добре грати, якщо їм дати шанс.

З іншого боку не можна не відзначити справжній прорив року - донецький «Олімпік», який з першої ліги всього за кілька місяців зумів пробитися в єврокубкову зону УПЛ, опинившись під кінець 2014 року на 4 місці. І це при мінімальному бюджеті та відсутності домашнього поля і тренувальної бази.

Також велике захоплення викликає солідарність українських ультрас, які впродовж 2014 року дотримувалися домовленості про перемир'я. Футбольні вболівальники, як добре організовані та ідейно згуртовані, захищали людей від тітушок та силовиків під час Майдану, а також стали рушійною силою у багатьох містах України у боротьбі із сепаратизмом. Відклавши в бік взаємну ворожнечу, ультрас влаштовували спільні патріотичні акції, збирали кошти та речі для бійців АТО, а також у складі різних військових формувань поїхали на схід захищати територіальну цілісність України.