Згідно з низкою опитувань, зокрема Globsec, погляди словацьких громадян перебувають під сильним впливом меседжів, які надходять з Кремля і поширюють його наратив. Аж 51% з них вважають Захід і саму Україну головними винуватцями російсько-української війни, що є найвищим показником серед порівнюваних країн (тобто Польщі, Литви, Латвії, Чехії, Румунії, Угорщини та Болгарії). Словаки також лідирують у своєму небажанні допомагати Україні, про що заявили понад дві третини респондентів.
Віра в пропаганду здебільшого пояснюється недостатнім рівнем освіти або браком критичного мислення словацьких громадян. Однак результати опитування не повністю підтверджують цю думку. У міжнародному порівнянні країн ОЕСР у тестах PISA, які мають на меті проаналізувати рівень навичок читання, математики та природничих наук, учні кількох країн Європейської Унії (наприклад, Греції, Хорватії, Іспанії, Мальти та Кіпру) демонструють гірші результати, ніж їхні однолітки у Словаччині. Серед країн з нижчими показниками в тестах PISA ми також знаходимо країни, громадяни яких дотримуються переконань, які менш узгоджуються з наративом Кремля (наприклад, Болгарія або Румунія). Це вказує на те, що рівень освіти не є достатнім поясненням успіху російської пропаганди в Словаччині.
Навіть за середнім індексом IQ словаки належать до націй з високим рівнем інтелектуального розвитку. Надзвичайно всебічне дослідження поставило їх на 34-те місце у світі та 13-те місце в ЄУ за цим показником.
Що ж вирізняє Словаччину?
Якщо ми хочемо пояснити якесь явище в певній культурі (тут ідеться про поширеність переконань, які збігаються з російською пропагандою), нам потрібно досконало знати цю культуру. Найвідоміша і найвпливовіша теорія для розуміння культури окремих народів належить голландському соціологу Ґерту Гофстеде (1928-2020). Використовуючи статистичні методи, він показав, що будь-яку культуру можна визначити за шістьма параметрами: дистанція від влади, колективізм проти індивідуалізму, фемінінність проти маскулінності, уникнення невизначеності, довгострокова орієнтація проти короткострокової та ґратифікація проти поміркованості. У своїй книжці «Культури та організації», опублікованій 2005 року, він наводить результати практично для кожної країни світу.
Словаччина демонструє дві важливі особливості в цьому новаторському і науково орієнтованому порівнянні країн.
По-перше, вона отримала найвищий бал за шкалою дистанції до влади серед усіх країн світу, а це означає, що в країні сильно виражена владна ієрархія. Впливові члени організації чи установи (наприклад, у сім'ї, школі чи компанії) діють авторитарно, тоді як менш впливові відчувають страх і відносно легко підкоряються першим. Дуже важливою особливістю країни зі сильною владною ієрархією є те, що навіть менш впливові члени суспільства вважають авторитарні способи дій природними і віддають їм перевагу перед іншими, більш демократичними способами. Отже, цей параметр свідчить про те, що влада й автократія займають привілейоване становище в Словаччині і задають тон у спілкуванні між громадянами.
По-друге, Словаччина отримала найвищий бал у світі за шкалою маскулінності-фемінінності, що свідчить про суспільство, в якому гендерні ролі чітко диференційовані. Від чоловіків очікується, що вони будуть войовничими, жорсткими і зосередженими на матеріальному успіху; від жінок – що будуть ніжними, м'якими і зосередженими на якості життя. Тож у словацькому суспільстві ідеал чоловіка – це домінантна, сильна і матеріально забезпечена фігура; ідеал жінки – примирлива, орієнтована на стосунки і сім'ю. Якщо хтось сумнівається в ґрунтовності дослідження Гофстеде, можна згадати Індекс гендерної рівності [інструмент Європейського інституту гендерної рівності], у якому Словаччина, разом із Грецією, Румунією та Угорщиною, перебуває в сірому кінці серед країн ЄУ (як глобальні порівняння Гофстеде, так і дослідження ЄУ показали найвищий рівень гендерної рівності у Швеції).
