На Близькому Сході вибухнула війна, яка стала несподіванкою для багатьох – зокрема, й для самих ізраїльтян – і відвернула увагу в нашій частині світу від того, що відбувається в Україні. Чи є такі події такою ж несподіванкою для організації, яка повинна дбати про нашу спільну безпеку – НАТО? Журналіст Ярослав Коцішевський запитує генерала запасу Ярослава Стружика, експерта Фонду StratPoints і колишнього заступника керівника розвідки НАТО.
- Цікаво, що відбувається в розвідці і штаб-квартирі НАТО, коли надходить інформація, подібна до тієї, що стосується нападу ХАМАСу на Ізраїль 7 жовтня 2023 року. Спочатку різанина, потім ескалація, яку дуже швидко називають війною в Середземноморському регіоні. По сусідству розташована Туреччина – важлива країна-член НАТО.
- Як ми всі знаємо, це стало несподіванкою для всіх, для НАТО, але також і для Ізраїлю, незважаючи на його хорошу цивільну і військову розвідку. Можливо, вона дозволила заскочити себе зненацька, можливо, не переконала державну владу в тому, що загроза існує. Командири основних ізраїльських формувань – військової розвідки «Аман» і «Шин-Бет» – заявили, що беруть на себе відповідальність за цей провал.
- Вони відповідатимуть за це після війни?
- Так, а поки що війну треба виграти.
- Чи ігнорування чогось подібного також вважається поразкою для НАТО? Чи ця подія сталося настільки далеко, що її можна проігнорувати?
- Дійсно, це певною мірою провал. Близькосхідний регіон є досить складним, адже не забуваймо, що Сполучені Штати повинні нести за нього повну відповідальність, але з політичних причин Ізраїль підпорядковується європейському командуванню. Тож відповідальність за цей напрямок є стратифікованою.
Я думаю, що регіон Близького Сходу дещо призабутий після війни в Іраку, але він все ще має потенціал посіяти неспокій та сильно вплинути на Європу.
- Чи не сталося випадково, що Україна настільки відволікла увагу і ресурси НАТО, що, просто кажучи, іншими потенційними напрямками нехтують?
- Безумовно, так. Україна як конвенційний конфлікт також відволікає нас від потенційних гібридних загроз. Ми також знаємо, хто виграє в цьому випадку. Владімір Путін своїми діями, відволіканням уваги, а також відволіканням ресурсів, навіть військових ресурсів, які перенаправляються до Ізраїлю, має довгостроковий вплив на Україну. Це посилює небезпеку на довгі роки.
- Оскільки ми знаємо, що була допущена помилка, недогляд, природно запитати про подальші дії. Якщо ми щось упустили з виду, якщо не вистачає ресурсів, щоб впоратися з двома театрами воєнних дій одночасно, що, на вашу думку, може або повинно статися, можливо, у найближчому майбутньому?
- Виносити уроки з конфліктів завжди складно, а втілювати їх у життя – ще складніше. Напевно, найбільший урок полягає в такому: очікувати атаки там, де ми не дивимося, де ми нехтуємо своїми інтересами, де ми даємо менше ресурсів. Вся історія розвідки викладена помилками розвідки.
Урок, який також має змусити політиків до певних роздумів, полягає в тому, щоб покладатися на розвідувальну інформацію, а не відкидати її, тому що керівники ізраїльських спецслужб, безумовно, підуть у відставку, але це також, ймовірно, стосуватиметься і прем'єр-міністра Нетаньягу, і це, мабуть, найкращий урок, щоб думка експертів стала обов'язковою для політиків. З іншого боку, найбільший провал керівників служб полягає в тому, що вони не змогли переконати політиків у своїй версії подій. Урок для політичного класу такий: політиків треба виховувати у військово-дипломатичному напрямку, щоб це були не випадкові люди, а підготовлені.
Тобто ми хочемо закликати політиків навчитися чогось іншого, ніж політичні махінації. Закликатимемо, але боюся, що ефект буде слабкий. Єдине, що вони можуть зробити, – це вкласти більше ресурсів у цю діяльність, щоб заспокоїти своє сумління або створити враження, що щось відбувається.
- З огляду на такі величезні інвестиції в оборону, пов'язані з війною в Україні, чи є ще можливість для таких країн, як Польща, вкладати гроші у привернення уваги до Близького Сходу?
- Я не знаю бюджетної ситуації, можливо, ми дізнаємося більше про неї найближчим часом, але це складно. Пам'ятаймо, що десь є межа для витрат на оборону, щоб держава балансувала або розвивалася симетрично.
Звичайно, приклад Ізраїлю показує, що не тільки армія відіграє роль, але й інші елементи, які в Польщі занедбані, наприклад, цивільна оборона, якої на практиці не існує, і певна взаємодія між адміністрацією та громадянським суспільством. І це ті напрямки, які ми також повинні розвивати на рівні НАТО.
