Східне партнерство після арабських революцій

Революції в арабських країнах спрямували геополітичний радар Європейського союзу на південь, до басейну Середземного моря. Однак це не означає, що поховано шанси на ревіталізацію проекту ЄС «Східне партнерств» під час польського головування в Євросоюзі.

Політиці Європейського союзу щодо його східних сусідів останнім часом бракує свіжого повітря. З одного боку, це є результатом виснаження країн-учасниць, а з іншого – очевидної загальмованості процесу реформ у державах цього регіону. Сигнальний проект цієї політики – Східне партнерство – після урочистого відкриття під час головування Чехії 2009 року, відійшов на маргінес європейських дебатів. Що характерно: навіть Москва вже не силкується його критикувати. Однак у той час, як Європейська Комісія і країни-учасниці переглядають європейську політику сусідства, деякі процеси в сусідніх з ЄС країнах можуть вплинути на майбутнє партнерства і дозволити йому зробити наступний вдих. Питання тільки в тому, чи це дозволить дихати на повні груди, чи… зробити останній видих.

Обмеження і козирі

Які ж перспективи європейської політики на Сході, а зокрема Східного партнерства? Якою мірою головування Польщі може посприяти відновленню проекту і так підтримати прагнення до економічної інтеграції і до політичної асоціації серед країн регіону?
І форму, і масштаб діяльності Євросоюзу на Сході будуть вирішувати найближчими місяцями. По-перше, революційні рухи в арабських країнах змушують повторно переосмислювати Європейську політику сусідства. Ці події не тільки відновили «сварки через сусідів» між країнами-учасницями, але можуть також привести до концептуальних змін у політиці ЄС, розрахованій на демократизацію сусідів. Натомість покращення стосунків між ЄС та Росією, особливо помітне порівняно з часом ініціювання Партнерства, може ще більше поглибитися. Зрештою, головування Польщі, яке розпочалося 1 липня, може допомогти у реактивації проекту, головним ініціатором якого була Варшава і який став одним із пріоритетів її головування в ЄС.

Партнерство сьогодні є бюрократичним проектом, якому бракує політичного наповнення. Його консолідація вимагає більш щедрої і спокійної пропозиції з боку Брюсселю, а також ефективнішої самопосвяти партнерських держав.

Новаторство партнерства полягає у його регіональному характері, волі до створення рамок для багатосторонніх відносин між ЄС і партнерськими країнами, а також партнерськими країнами між собою. Метою покровителів Партнерства є постійне спрямування радару європейської політики на цей регіон. З цієї точки зору проект є відповідником Середземноморського Союзу – він є результатом дипломатичних зусиль частини країн-учасниць, що намагаються спрямувати «геополітичний вектор» Європейського союз на зону власних історичних стратегічних інтересів. Однак у випадку Партнерства наявність іншого учасника регіонального значення – Росії – зумовила, що проект буде позбавлений політичної символіки на користь технічних і торгівельних аспектів.

Східне партнерство – це перша європейська політика, що дає виразний знак можливої появи нових країн-учасниць. При її створенні Польща була найактивнішою, адже з 2003 року боролася за східний вимір політики ЄС. Утім, втілення проекту свідчить про успішну «соціалізацію» польської закордонної політики в рамках європейської гри. Чеська Республіка підчас свого головування у Вишеградській групі (2007) і Раді Європи (2009) була наступною країною, яка просувала цю ініціативу. Без сумніву, незалежно від економічних і стратегічних інтересів, які мали ці країни у східному регіоні, Партнерство служить також центральноєвропейським країнам для створення власної спеціалізації в Євросоюзі, що розширить їхні можливості впливу на штаб у Брюсселі. Однак було б недобре, якби цей тактичний аспект виявився найважливішим, а залишений сам на себе політичний проект виявився через якийсь час яєчною шкаралупкою.

