Дух давнього Львова

У кінці ХІХ – на початку ХХ століття львівські пасажі, як нинішні ТРЦ, були одними з найпопулярніших місць проведення часу. Тут купували необхідні речі, пили каву, переглядали вистави і кіно та просто спілкувалися.

Пропонуємо познайомитися з вісьмома найбільшими пасажами, у яких вирувало життя давнього Львова.

Пасаж Андреоллі, пл. Ринок, 29

Кам’яницю на площі Ринок, 29 з пасажем збудували 1768 року для львівського коменданта Феліціана Коритовського у стилі ампір за проектом Христофора Мурадовича на місці двох старих кам’яниць. Це один із найстаріших пасажів Львова, який зберігся донині.

Початок ХХ століття («Фотографії старого Львова»)

Початок ХХ століття («Фотографії старого Львова»)

1803 року будинок придбав швейцарець італійського походження Домініко Андреоллі, чиїм іменем і назвали пасаж, що сполучає головну площу міста та вул. Театральну. Тут Андреоллі відкрив у 1825 році першу у Львові цукерню.

Міжвоєнний період, 1930-ті роки («Фотографії старого Львова»)

Ремонтні роботи, 1960-1970 роки (Центр міської історії)

Кам’яниця була власністю родини Андреоллі майже 70 років, чи не найдовше серед подібних закладів Львова. Приблизно у 1870 році кам’яницю і частину цукерні купила родина Ербарів, яка провадили цукерню до кінця ХІХ ст.

2015 рік («Фотографії старого Львова»)

2015 рік («Фотографії старого Львова»)

Після відкриття цукерні в пасажі почали відкриватися й інші торгові точки, які працювали до Другої світової війни. За радянських часів їх перетворили на помешкання. Тепер в пасажі знову працюють торгові заклади та кав’ярні.

Галерея Маріацка, пл. Міцкевича, 5

Ще один пасаж, який існує донині, збудували у 1925 році. Від початку XIX ст. в цьому будинку розташовувався один з найстаріших готелів міста «Французький». У міжвоєнну добу ідею використання внутрішньобудинкового простору колишнього готелю як пасажу реалізував автор так званого будинку Шпрехера Фердинанд Касслер. У 1925 році при реконструкції будівлі в неї вбудували пасаж, який назвали Галерея Маріацька – за назвою площі, на якій він розташовувася.

2012 рік («Фотографії старого Львова»)

Оскільки після війни зруйнований пасаж Міколяша розібрали, довгий час вважалось, що нова галерея – це залишки цього пасажу. У 1925-1939 роках тут містилося багато крамниць та установ, зокрема торгівельний дім Геккера, бюро польських авіаліній LOT, офіс кінокомпанії Paramount Film, транспортне товариство Pronta, ювелірний і годинникарський салон Зельтенрайха.

1948 рік (Центр міської історії)

У роки німецької окупації галерея продовжувала функціонувати під назвою Lemberger Kaufhof. У 1948 році відбудовану, прикрашену картинами і декоративними розписами галерею назвали «Дитячим світом» – за аналогією з московським спеціалізованим магазином, що почав свою роботу роком раніше, започаткувавши загальносоюзну мережу крамниць дитячих товарів. Тут, у тому числі, були і спеціалізовані дитяче фотоательє і перукарня.

1963 рік (Центр міської історії)

На початку 1960-х після ремонту та модернізації пасажу його назвали універмагом «Барвінок», який діяв до кінця радянської доби. У 1995 році тут облаштували магазин київської фірми «Роксолана», який у 1996 перейменували на «Пасаж».

2019 рік (RAU)

Від 2008 року в давній галереї розташовувався дитячий супермаркет мережі «Антошка». У серпні 2019 року на його місці відкрили цілодобовий супермаркет мережі «Арсен».

Пасаж Гаусмана, проїзд Крива Липа

У 1892-1893 роках на головній вулиці Львова – нинішньому проспекті Свободи – зводять найшикарніший готель у місті. «Гранд-готель» збудували за проектом Еразма Гарматника, після смерті якого будову завершили Зигмунт Кендзерський та Леонард Марконі.

Власник готелю Єфраїм Гаусман у 1893-1895 роках збудував також за готелем відкритий пасаж з виходами на нинішні вулиці Дорошенка та Січових Стрільців. Ансамбль пасажу утворювали будівлі, зведені у класицистичному та історичному стилі. «Гранд-готель» складав з ним єдиний комплекс, адже брама готелю слугувала головним входом до торгових галерей.

«Гранд-готель», початок ХХ століття («Фотографії старого Львова»)

13 вересня 1896 року у фотоательє Мартина Аппеля «Рембрандт», розташованому в пасажі, відбувся перший кіносеанс у Львові, що тривав лише декілька хвилин. Демонстрували новинку щоденно з 11:00 до 21:00 до 10 жовтня того ж року за допомогою вітаскопу – проектора Томаса Едісона із музичним супроводом.

2010-ті роки (фото з відкритих джерел)

У часи німецької окупації пасаж називався Дурхляс, у радянські часи – Жовтневим проїздом. У 1992 році пасаж отримав теперішню назву – проїзд Крива Липа, що походить від 150-літньої липи, яка залишилася тут від колишнього ботанічного саду Маєра.

