Путінське послання

За Путіна​ «кольорових революцій» марно очікувати, адже російський президент здійснив усі потрібні запобіжні заходи, аби в Росії чогось такого навіть і близько не трапилося. Такими словами відомий американський політолог-практик, один з найвидатніших знавців актуальної ситуації в колишньому СРСР Лінкольн Мітчелл в інтерв’ю російським ЗМІ заспокоїв знервоване російське суспільство. Та щойно воно зітхнуло з полегшенням, він додав:

«Проте проблема якраз у тому, що Росії загрожують речі значно страшніші за "кольорову революцію". Система може обвалитися не тільки внаслідок цього. Крах може набути цілої низки різних форм: силовий переворот, регіональні проблеми, руйнування системи влади».

Поява апокаліптичних сценаріїв для Росії відчутно почастішала за минулі півроку. От кілька днів тому відомий британсько-російський історик і письменник (а в минулому російський шпигун-утікач) Віктор Суворов, перебуваючи у Варшаві, видав про Росію таке пророцтво:

«Зараз відбудеться дуже драматичне прискорення. Мова йде про швидкість падіння. Ми бачимо глибоку рецесію. Це може статися будь-якої миті. Це може бути державний переворот або поділ Росії на кавалки. Повторюю: довше за рік він (Путін, – ZAXID.NET) не втримається».

Невтішні для Росії прогнози лунають з вуст не лише іноземців, місцеві політологи й економісти в своїх пророцтвах теж не скупляться на чорні барви, проте картини свої не надто охоче ставлять на показ.

Так, російська соціологія може збити з пантелику невтаємниченого: коли неймовірні 85 відсотків населення вперто підтримують президента – це справляє враження. Але ті росіяни, котрі вміють мислити, вже давно вхопилися за голову.

І тих, кого російське життя змушуватиме до осмислення ситуації, ставатиме більше. Росіяни, котрі далекі від політики, від аналітики, котрі ніколи не звертали уваги на економічні прогнози, не нині-завтра зададуться питанням: що ж це відбувається, чому жити стає щораз гірше? Адже ще якихось півроку тому вони жили в якійсь відносно стабільній ситуації, країна нібито розвивалася… «Престіж крєпчаєт, мощно возрастаєт дєнь ото дня процент жиров у маслі. Довольні хами, ситі…», – ну і так далі за Лесем Подерв'янським міг повторити чи не кожен росіянин.

Зі зростанням ціни на вуглеводні у росіян ширшали кишені, зростали пенсії й зарплатні. Пересічний громадянин великої й неозорої вже не мусив відчувати себе бідним родичем, потрапивши за турпутівкою у Європу, а приїхавши до України чи Молдови, то й взагалі дивився на місцеве населення, як англійський колоніст на африканських аборигенів.

«Країна одяглася, купувала те, що в цивілізованих країнах було ще десятиліттями тому. І ось заради чого взяти все це обвалити і мати ту ситуацію, яку ми зараз спостерігаємо навколо себе? Заради чого? Своїми руками», – ставить резонне запитання головний редактор журналу The New Times Євгенія Альбац. Це вона ставить таке запитання сьогодні, бо вона – професор Вищої школи економіки в Москві, вона здатна вже нині вловити всі тенденції і з жахом зрозуміти, куди рухається країна.

А завтра це ж запитання поставлять тисячі й мільйони вже згаданих пересічних  росіян: власне заради чого Путін взяв і все знищив? Тому російський президент мусив відповісти на нього до того моменту, поки загрозлива цікавість росіян ще не набула мільйонного розмаху. Відповідь цю Володимир Путін готувався озвучити в четверговому посланні Федеральним зборам.

Попри те, що це вже був 11 виступ Путіна перед Федеральними зборами, всі його очікували, як вперше. Пересічні росіяни хотіли знайти там для себе напутніх і заспокійливих слів, російські чиновники – гарантію захисту, яку забезпечував путінський режим, інвестори бажали почути чудодійну програму виведення російської господарки з рецесії. А почули всі… кашель Путіна.  