Успіх Партнерства буде залежати врешті-решт від балансу зисків, запропонованих Євросоюзом, і витрат на реалізацію реформ, які проведуть уряди держав регіону. Оскільки найвища нагорода – членство – не є обов’язковим пунктом у пропозиції, Брюссель має сконцентруватися на інших способах заохочення до реформ, таких, як фінансова допомога, доступ до ринків чи вільне пересування громадян. Можливості Польщі у лобіюванні прогресу цих питань, чи загальніше кажучи – у внесенні нової динаміки у Східне партнерство – буде залежати від ширшого європейського контексту.

Південь чи Схід?

Тривала фінансова криза і сума коштів з бюджету ЄС, потрібних для зміцнення євро, віщують недобре, якщо йдеться про об’єм фінансування Східного партнерства. Отже, потрібні інші методи, щоб зробити цей проект більш привабливим.

З інституційної точки зору, втілення лісабонського трактату теоретично полегшує координацію різних сфер закордонної політики ЄС. Така координація є ключовою у випадку Європейської політики сусідства, об’єднавчого проекту технічного і торгівельного характеру, який у довшій перспективі слугує завданням міжнародної політики.

Партнерство не може бути реалізоване без огляду на політичний контекст. Реакція Росії, безпека енергетичних коридорів чи суворі санкції щодо Білорусі – ці справи вимагають не так технічних програм, як дипломатичних ініціатив. З огляду на це зовнішньополітичне відомство ЄС повинне рішучіше взятися за реалізацію політики сусідства, а Варшава повинна заохочувати не лише комісара (з питань розширення і європейської політики сусідства – ZAXID.NET) Штефана Фюле, а також Кетрін Ештон (керівницю зовнішньополітичного відомства ЄС, – ZAXID.NET), щоб та частіше відвідувала з візитами східних сусідів. Крім того, варто мати на увазі ще й зв'язок між Зовнішньополітичним відомством, ініціативами Європейської політики сусідства та Спільною політики безпеки і оборони із думкою про теперішні і майбутні місії ЄС у регіоні.

Продемократичні революції в арабських країнах, а також військова інтервенція у Лівії зосередять європейську геополітичну увагу на Півдні й спричинять загострення «сварки через сусідів». Шість країн-учасниць (Кіпр, Іспанія, Франція, Греція, Мальта і Словенія) створили неофіційний меморандум (non-paper), у якому закликали до зміцнення середземноморського напрямку в політиці сусідства через оновлення її інструментів (передусім Середземноморського союзу) й урізноманітнення європейської пропозиції. Цю останню заяву слід розглядати як заклик до перегляду політики сусідства на користь країн Півдня. Як аргумент, зокрема, наводиться «незрозуміла різниця» у фінансуванні партнерських країн (1,8 євро щорічно на мешканця Єгипту, 7 євро – Тунісу, 25 євро – Молдови). У відповідь на це німецький міністр закордонних справ Ґвідо Вестервелле, згідно із традиційною позицією Німеччини,  висловив протест проти збільшення витрат на південний напрямок і зменшення її східного гаманця. Крім того, він позитивно висловився щодо посилення вимогливості, яка полягає у збільшенні фінансової допомоги взамін на прогрес у демократизації, підтримав відмову від фінансування на семирічні терміни, а також доступу студентів із середземноморських країн до університетів ЄС. Такі рішення, як більшість реформ, запропонованих у non-paper і підписаних Францією, виглядають корисними або й взагалі необхідними. Замість протиставляти обидва сусідства, слід було б запровадити ці новації і для Сходу.  

Відмінності у підході

Країни східного регіону, здавалося б, трактують Східне партнерство радше як імовірну нагоду для короткотермінових економічних вигод, аніж як тривалу підтримку реформ. Різниця у сприйнятті завдань Партнерства між Євросоюзом і партнерськими державами ще більше помітна у питаннях міграції. На думку Брюсселю, проект допоможе краще контролювати міграцію і ефективніше боротися з організованою злочинністю. Натомість східні сусіди бачать у ньому надію на полегшення у сфері вільного переміщенні людей і зменшення вимог для отримання віз.