Якщо дещо спростити дані, можна зробити висновок, що громадяни Словаччини надають великого значення владі, ієрархії та диференціації гендерних ролей.
Цінності в Словаччині та сприйняття Росії
Як вищезгадані характеристики пов'язані з високою підтримкою Росії у Словаччині? Вони є уособленням самої Росії. Це не просто теоретичний конструкт: багато досліджень уже показали, що ця країна сприймається саме через них.
Прикладом може слугувати дослідження 2019 року, в якому студентів (зокрема іноземних, які навчаються в Росії) запитували про їхні асоціації з Росією. Найпоширенішою асоціацією респондентів був Володимир Путін, другою – СРСР і третьою – влада. Путін має типово чоловічі риси (наприклад, домінування, амбіції), а жіночі риси (наприклад, емпатія, готовність до компромісів) у нього відсутні. З точки зору громадян Словаччини, які вважають ідеалом чоловіка виразно маскулінну фігуру, він є втіленням цього образу. Решта відповідей мають відповідний асоціативний контекст. СРСР як колишня наддержава, а також концепт влади вказують на те, що Росія асоціюється в респондентів з чимось потужним.
Те саме опитування 2019 року показало, що 56% респондентів вважають режим у Росії гібридом, що поєднує в собі автократичні та демократичні риси. В іншому опитуванні 2017 року, в якому аналізувалися думки людей з 37 країн, більшість також заявила, що російський уряд недостатньо поважає особисту свободу своїх громадян. Тому з психологічної точки зору зрозуміло, що більшість громадян Словаччини відчуває інтуїтивну прихильність до Росії. Це країна, що втілює цінності, які словаки найбільше цінують серед опитаних країн світу.
Ставлення до Росії та війни в Україні
Для тих, хто відчуває симпатію до Росії, ситуація після початку військових подій була непростою. Говорячи психологічною мовою, виник стан когнітивного дисонансу, вперше описаний американським психологом Леоном Фестінґером (1919–1989), який є конфліктом між початковим ставленням (симпатія до Росії) і новою інформацією (Росія поводиться агресивно). Так людина потрапляє в протиріччя, яке створює неприємну внутрішню напругу.
Унікальність пропаганди полягає в тому, що вона може зняти весь внутрішній конфлікт. Вона використовує науково доведений факт, що кожна людина хоче зберегти свою початкову позицію. Тож вона буде пропонувати брехню, яка релятивізує агресивність самої Росії (наприклад, заяви про те, що війна в Україні – це «вина Заходу», загиблі люди на дорозі в Бучі – «актори», Росія «відчула загрозу» з боку України тощо), в яку люди з когнітивним дисонансом охоче повірять, бо завдяки їй їм не доведеться думати про Росію як про агресивну державу. Вони можуть підтримувати її позитивний імідж, не втрачаючи при цьому обличчя, прославляючи агресора (адже війна не з вини Росії). Помилково думати, що пропаганда переконує людей своєю витонченістю. Люди вірять їй насамперед тому, що хочуть вірити.
Якби піддатливість пропаганді залежала від когнітивних здібностей або рівня освіти, то такі країни, як Болгарія чи Румунія, мали б демонструвати вищий рівень переконань, які збігаються з пропагандою, ніж Словаччина, оскільки вони показують гірші результати в тестах PISA. Пропаганда процвітає на території останньої через низку культурних особливостей, відповідальних за глибинну симпатію до Росії, яка проявляється незалежно від раціонального стану речей. Для індивіда відторгнення Росії як агресивної держави означало б сильне вторгнення в його систему цінностей і поглядів. Тому для більшості прийнятніше вважати, що саме Україна хотіла вторгнутися в Росію.
Як боротися з пропагандою?