Пасаж Феллерів, вулиця Михальчука

Пасаж збудували 1902 року Артуром Шлеєном на кошти львівського видавця, підприємця, активного діяча місцевої єврейської громади Самуеля (Шимона) Феллера. Починалась торгова галерея, яка не була покрита скляним дахом, від нинішнього проспекту Свободи, 35, де 1903 року Шлеєн зводить помпезний чотириповерховий будинок.

Будинок на проспекті Свободи, 35, у якому починався пасаж (Фото Velukuy.blogspot.com)

Закінчувався пасаж на нинішній вулиці Наливайка, де між сецесійними кам’яницями №8 і 10 була вже зараз неіснуюча браму з гратами. Крамниці в ньому розташовувалися на перших поверхах житлових будинків. У пасажі очікували клієнтів адвокати, кравці, лікарі, тут розміщувалися склади сукна, текстильних товарів та транспортне бюро.

Вулиця Різницька (нинішня Наливайка ), де закінчувався пасаж, фрагмент поштівки, до 1914 року («Фотографії старого Львова»)

Шимон Феллер мав тут крамницю паперових виробів та канцелярських товарів. У невеликій друкарні пасажу він видав у 1904-1906 роках відому серію поштівок з видами Львова та інших міст Галичини.

У 1908-1909 роках пасаж перебудували під керівництвом Фердинанда Касслера у стилі модернізований ренесанс, що зберігся досі. Тоді ж з’являються кам’яні атланти і каріатіди в нішах вікон другого поверху та жіночі фігури на аттику – алегорії комерції та транспорту. Автором скульптурного оздоблення, ймовірно, є скульптор Петро Війтович. На аттику в картуші є монограма «SF» Шимона Феллера.

Вулиця Михальчука, 2017 рік (Фото «Твого міста»)

Частину пасажу з боку вулиці Тиктора зруйнували під час Другої світової війни, у 1970-х роках на цьому місці спорудили будівлю котельні. У повоєнні роки торгівлю у партерах припинили, колишні торгові площі перетворили на квартири і приміщеннями різних організацій, а з часом колишній пасаж Феллера став затишною вуличкою Михальчука.

Пасаж Міколяша, між вулицями Коперника та Вороного

Пасаж Міколяша – наскрізний прохід між вулицями Коперника та Крутою (тепер – Вороного) з торговою галереєю. Вона була накрита ажурною заскленою металевою конструкцією довжиною 120 метрів і шириною 18 метрів, виготовленою львівською фірмою «Петрович і Шуман».

1901-1907 роки, («Фотографії старого Львова»)

Початок ХХ століття (Центр міської історії)

Пасаж був одним з перших сецесійних об’єктів у Львові, споруджений у 1898-1900 роках будівничою фірмою Івана Левинського за проектом Івана Левинського та Альфреда Захаревича. Його назвали на честь родини Петра Міколяша – чеського фармацевта. Він одружився з вдовою власника аптеки на теперішній вулиці Коперника, 1, що згодом дістала назву «Під золотою зіркою». Нащадки Петра Міколяша і стали замовниками будівництва пасажу, який починався за брамою будинку аптеки.

Початок ХХ століття («Фотографії старого Львова»)

Початок ХХ століття (Центр міської історії)

Загальна площа пасажу становила 5750 кв. м. Тут були ресторан Орловського, кав’ярня Гугета, магазини порцеляни, солодощів, квітів, фотосалон. Ввечері пасаж сяяв ілюмінацією, взимку опалювався.

У пасажі Міколяша протягом 1901-1939 років діяв кінотеатр зі зміною назв та власників: «Уранія», «Сінефон», «Кухар», «Пасаж», «Тон». Поруч від 1912 року працював кінотеатр «Люкс». 1926 року на його місці відкрили новий під назвою «Втіха», що працював до 1941 року. Пасаж зруйнувала німецька бомба 22 червня 1941 року.

Порівняння раритетних фото та сучасних руїн пасажу (фото Миколи Кравцова)

Візуалізація пропонованого відновлення частини пасажу (Юрій Столяров)

У 2000-х роках з’явилася ідея відновити відомий пасаж, у 2018 році розробили ДПТ, який включав реконструкцію приблизно третини галереї. Однак пізніше мешканці будинків поруч скасували його через суд. Відтак мерія вдруге дозволила розробити ДПТ, уже без пасажу Міколяша.

Пасаж Грюнерів, пл. Григоренка, 5

Історія пасажу і нової забудови території загалом розпочинається із XX ст., коли підприємець Якоб Грюнер вирішив інвестувати кошти у розбудову цього району. Саме на його замовлення у 1912 році за проектом Юзефа Пйонтковського на площі Смолки (тепер Григоренка), 5 спорудили будинок з пасажем, що вважається одним із найкраще збережених у Львові.

2015 рік («Фотографії старого Львова»)

Довга галерея вестибюлю, оздоблена металевими гратами з оригінальним малюнком, сполучалася через подвір’я з аркадою з будинком №8 на вул. Коллонтая (нині Менцинського), який також спорудив Пйонтковський.