Простір Варшави для маневру в питанні віз під час польського головування буде обмеженим. Натомість Варшава могла б укріпити деякі секторальні інструменти – наприклад, спробувати розвинути академічну програму Erasmus Mundus або також включити інші країни до Партнерства заради мобільності, яким наразі користується лише Молдова. Зрештою, можна розглянути й інші форми заохочення до реформ, такі як доступ до ринку у деяких секторах чи приєднання до окремих ініціатив євросоюзної закордонної політики. Ці кроки не мають автоматично включати всіх, але рішення у цих справах мусять прийматися окремо і залежати від прогресу у демократизації.

Країни з-за східного кордону суттєво відрізняються між собою, якщо йдеться про політичну та економічну ситуацію, а також у плані очікувань щодо Партнерства. Відносно найкраще виглядає ситуація в Молдові. Без огляду на параліч політичної системи, вона займає місце «найкращого учня» у регіоні. Головування Польщі могло б зробити Молдову «виставковою вітриною» Партнерства.

Відмінність політичних ситуацій партнерів та їхнього налаштування щодо ЄС вказують, що слушним був би роздільний підхід не тільки до Півдня і Сходу, а й до окремих держав цих регіонів. Однак це не має означати, що за партнерами залишається вибір "à la carte" (наприклад, економічні реформи без демократизації). Їхні рішення мають виходити із поглибленої співпраці у залежності з прогресом демократизації. Своєю чергою, ЄС не повинен жодним чином піддаватися спробам шантажу деяких урядів, що намагаються торгуватися і з Москвою, і з Брюсселем.

Росія і Партнерство

Від початку Східне партнерство потрапило під  обстріл критиків з Москви, які звинувачували ЄС у поверненні до політики „сфер впливів” (повертаючи гострі аргументи, які лунали раніше на її адресу) та у бажанні здихатися присутності Росії у регіоні. Бурхлива реакція Кремля на бюрократичний проект з обмеженою сферою дії, відома й досі у контексті критики щодо розширення НАТО, змушує замислитись над подальшим потенційним впливом „російського чинника” на перспективи розвитку Партнерства.

По-перше, критика Кремля беззаперечно свідчить про те, що росіяни усвідомлюють нормативну силу Європейського Союзу, а також про незадоволення від потенційної здатності Брюсселю трансформувати сусідні держави. З огляду на це Москва після шоку, яким для неї стала Помаранчева революція, зробила велику інвестицію в інструменти так званого «м’якого тиску» (soft power) і пропонує країнам регіону конкретні вигоди (дешеві енергоносії, безвізовий рух).

Без сумніву, ЄС та Росія просувають у регіоні дві абсолютно різні політико-економічні моделі. Однак не варто переоцінювати результатів цього протистояння, яке у жодному випадку не має гальмувати розвиток політики сусідства на Сході. Крім цього, частина інтересів є спільною. І ЄС, і Росія є зацікавлені у стабільності сусідських відносин, Брюссель та Москва виступають проти викликів зі сфери „м’якої безпеки” (організована злочинність, торгівля наркотиками і людьми), а отже, повинні намагатися поглиблювати співпрацю у цій сфері. Щоправда, потреба збереження буферних зон є одним із китів, на яких тримається російська стратегічна культура, втім, Москва не повністю відкидає присутність ЄС у регіоні.

Сьогодні, в ситуації послаблення напруги у міжнародних відносинах (також і в цьому регіоні), зокрема завдяки американській політиці перезавантаження і зближенню Польщі та Росії – критика Москви на адресу Східного партнерства послабшала. Очевидно, зміна влади в Україні, яка є стратегічною опорою для Росії, також дала початок цій еволюції. Можливо, Москва також більш реально оцінила суть і потенційне значення Партнерства.