- Повертаючись до Близького Сходу: Туреччина – країна, яка розташована дуже близько до нього. Було б спокусливо використовувати Туреччину як такий передовий плацдарм НАТО на Близькому Сході.
- На заваді цим планам стоїть політика, адже Туреччина має проблеми з демократією, з верховенством права. Це авторитарна країна, і донедавна вона ще надавала притулок лідерам ХАМАСу.
Коли спалахує конфлікт, хотілося б використати країну-члена НАТО, але вона трохи не підходить для цього завдання. Перефразовуючи ваші слова, Туреччина завжди стоїть на місці. Згадайте війну в Лівії, також близькість дозволяла діяти, але Туреччина завжди збоку, вичікує. Вона не передає розвіддані НАТО. Все робиться за принципом «щось за щось», так було у випадку з членством Фінляндії та Швеції. А чи є Туреччина демократією в НАТО – я буду брутально щирим – нікого це дуже не хвилює.
В Альянсі немає місця для цих демократичних настроїв. Туреччина залишатиметься складним партнером. Її відносини з Москвою також розвиватимуться, можливо, в різних напрямках. Тож Туреччина залишатиметься таким членом НАТО, від якого можна очікувати чого завгодно.
- Ви говорили про власні інтереси у відносинах між Заходом і Туреччиною. Після початку нинішньої війни в Ізраїлі Анкара погодилася на вступ Швеції до Північноатлантичного альянсу. Чи існують якісь домовленості, які щось дали Туреччині в контексті цієї війни, що вона погодилася на прийняття Швеції до НАТО?
- Я думаю, що ці події не пов'язані між собою. Звичайно, у нас є низка контрактів на постачання зброї, можливо, участь певних турецьких компаній у більшій кількості американських контрактів. Я думаю, що це збіглося з більш тривалим переговорним процесом з адміністрацією Байдена, але це, безсумнівно, хороший крок, і ми очікуємо подальших вимог від Туреччини в майбутньому, коли будемо використовувати її для операцій в Середземному морі. Туреччина є прикладом того, як можна витончено й ефективно триматися в НАТО. І як використовувати наявні інструменти, тому що тут не треба ображатися, треба просто подивитися, як країни, які є ефективними і мають ці інструменти, їх використовують.
- Американці відправили дві авіаносні бойові групи. Це сила, з якою ніхто не може зрівнятися. Вони стабілізують регіон, це теж добре видно, хоча б по тому, що вдалося запобігти нападу з Ємену на Ізраїль. Наскільки такі дії є односторонніми американськими, наскільки американці розраховують на співпрацю союзників?
- Я думаю, що в цьому випадку це абсолютно односторонні дії США. Було занадто мало часу для формування коаліції. Крім того, сила авіаносних груп така, що їхня підтримка з боку союзників була б лише символічною, що також іноді важливо для американців, але в конкретному випадку ці американо-ізраїльські відносини і необхідність стабілізації, візит держсекретаря Блінкена, президента Байдена в регіон допомогли стабілізувати і, можливо, запобігти ескалації цієї війни на нинішньому етапі.
Але все ж, звичайно, на цьому другому етапі для когось є проблемою погодитися на форумі НАТО на операцію в ізраїльському регіоні. Це був би ще один крок вперед у діяльності НАТО, на який важко погодитися багатьом країнам, залежно від переконавчої сили американців. Демонстрація ефективності американців – це, мабуть, найважливіший результат цієї війни станом на сьогодні.
І це також урок для росіян, які бачать, що американці все ж здатні брати участь у двох конфліктах, при цьому не обов'язково розділяючи ресурси, а радше збільшуючи свій внесок.
- Чи здатне НАТО не втягуватися в одну частину світу за рахунок іншої?
- Це ми, мабуть, ще побачимо, оскільки конфлікт на Близькому Сході, навіть якщо він не перекинеться на регіон, не закінчиться найближчим часом.
Переклад з польської
Текст опубліковано в межах проєкту співпраці між ZAXID.NET і польським часописом Nowa Europa Wschodnia.
Попередні статті проєкту: Україна – ЄС: гарячий фініш переговорів, Україна – втеча від вибору, Східне партнерство після арабських революцій, У кривому дзеркалі, Зневажені, Лукашенко йде на війну з Путіним, Між Москвою й Києвом, Ковбаса є ковбаса, Мій Львів, Путін на галерах, Півострів страху, Україну придумали на Сході, Нове старе відкриття, А мало бути так красиво, Новорічний подарунок для Росії, Чи дискутувати про історію, Мінський глухий кут
Оригінальна назва статті: Weryfikacja zdolności militarnych Europy