Зрештою, хоч би там що не промовив російський лідер, заспокоїти країну він не зміг би апріорі, враховуючи події ночі з середи на четвер. Якщо бійці чеченського спротиву після стількох зачисток, в умовах поліційного режиму Рамзана Кадирова, в оточенні державних і приватних армій зуміли влаштувати в Грозному масштабну воєнну операцію, то ніхто не повірить Путіну, що він тримає ситуацію в країні під контролем. Зрештою російський президент ще й сам загострив ситуацію, погнавши посеред ночі кортеж до Кремля, піднявши в небі над Москвою авіацію. А коли під Москвою ще й впав винищувач МіГ-29, то багато хто з росіян подумав: «От і все! Ворог вже захоплює столицю!».

Найкраще, що міг би зробити в таких умовах Путін, це повторити хід свого попередника Бориса Єльцина 15-літньої давності, промовити: «Я втомився, хочу відпочити».

Але цього кроку ми точно від нього не дочекаємося. Бо, може, він і зміг би таким чином врятувати країну, але себе він би точно занапастив. Маючи такий кримінальний бекґраунд, який він набрав з серпня 1999 року, Гаага стала б для нього наймилостивішим сценарієм.

Ні, Путін боротиметься до останнього подиху, не дарма ж свій виступі він завершив словами: «Ми готові визнати виклик часу і перемогти!» Хоча ці горді слова звучали з президентських вуст надзвичайно невпевнено, зрештою, як і цілий виступ.

Складно було не зауважити хвилювання цієї найвпливовішої у світі, за версією Forbs, особи. Письменниця й публіцист з Луганська Оксана Францева так описала на сторінці у Facebook свої враження від виступу російського лідера:

«Слухаю урочистий виступ ВВХ і, по-перше, чітко відчуваю, як він ЧИТАЄ. Раніше, наскільки я його чула, він промовляв – "читання" було непомітним, що насамперед  свідчить про тривогу і невпевненість, він не контролює себе так, як раніше. Постійно відкашлюється, прочищає горло – цікаво, які насправді слова у нього там "застрягли"? ..

По-друге, він абсолютно явно виправдовується і хоче догодити публіці, припадає перед нею – він потребує підтримки і – боїться!!! По-справжньому. Не чути колишньої бравади, самовпевненості і презирства до "нижчих". Він читає промову, як магічне заклинання, і нею намагається заспокоїти себе, заглушити тривогу.

О – і ще раз – кашляє, зараз просто через кожне слово... І потім – таке тя-а-жке зітхання!.. У сьогоднішньому виступі я бачу підтвердження своїх відчуттів, що час його утікає, як пісок. Що його влада минає, як сказали на Громадському, "повний Херсонес"..»

Тепер спробуємо абстрагуватися від зовнішніх вражень і зосередитися на тексті путінського послання. Хоча дуже складно ставитися до нього серйозно, адже там одне твердження суперечить іншому, а весь текст – дійсності й здоровому глузду.

Так, наприклад, Путін стверджує: «Ми ніколи не підемо шляхом самоізоляції, ксенофобії та пошуку ворогів». І зразу ж спростовує себе: «У прагненні ослабити Росію її недруги готували свого часу югославський сценарій розчленування». Тобто «вороги» таки існують, Путін їх шукає й знаходить – це Європейська унія, Сполучені Штати та інші країни, котрі запровадили санкції проти Росії. Причому, очільник Кремля вважає їх ворогами не ситуативними, а принциповими, котрі лише позірно скористалися «українським чинником» для запровадження штрафних заходів.  «Упевнений, що якби всього цього не було, придумали б якийсь інший привід», – переконаний Путін.