Польща може відіграти ключову роль у „використанні” російського чинника. Блискуча політика зближення з Росією, яку вже якийсь час веде Варшава, є серйозним козирем Східного партнерства і може мати вплив на його розвиток. Вона також може позитивно вплинути на відносини ЄЄ та Росії в цілому. Однак, ймовірно, щоб знову переконати на користь проекту Східного партнерства своїх партнерів з ЄС Польщі під час президентства в Євросоюзі знадобиться більше зусиль, аніж для переконування Москви.

 

Девід Кадіер є викладачем у Центрі трансатлантичних відносин Вищої школи міжнародних студій ім. Пола Нітце Університету Джона Хопкінса у Вашингтоні. Є докторантом Центру міжнародних досліджень у Парижі.

Переклала Марічка Бабінська.  

Назва оригіналу статті: «Partnerstwo Wschodnie po arabskich rewolucjach».

Текст опублікований у межах проекту співпраці між ZAXID.NETі польським часописом „Nowa Europa Wschodnia”. Попередні статті проекту: Україна – ЄС: гарячий фініш переговорівУкраїна – втеча від вибору.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Пропозиції партнерів

Дискусія 5

Для того, щоб залишити коментар, необхідно увійти
  • kosmo_Polska 22 липня 2011, 22:21

    се і дійсно було б добре, коли б об*єдналися Прибалтика, Білорусь і Україна, якби в Українській владі були люди, а не крадії. Я думаю, що краще б увійти в історію, як людина, яка обїєднала країни щоб захистити себе від м*якої політики Росії, ніж тебе запам*ятають по кількості судимостей по крадіжкам свого ж народу.

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Д_Михайлович 20 липня 2011, 09:15

    Перспективи успішного розвитку ЄС у напрямку конфедеративної держави видаються все більш мінливими та непевними. Деградація РФ як модерної держави теж не викликає сумніву, хоча до її розпаду в найближчі часи (принаймні до 2050 року) не дійде. Таким чином між ЄС та РФ залишається своєрідна буферна зона з України та Білорусі, членство першої в Євроунії є під великим питанням. А трансформація чи падіння політичного режиму в Білорусі неминуче спричиниться до перегляду маразматичної конструкції "Союзної держави" та співучасті в Таможенному Союзі. Час настійно вимагає принципового зближення України та Білорусі у напрямку утворення ассоціації чи Союзу для спільного протистояння здихаючому але смертельно небезпечному московському звіреві. Об"єднання єкономічної інфраструктури двох країн, передусім газотранспортних систем надасть змогу скооррдинувати зусилля для контролю над експортом російських енергоресурсів до Європи. А залучення до цієї ассоціації Литви, єкноміка котрої вочевидь занепадає, нарешті створить безперервний санітарний кордон між РФ та ЄС від Балтику до Чорного моря. І тоді відновлене Велике Князівство Литовьське зможе дикутвати свої умови Москві та водночас і Брюсселю. А так звані "Північні та Південні потоки" як альтернативні шляхи газопостачання Європи легко знешкодити, наприклад діями бойових плавців чи торпедуванням з субмарини, а проведення відновлюючих робот під водою забере багато часу:

    Багародзіца, Дзявіца
    Богам славёна, Марыя

    У твайго сына, Гаспадзіна
    Маці звалёна, Марыя

    Маці звалёна, Марыя
    Зычы нам і адпусці нам

    І дзеля Хрысціцеля, Божыца
    Слыш галасы, чалавечы мыслі поўнь

    І малітву табе узносім
    І даць рады цябе ж просім

    Дай на свеце збожны пабыт
    Па жывоце дай райскі быт

    Багародзіца, Дзявіца
    Богам славёна, Марыя


    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Рюрик 19 липня 2011, 11:03

    Московія завжди і в всяких-любих формах існувала як деспотія з імперськими(лідерськими) амбіціями!

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Більше коментарів
Останні новини
Залиште відгук