Вулиця Менцинського, другий вхід до пасажу Грюнерів, 1950 рік (Центр міської історії)

У 1912-1914 роках у пасажі містився Рільничий банк, що займався купівлею і продажем сільськогосподарських машин, добрива, вівса. До того тут були молочарня «Пшеворська» та редакція єврейського журналу «Тагблат», пізніше – Загальний союзний банк, львівський відділ фірми «Філіпс».

Колишні крамниці пасажу, 2015 рік («Фотографії старого Львова»)

Вензель Грюнера, 2015 рік («Фотографії старого Львова»)

У глибині будівлі працював кінотеатр «Марисенька», де пізніше організували Театр мініатюр. За радянських часів його перейменували в кінотеатр «Москва», потім – у Клуб прикордонників, а відтак він отримав назву «Піонер». Зараз тут працює театр «Воскресіння», створений Ярославом Федоришиним.

Пасаж Германів, між будинками «23 і 25 на вулиці Куліша

У 1896-1898 роках на замовлення Абрама і Якова Германів між будинками №23 та 25 на тодішній вулиці Сонячній звели торгові галереї, що згодом об’єднали в пасаж. Галерея Германів була однією з найбільш відвідуваних, адже розташовувалася у велелюдному єврейському районі та мала популярний театр оперет та водевілів «Колізей», що став згодом кінотеатром на понад 1000 місць.

Театр «Колізей», 20-ті роки ХХ ст. («Фотографії старого Львова»)

«Колізей» збудували у 1898-1900 роках за проектом архітектора Міхала Фехтера, за основу взяли павільйон Яна Матейка з Галицької крайової виставки 1894 року. На початку ХХ ст. він був другою після Опери сценою у Львові – і за кількістю місць, і за популярністю.

Після Першої світової війни пасаж поступово занепадає через економічну кризу та відкриття ринків-конкурентів, відтак галерея перетворилася на «пасаж театру». У міжвоєнний період тут функціонував театр «Новини», у якому виступали єврейські театральні трупи, а ввечері діяло кабаре.

2018 рік (фото Vmccaskey.livejournal.com)

2018 рік (фото Vmccaskey.livejournal.com)

У 1928 році на місці «Колізею» відновлює свою роботу кінотеатр, що користувався значною популярністю. Під час Другої світової війни пасаж зазнав руйнувань, і будівлю «Колізею» було знищено. У повоєнні роки його залишки перебудували на заводські і складські приміщення.

Пасаж Грьодлів, площа Кропивницького

Від XIX ст. велику ділянку між закладом св. Терези (нині – приміщення «Львівської політехніки») і площею Солярні (площа Кропивницького) займали склади деревини. У 1885 року вони стають власністю братів-підприємців з Будапешта Бернарда, Германа і Альберта Грьодлів, які також займались експортом деревини до Європи.

На початку XX століття лісові угіддя Грьодлів перетворились на цілу імперію по обидва боки Карпат. Сколе стає її своєрідною столицею, звідси через Угорщину потяги з лісом йшли до всіх куточків Австро-Угорської імперії. З кінця XIX ст. цей район міста інтенсивно розбудовується – проклали трамвайні колії, з 1905 року почали зводити костел св. Ольги і Єлизавети, будують чиншові кам’яниці довкола. Відтак брати Грьодлі відчули перспективу своєї ділянки, і у 1910 року за проектом 25-річного Романа Фелінського будівельне бюро Міхала Уляма розпочало будівництво на місці складів торгівельного пасажу.

Пасаж Грьодлів, ліворуч від собору св. Ольги та Єлизавети, 1939 рік («Фотографії старого Львова»)

Пасаж, або як його називали львів’яни – базар, був «ш»-подібної форми, мав постсецесійну стилістику, купол кінотеатру, багато скла, а згодом – одну з перших неонових реклам у Львові. Там було 14 ізольованих боксів під крамниці – із торговими площами і складськими приміщеннями, окремими виходами; у бічних павільйонах розміщувалися розкішні ресторан і кав’ярня.

Перлиною комплексу вважався кінотеатр «Гражина» у центральному павільйоні на 213 місць і 2 поверхи. «Гражина» була унікальна тим, що для неї спеціально спорудили окремий павільйон. Крім того, тут показували не лише художні, а й документальні фільми. Найуспішнішим власником кінотеатру був Йоахим Шалль: саме завдяки його правилу зміни репертуару двічі на тиждень і постійній реклама в пресі «Гражина» постійно перебувала в п’ятірці найкращих кінотеатрів Львова.

20-ті роки ХХ ст. («Фотографії старого Львова»)

Занепад пасажу починається з 1939 року – частину приміщень відібрала радянська влада, згодом занедбала, невдало перебувала, а в одному з павільйонів облаштувала «червоний куток». Під час війни споруда теж зазнає пошкоджень, в 1944 році авіабомба повністю завершує історію базару Грьодлів у Львові. Руїни пасажу прибрали на початку 50-х років, довгий час тут був сквер з дитячим майданчиком. Від 2007 року площу прикрашає монумент Степанові Бандері.