Ще відчутніший когнітивний дисонанс виникає, коли слухаєш запевнення Путіна в його братських почуттях до України, в його повазі до суверенітету й територіальної цілісності сусідніх держав:

«Добре відомо, що Росія не тільки підтримала Україну та інші братські республіки колишнього СРСР в їхньому прагненні до суверенітету, а й значною мірою сприяла цьому процесу в 90-х роках. Відтоді у нашій позиції нічого не змінилося».

І зразу ж після цього шеф Кремля розповідає, яке то щастя, що Росія забрала в України Крим і повернула його собі:

«Для Росії Крим має величезне сакральне і цивілізаційне значення, як храмова гора в Єрусалимі. У Криму живуть наші люди, і сама територія стратегічно важлива, тому що саме тут знаходиться духовний витік формування багатоликої, але монолітної російської нації і централізованої Російської держави. Адже саме тут, у Криму, в стародавньому Херсонесі, або, як називали його російські літописці , Корсуні, прийняв хрещення князь Володимир, а потім і хрестив всю Русь».

Ось така псевдо-історія, приправлена містичними елементами, така-от лірика. Проте були у виступі й прагматичні моменти, були ті давно очікуванні «цінні» месиджі Володимира Путіна вітчизняному та закордонному капіталу. Головна заява російського президента стосувалася давно очікуваної амністії капіталів:  

«Пропоную провести повну амністію капіталів, які повертаються в Росію. І потрібно роз'яснити, що це означає: якщо людина легалізує свої кошти і майно в Росії, то отримає повні правові гарантії, не зіткнеться з кримінальним та адміністративним переслідуванням, до неї не буде питань у податкових органів».

Що ж, пропозиція надзвичайно корисна і… надзвичайно запізніла. Нині, коли з Росії утікає увесь капітал пришвидшеними темпами, коли світові фінансові інститути перекривають кисень російській банківській системі, коли західні санкції паралізували російську економіку, вводити сюди серйозні гроші зважився хіба б божевільний. Або шахрай-авантюрист.

І це ще велике питання, чи закон про амністію капіталів вдасться ухвалити. Адже спроби провести його в Росії відбувалися неодноразово. Остання – зовсім недавно, у червні цього року. Але дуже скоро законопроект було обтяжено масою пунктів, які фактично зводили нанівець увесь сенс амністії.

Та головне навіть не це. Путін зробив усе для того, щоб знищити довіру бізнесу до влади. Як резонно зауважив один з лідерів російської опозиції, колишній віце-прем’єр РФ Борис Нємцов:

«Амністія капіталу не призведе до повернення грошей в Росію. Щоб гроші повернулися, потрібна довіра між владою та бізнесом. Вона дорівнює нулю. Тому з Росії гроші втікають, причому у величезних кількостях. 130 млрд пішло тільки 2014 року».

Так, в економічній частині свого послання Путін нібито натякає на своє бажання відійти від мобілізаційних елементів в економіці й зробити кілька кроків назустріч вільному підприємництву. Але, як вже зазначалося, зроблено це занадто пізно, коли російська господарка розвалюється шаленими темпами. Окрім того, лібералізація економіки можлива лише з лібералізацією в решті сфер життя. А якихось натяків на те, що Кремль готовий дати розвиватися громадянському суспільству в Росії, не видно й близько. Не готовий Кремль до якихось ліберальних змін ні у внутрішньополітичній, ні у зовнішньополітичній сфері.

Путін чітко дав зрозуміти, що від Криму він не має наміру відмовлятися, що Київ він не вважає повноцінним партнером, тому якихось серйозних переговорів з чинним українським керівництвом вести не буде. Він майже прямим текстом назвав Захід ворогом, а отже, зближення Росії з Вашингтоном і Брюсселем не варто очікувати.

Фактично російський очільник проголосив нову Холодну війну, чим остаточно загнав себе в глухий кут, а російське населення – на шлях збідніння.