Передусім основними інструментами боротьби з пропагандою називають інформування громадськості, розвиток критичного мислення, публікацію свідчень очевидців та розвиток діалогу. Якби ці інструменти були справді ефективними, не існувало б переконань, які збігаються з пропагандою. Насправді, кожен може перевірити її достовірність, наприклад, якими були причини війни. Проблема в тому, що навіть якщо людина неодноразово стикається з актуальною і правдивою інформацією про війну, вона знову викликає лише когнітивний дисонанс. Постраждала людина вирішує його так само: вона приймає інший пропагандистський наратив (наприклад, «представлені докази неправдиві», «ЗМІ куплені», «жахливі вбивства інсценовані») і зберігає свою картину світу.
Тому в боротьбі з пропагандою недостатньо апелювати до раціональності, а потрібно звертатися до загальнолюдських цінностей. Допоки в нашій культурі домінуватиме перевага сильної влади та гендерної диференціації, доти ми будемо підтримувати держави з автократичними тенденціями. Боротьбу з пропагандою неможливо виграти за допомогою статистики, графіків чи опублікованих звітів. Усі ці аспекти працюють лише на людську раціональність. Якщо ми хочемо, щоб словаки і словачки прихильно ставилися до демократичних країн і принципів, ми повинні просувати і розвивати демократичні цінності. Необхідно, щоб діти з раннього віку піддавалися впливу зрілої ієрархії цінностей, в якій переважають рівність влади, емпатія та гендерна рівність. Озброєна так людина не тільки буде стійкою до пропаганди, але й не буде прихильно ставитись до держав, де проявляється автократія, агресія або нерівність між людьми.
Рекомендації щодо боротьби з пропагандою
З представленого тут аналізу можна вивести кілька рекомендацій. Перша ґрунтується на висновку Гофстеде про те, що словацькі громадяни приймають сильну владу й автократичні тенденції можновладців, що спонукає їх позитивно ставитися до держав, які їх уособлюють. Рішення полягає в тому, щоб сприяти рівномірному розподілу влади в усіх організаціях та установах, починаючи із сім'ї. Коли дитина, підліток чи дорослий відчуває рівність, він або вона засвоює позицію «ми всі рівні». Як наслідок, така людина набагато чутливіша до дисбалансу влади або автократичних тенденцій.
Друга рекомендація випливає з високого ступеня прийняття словацькими чоловіками і жінками чіткого поділу ролей і характеристик на чоловічі та жіночі. Одним із рішень є сприяння розвитку базових емоційних рис особистості, які можуть включати емоційний інтелект, емпатію або чутливість. Важливо, щоб молоді люди (особливо хлопці) зростали в середовищі, яке також розвиває їхній емоційний досвід, а не просто вимагає високої продуктивності чи матеріального успіху. Коли молоді люди (особливо хлопці) визнають, що ідеал дорослого життя не складається лише з чоловічих якостей, вони не відчуватимуть прив'язаності до моделі чоловіка-альфа-самця.
Боротьбу з пропагандою неможливо виграти швидко. Це багаторічна робота, яка повинна починатися з прищеплення громадянам таких цінностей, як рівність, акцептація та емпатія, з раннього віку. Без таких далекосяжних дій можна нескінченно обговорювати і показувати статистику, але ефект буде мінімальним. Не випадково такі країни, як Норвегія, Швеція та Данія, що мають низькі показники за шкалою дистанції до влади або маскулінності та фемінінності, є одними з найдемократичніших у світі.
Переклад з польської
Текст опубліковано в межах проєкту співпраці між ZAXID.NET і польським часописом Nowa Europa Wschodnia.
Попередні статті проєкту: Україна – ЄС: гарячий фініш переговорів, Україна – втеча від вибору, Східне партнерство після арабських революцій, У кривому дзеркалі, Зневажені, Лукашенко йде на війну з Путіним, Між Москвою й Києвом, Ковбаса є ковбаса, Мій Львів, Путін на галерах, Півострів страху, Україну придумали на Сході, Нове старе відкриття, А мало бути так красиво, Новорічний подарунок для Росії, Чи дискутувати про історію, Мінський глухий кут
Оригінальна назва статті: Słowacy ulegają propagandzie rosyjskiej